Держава і право України в період десталінізації (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.)

Держава і право України в період десталінізації (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) 
ПЛАН 
 
Вступ 
 
1. Суспільно-економічний лад 
 
2. Національно-державний устрій 
 
3. Державний лад 
 
4. Право 
 
Висновок 
 
Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 
 
Сталін був стрижнем тоталітарної системи. Тому його смерть 5 березня 1953 p. поклала початок визволенню народів Союзу РСР, у тому числі й України, від жорстокого режиму культу особи Сталіна. Це явище одержало назву десталінізації. Воно було голов¬ним змістом розвитку держави і права України, як і інших республік СРСР, приблизно протягом десятиріччя. 
 
Перші ознаки десталінізації позначилися незабаром після сме¬рті Сталіна. Вже червневий пленум ЦК КПРС у 1953 p. проголосив курс на відбудову внутріпартійної демократії, усунення зловживань законністю. Пленум ЦК Компартії України, що проходив 29-30 липня 1953 p., цілком погодився з рішеннями червневого пле¬нуму ЦК КПРС. 
 
Процес десталінізації набрав силу після XX з'їзду КПРС (лю¬тий 1956 p.), на якому за доповіддю першого секретаря ЦК партії М.Хрущова було прийнято постанову про культ особи і подолання його наслідків. Становище країни та народу вимагало радикальних змін. На XX з'їзді вперше на весь голос було сказано правду про лихо народу і партії. Сподівання на щасливе майбутнє, в якому не буде беззаконня, сваволі, сталінських концтаборів, сподівання на те, що повага до людини, праці і до прав особистості стане не лише гучним гаслом, а й повсякденною реальністю, — є основними штрихами до зображення тієї об'єктивної реальності, в якій здійс¬нювались поступове звільнення від тоталітарного минулого, утверд¬ження нових цінностей і нового типу соціальної організації. 
 
Через чотири місяці після з'їзду — 30 червня 1956 р.— ЦК КПРС прийняв постанову "Про подолання культу особи та його наслідків", де висловлювалася рішучість держави і партії продовжу¬вати боротьбу проти культу особи, тобто викривати і усувати нега¬тивні наслідки цього режиму. Викриття культу особи Сталіна — найбільш грандіозна подія в житті радянського суспільства в період, що вивчається, яка за своїм значенням далеко виходить за межі цього періоду. Вона вплинула на весь наступний розвиток радян¬ського суспільства і держави, а також на подальший хід світо¬вої історії. 
 

1. Суспільно-економічний лад 
    
   Економіка. Значною мірою залікувавши рани війни, відновив¬ши народне господарство, радянські люди створили необхідні умо¬ви для подальшого руху вперед у масштабах, які перевершували довоєнні. Підтвердивши правильність розвитку радянської еконо¬міки на шляху соціалізму, XX з'їзд КПРС намітив програму ство¬рення єдиного народно-господарського комплексу, який би охоп-лював усі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території усієї країни. Умовами успішного виконання цієї програми були безперервний технічний прогрес, швидке зростання продук¬тивності праці, подальший розвиток усіх галузей промисловості, підвищення матеріального і культурного рівня радянського народу. Передбачалося, що виконання цієї програми стане великим кроком уперед на шляху розв'язання головного економічного завдання СРСР — в історично стислий строк наздогнати і перегнати най¬більш розвинуті країни по виробництву продукції на душу населен¬ня. 50-ті роки, особливо період після 1956 p., виявилися найрезуль¬тативнішими в розвитку народного господарства за весь час існу¬вання радянської влади. Проявилося прагнення змінити пріоритети економічного розвитку. Більше уваги звертається на галузі, пов'я¬зані зі сферою споживання, задоволенням насущних потреб люди¬ни. Щоб збільшити хлібні запаси у країні, майже 1 млн. її громадян працювали на освоєнні цілинних земель. Тільки у 1954—1955 pp., українці створили у Казахстані 54 зернових радгоспи. Не зайвим буде додати, що участь України в піднятті цілини завдала їй чимало витрат. 
    
   Україна разом з усім Союзом РСР вступила в епоху науково-технічної революції. Були забезпечені достатньо гармонійний роз¬виток галузей економіки, кредитно-грошова збалансованість. Темпи зростання перевершили усі попередні. Уперше, і це найголовні¬ше, виникла можливість переходу з екстенсивного шляху на інтен¬сивний, і за рахунок не збільшення ресурсів, а кращого, розумного їх використання. Наприкінці 50-х років у народному господарстві була одержана найбільша сума прибутків. Уперше національний доход перевершив рівень 1928 p. Успіхи науки і техніки дали змогу досягти стратегічного паритету, приступити до освоєння космічно¬го простору. У 1957 р. в СРСР виведений на орбіту перший штучний супутник Землі, у створенні якого брала участь й Україна. 
    
   XXI з'їзд КПРС (1959 p.) констатував, що соціалізм одержав у нашій країні повну і остаточну перемогу, став реальністю. Цей висновок сприйнятий новою, третьою програмою партії, затверд¬женою на XXII з'їзді КПРС (1961 p.). 
    
   У промисловості, як завжди, панувала група А, а в ній — воєнні галузі. Сільське господарство хронічно відставало, займало підлегле щодо промисловості становище. Економіка була розбалансована, розвивалася переважно екстенсивним шляхом, носила мілітаристський та затратний характер.Соціальна сфера була запу¬щена. Безпосередній виробник так і не став господарем виробниц¬тва. Перебуваючи у полоні сталінської моделі соціалізму, продов¬жуючи лінію XVIII та XIX з'їздів партії, не піддаючи серйозному науковому аналізу економічні показники, М.Хрущов всіляко під¬гримував утопічне завдання безпосереднього переходу, "стрибка" в комунізм. Це нереальне завдання було закладено в третю програму партії. М. Хрущов навіть пообіцяв, що у 1980 p. усі радянські люди житимуть при комунізмі. Такі волюнтаристські настанови створю¬вали хибне уявлення про простий і легкий рух до нього. 
    
   Суспільний лад. У 1953—1964 pp. збільшується загальна кіль¬кість народонаселення України. У 1958 p. була досягнута його довоєнна чисельність — 41 300 000 чоловік. Особливо швидко зро¬став робітничий клас. Саме за рахунок робітників збільшується населення міст. Зростає й кількість інтелігенції. 
    
   Але чисельність селян помітно зменшувалася. У 1961 p. чисе¬льність міського населення України зрівнялась з чисельністю сіль¬ського, а потім і перевищила її. У той час це явище вважали позитивним, хоча воно уже тоді погрожувало послабленням вироб¬ничих сил села, порушувало нормальне співвідношення селянства і робітничого класу. 
    
   Інша риса соціальної структури — зміцнення службовців уп¬равлінського апарату (партійних, радянських, господарських керів¬ників різного рангу). 
    
   Поряд з кількісними відбувалися також якісні зміни у суспіль¬стві. Було засуджено зневажливе ставлення до потреб трудящих. XX з'їзд партії накреслив масштабну соціальну програму. Усе це все¬ляло надію на реальне, більш повне задоволення матеріальних та духовних потреб людей, збагачення змісту прав громадян, їх га¬рантію. 
    
   Під час усунення порушень законності було реабілітовано та визволено із в'язниць і таборів багата безвинно засуджених людей, повернуто чесне ім'я тим із них, хто не дожив до волі. Тим самим значно скоротилася кількість ув'язнених, людей, підневільну працю яких використовувала держава. 
    
   На жаль, процес духовного розкріпачення ще тільки намітив¬ся. Існувало немало стереотипів, які перешкоджали повному духов¬ному визволенню. Досить сказати, що все ще зберігалось зневаж¬ливе ставлення властей до інтелігенції. Періодично учинялися об¬разливі публічні проробки або цькування видних представників інтелігенції, перш за все інтелігенції національної. Значною мірою таке ставлення до інтелігенції мало своїм джерелом "антиінтеліге-нтський комплекс" М.Хрущова. Консервативні сили вміло корис¬тувались цим і настроювали його проти найбільш ненависних їм представників інтелігенції. Збереглась також система суспільно-політичних відносин, в якій людина-творець, активна особистість все ще була підпорядкована державі, була предметом застосування державної політики. 
    
   Партійні та державні органи безпідставно перешкоджали по¬верненню в Україну депортованих з Криму та інших її регіонів громадян, які були визволені із спецпоселень. Депортовані вели стійку боротьбу за свої права. 
    
   Одночасно посилюється захист іноземних громадян і осіб без громадянства. 
    
   2. Національно-державний устрій 
    
   У період, що вивчається, Україна перебувала у складі Союзу РСР. Її територія зростала. У лютому 1954 p. до складу УРСР увійшла Кримська область. У січні 1954 p. стародавнє українське місто Проскурів перейменовано у Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область — у Хмельницьку. 
    
   Розширюється компетенція союзних республік, у тому числі й України. Було відновлено норму Конституції СРСР 1924 р. про віднесення до відання союзної республіки розв'язання питань її адміністративно-територіального устрою. Це було гарантією тери¬торіальної цілісності союзної республіки. За Конституцією СРСР 1936 p. ці питання знаходилися у виключній компетенції Верховної Ради СРСР. Але за умов, коли адміністративно-територіальна сис¬тема Радянської держави в цілому та кожної союзної республіки устоялася, між ними існувала взаємна довіра. Зберігання цього права за Союзом РСР створювало б надмірну, зайву централізацію. СРСР не міг змінити чи зменшити територію України без й згоди на це. Крім того, зміцнення територіальної цілісності України забезпечувало розвиток ініціативи та відповідальності її органів державної влади і управління, надавало їм можливість вирішувати питання адміністративно-територіального устрою з урахуванням усіх місцевих особливостей. 
    
   Україна разом з іншими союзними республіками одержала також нові права в управлінні своїм господарством. Це викликалося потребою швидкого створення масштабної економіки, а також досягненнями України в господарському та культурному будівниц¬тві.Були поширені права України в державному плануванні та фінансуванні й господарства. За постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1955 р. "Про зміну порядку державного планування та фінансування господарства союзних республік" Україна, а саме її Рада Міністрів, одержала права самостійно: 1) затверджувати плани виробництва та розподілу усіх видів промислової продукції, що виробляють підприємства республіканських міністерств, відомств і промислової кооперації; 2) затверджувати титульні списки капіта¬льного будівництва по підприємствах республіканських міністерств і відомств; 3) передбачати дня республіканських міністерств і ві¬домств завдання по підвищенню продуктивності праці, чисельності працівників, фонду зарплати тощо; 4) залишати в своєму розпо¬рядженні 50% будівельних матеріалів і низку промислових товарів широкого споживання, вироблених на підприємствах загально¬союзного та союзно-республіканського підпорядкування понад квартальний план. 
    
   Тоді ж, у 1955 р., УРСР як союзна республіка одержала право затверджувати проект бюджету республіки та звітувати про вико¬нання бюджету. Тепер в загальнодержавному бюджеті СРСР зазна¬чалася лише сума витрат по основних напрямках по СРСР в цілому, а Верховна Рада УРСР самостійно розподіляла передбачені в бюд¬жеті кошти між республіканським і міськими бюджетами. 
    
   Рада Міністрів УРСР одержала право залишати у своєму роз¬порядженні резерви по праці, капіталовкладенням, фондовим мате¬ріалам, відносити тільки що створені підприємства і організації до відповідної групи (категорії) в оплаті праці, надавати окремим колгоспам відстрочку від здавання державі сільгосппродуктів за обов'язковими поставками, внесення натуральної та грошової оп¬лати за працю МТС та ін. 
    
   Зміцненню статусу України сприяло розширення її права ви¬давати закони та інші нормативні акти щодо питань її повноважень. У лютому 1957 p. було відновлено положення Конституції СРСР 1924 р. про віднесення до відання союзних республік законодавства про їх судоустрій, про прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів. Союзу РСР було залишено право вста¬новлювати Основи законодавства в цих галузях. 
    
   Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік визна¬чали нові напрямки законодавчої діяльності України. Вони санкці¬онували видання в Україні законів в галузі авторського права, спадкового права, надали Україні можливість встановлювати нові види покарання, форму та порядок участі громадськості у виправ¬ленні засуджених. 
    
   3. Державний лад 
    
   Державний апарат. Після XX з'їзду КПРС розпочинається процес десталінізації у державному будівництві. У політичній сфері ставилося завдання усунення порушень демократії та законності, а також усіх шкідливих наслідків цих порушень. Відповідно до цього в основу процесу десталінізації було покладено такі демократичні принципи: визнання за народом ролі творця історії, розвиток його творчої активності, турбота про народні інтереси; опора на науку, знання об'єктивних законів суспільного розвитку; колективне кері¬вництво. 
    
   Разом із тим у боротьбі за соціалізм вирішальна роль, як і раніш, відводилася компартії, Тим більше, що вона взяла на себе боротьбу з культом особи. Протягом 50-х років лави Компартії України помі¬тно зросли (1952 p. — 770 000 чоловік, 1959 p. - 1 300 000 чоловік). 
    
   XX з'їзд КПРС постановив і надалі проводити роботу з удос¬коналення державного апарату, повернутися до питань конкретно¬го керівництва господарством країни. Висувалась вимога удоскона¬лити організаційні форми: спростити структуру управління, рішуче усувати проміжні ланки і тим самим наближати центр до місць, поглиблювати спеціалізацію управління, зробити апарат управління економним. Робляться спроби зламати командно- бюрократичні методи управління, установлені у 30—40-х роках. 
    
   Але цей процес відбувався повільно, важко, часто наштовхува¬вся на прихований, а то й відкритий опір. Сталіністи не збиралися складати зброю. Відірвані від життя народу, перебуваючи у полоні старих уявлень, вони відкидали усі демократичні починання. Пред¬ставники старої гвардії (Молотов, Маленков, Каганович та ін.) згур¬тувалися і через рік після XX з'їзду КПРС — у червні 1957 p.— пішли у наступ, щоб врятувати сталінський режим і самим утриматись у владі. Використовуючи свою кількісну перевагу у Президії ЦК, вони постановили усунути М.Хрущова з поста першого секретаря ЦК партії. Проте пленум ЦК відкинув це рішення і підтримав курс XX з'їзду. Пленум засудив антипартійну групу Молотова, усунув її учас¬ників з партійних постів. Пізніше вони були виключені з партії. Важливе значення у цьому мала підтримка, яку М.Хрущов отримав з боку армії (військовий міністр — маршал Г.Жуков).Керівництво України також підтримало М.Хрущова. До речі, партійні та державні керівники України деякий час дружньо спів¬працювали з М.Хрущовим, були його опорою. О.Кириченко, М.Підгорний, Д.Полянський та П.Шелест входили до складу по-літбюро, в якому було всього 11 осіб. Такий стан був корисний для України, він підвищував її державну вагу. 
    
   Місцеві органи державної влади і управління — Ради. XX з'їзд КПРС намітив програму пожвавлення діяльності Рад, яка була конкретизована у постанові ЦК КПРС від 22 січня 1957 р. "Про поліпшення діяльності Рад депутатів трудящих і зміцнення їх зв'я¬зків з масами". В ній ставили, по суті, правильні завдання удоско¬налення діяльності місцевих Рад: звільнити їх від непотрібної опіки і дріб'язкового втручання в їх діяльність з боку партійних і вищих державних органів; розвивати їх самостійність, активність; розши¬ряти їх права; всебічно зміцнювати їх зв'язки з народом. Проте головною умовою успішного розв'язання цих завдань, як і раніш, вважалось партійне керівництво Радами, його подальше зміцнення. І вже це одне зводило нанівець усі зусилля по демократизації Рад, оскільки надійна опора командно-адміністративної тоталітарної си¬стеми — інтеграція партійного і державного апаратів, як у центрі, так і на місцях, — зберігалась. 
    
   Важливе значення мало уточнення компетенції та структури місцевих Рад і їх органів, юридичне оформлення їх статусу. До 1960 р. в союзних республіках були прийняті нові положення про сільські та районні Ради, які оформили зміни і усунули прогалини у регулюванні та діяльності цих ланок системи Рад. 
    
   Головною частиною у структурі Ради проголошувалась сесія. Встановлювалась регулярність скликання сесій — двічі на рік, на їх обговорення і вирішення передавались усі найважливіші питання, що входили до компетенції Ради. 
    
   Виконкому як виконавчому органу наказувалось не підміню¬вати Ради у вирішенні питань, що підлягали розгляду на сесії. Встановлювалась обов'язковість звітів виконкому, його відділів, керівних працівників Ради, а також господарських працівників на її сесіях. Разом із тим розширювалась компетенція виконкомів та самостійне вирішення деяких питань місцевого життя, наприклад адміністративно-територіального поділу. 
    
   4. Право 
    
   Право України у період, що вивчається, розвивається, як і держава, по шляху демократизації. XX з'їзд КПРС закликав усі партійні та радянські органи пильно стояти на сторожі законності. Адже командні риси права виявилися сильнішими і в багатьох випадках перемагали демократичну тенденцію. 
    
   Гарантією зміцнення законності мала стати кодифікація зага¬льносоюзного і республіканського законодавства. В історії права УРСР це була уже друга кодифікація. Кодифікаційні роботи розпо¬чинаються тут у травні 1956 p. Особливо вони пожвавилися після того, як Верховна Рада СРСР 11 лютого 1957 p. віднесла до відання союзних республік законодавство про устрій судів союзних респуб¬лік і прийняття цивільного, кримінального та процесуального ко-дексів. У віданні Союзу РСР залишилося лише видання Основ законодавства в цих галузях. Це нововведення мало за мету зміцни¬ти демократизм федеративної структури радянського права. 
    
   Вводився такий порядок кодифікації: щодо принципу верхо¬венства союзного закону спочатку розроблялися та приймалися Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік, а згодом, в розвиток цих Основ, в союзних республіках розробляли та прий¬мали кодекси. 
    
   Кодифікація провадилась зважено, забезпечувалась високок¬валіфікованою підготовкою актів, що кодифікувалися. Поступово кодифікація перетворилась в постійну частину повсякденної зако¬нодавчої діяльності України. 
    
   Під час кодифікації, в період, що вивчається, в УРСР були прийняті та стали чинними Закон про судоустрій УРСР (1959 p.), Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси (набрали чинності з 1 квітня 1961 p.). Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси (набрали чинності з 1 січня 1964 p.), а також багато принципових нормативних актів майже з усіх галузей законодавст¬ва. Однак не всі вони мали послідовно демократичний характер, чимало з них були консервативними, що об'єктивно відображало зусилля командно-адміністративної системи зберегти свої позиції. Зокрема, зберігалася така з її основ, як участь партії, її центральних органів у нормотворчому процесі, їх керівний вплив на цю діяль¬ність. 
    
   Цивільне право. Основа цивільно-правового регулювання — право державної власності — залишилася непохитною. Як завжди, воно спрямовується на розвиток і зміцнення державної власності. 
    
   У цей період значно збільшується кількість об'єктів права державної власності. 
    
   Була визнана нова, третя форма соціалістичної власності — власність громадських організацій, у тому числі, як виявилося, і власність компартії. 
    
   Як і раніш, закон піклувався, щоб майно, яке знаходиться в особистій власності, не використовувалось для одержання нетрудо¬вих доходів.Розширюються житлові права громадян. Було скасовано адмі¬ністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини., 
    
   Цивільне право багато займалося врегулюванням договірних відносин між підприємствами, господарськими організаціями. У травні 1955 p. було знято заборону на продаж, обмін та відпуск на сторону обладнання і матеріалів. Цей акт усував серйозні перешко¬ди цивільному розподілу та перерозподілу об'єктів державної влас¬ності між їх володарями і доцільному, за прямим призначенням, їх використанню. 
    
   Трудове право. У період, що вивчається, основним джерелом правового регулювання праці залишався КЗпП 1922 p. Але його постійно доповнювали норми, які розширювали трудові гарантії. 
    
   23 квітня 1956 p. було скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення роботи. На початку 1957 p. відмовилися від призивів-мобілізацій молоді до ремісничих та залізничних учи¬лищ. Відтепер, як і до 26 червня 1940 p., працівник мав право припинити трудові відносини, попередивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним строку залишення роботи. Таким чином було відновлено право громадянина за власним бажанням укладати та розривати трудовий договір. 
    
   З метою поліпшення охорони праці підлітків заборонялося приймати на роботу осіб, яким не виповнилося 16 років. 
    
   Йде процес скорочення робочого часу. З 10 березня 1956 р. для робітників і службовців робочий день у передвихідний день скороче¬но на дві години. З 1958 p. розпочало переведення усіх робітників і службовців на 7-годинний робочий день, який завершився у 1960 p. 
    
   Для певних категорій трудящих був встановлений 6-годинний робочий день, наприклад для осіб, що були зайняті на підземних роботах. 
    
   Закріплювалися гарантії щодо надання щорічних відпусток підліткам. Значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися вагітним жінкам (з 77 до 112 днів). 
    
   Зростає роль матеріальних та моральних стимулів до праці. У 1954 p. створено Комітет з питань праці та платні — спеціально для упорядкування платні. 
    
   З 1957 p. підвищили платню для тих робітників та службовців, які мали низьку зарплату. Для них був визначений мінімум платні. 
    
   Були скасовані прибутковий податок і податок з холостяків для самітних і тих громадян, які одержували низьку платню чи стипендію. 
    
   Колгоспне право. До 1953 p. було досягнуто довоєнного рівня сільського господарства, але воно не забезпечувало зростаючих потреб населення у продуктах харчування, а промисловості — у сировині. Сама організація сільського господарства мала ще чимало недоліків. І це стримувало економічне піднесення країни. Вересне¬вий (1953 p.) пленум ЦК КПРС вперше на весь голос повідомив про катастрофічний стан сільського господарства, до якого призвели об'єктивні причини. До останніх відносилось порушення найваж¬ливіших принципів господарювання, передусім принципу матеріа¬льної зацікавленості безпосередніх виробників і сільгоспартілей в результатах праці, принципу поєднання особистого та громадського господарювання з підпорядкуванням особистого інтересу громадсь¬кому, а також обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, безініціативність колгоспників. 
    
   Колгоспне право цього періоду, як і раніш, виходить з хибного уявлення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведения господарства. Тому основна увага приділялася норма¬тивному регулюванню організації та діяльності колгоспів. 
    
   Кримінальне право. Деякі демократичні зміни торкнулися і цієї галузі права. Вони звужували сферу кримінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за злочини, що не мали великої суспільної небезпеки, посилювали відповідальність за найбільш тяжкі злочини проти життя та здоров'я громадян тощо. 
    
   Головним завданням кримінального права була охорона суспі¬льного та державного ладу, соціалістичної власності, особи та її прав і всього правопорядку від злочинних посягань. З особливою силою підкреслювалося завдання запобігання злочинності. 
    
   Злочином вважалась дія чи бездіяльність, прямо передбачена чинним законом. Законодавець рішуче відмовився від принципу аналогії в кримінальному праві. 
    
   Проголошувалось та послідовно додержувалось положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є лише вина, без вини немає і не може бути кримінальної відповідальності. 
    
   Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. За тяжкі злочини відповідальність наставала з 14 років. 
    
   Закон, що усував чи пом'якшував караність дії, набував зворо¬тної сили, тобто він поширювався і на дії, учинені ще до його видання. Закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав.За час існування радянської влади деякі злочини були викоре¬нені (збройне повстання, контрреволюційний саботаж тощо). Дії, що раніш вважалися злочинними, втратили свою суспільну небез¬пеку із зміною соціально-політичних умов. Саме тому був скасова¬ний указ про заборону продажу, обміну та відпуску на сторону устаткування та матеріалів, про відповідальність по суду за ці дії. 
    
   Зменшилися й види покарань. Відмовилися від таких мір покарання, як оголошення ворогом народу з вигнанням із СРСР назавжди, випровадження з СРСР на певний строк, ураження у політичних правах за судом, у тому числі й позбавлення виборчих прав. Поняття "ворог народу" вилучається з юридичної терміноло¬гії. Адже його запровадив Сталін як знаряддя розправи з невинними людьми, бо це поняття було тавром, що знімало зі слідства та суду обов'язок шукати докази вини особи. 
    
   Смертна кара — розстріл — була оголошена виключною мірою покарання. Його застосування допускалося лише за зазначені у законі найбільш тяжкі та небезпечні для держави злочини. 
    
   Різко знижувався максимальний строк позбавлення волі — з 25 до 15 років. З 1959 p. широко практикується умовне засудження. Воно було відомо радянському праву з 1918 p., але з середини 30-х років застосовувалось рідко. 
    
   Успіхи у боротьбі зі злочинністю та запобіганні злочинам підготували можливість правильного і доцільного застосування умовного засудження. Його головне призначення — перевиховати винного, піддати його моральному засудженню суспільства, переду¬сім його трудового колективу. Умовне засудження допускало обов'¬язкове залучення громадськості до перевиховання засудженого, особливо тоді, коли вона клопоталася перед судом про пом'якшен-ня вироку шляхом умовного засудження. 
    
   

Висновок 
 
Отже, період десталінізації був досить суперечливим часом у роз¬витку держави і права України. З одного боку, під впливом рішень XX з'їзду КПРС, який засудив культ особи Сталіна, йшов процес демократизації державно-правового життя, намітилась тенденція до поліпшення життя людей, розширення їх прав, а з другого — консервативні уявлення, які тривалий час зберігались у керівництві країни, а також волюнтаризм у прийнятті рішень неминуче призво-дили до хиб і прорахунків. 
 
Демократизація радянської держави здійснювалася повільно, непослідовно і не була завершена. Державний апарат, виплеканий Сталіним, зазнавши лише косметичного ремонту, устояв. 
 
Влада, яка зосереджувалась у руках партійно-державної номенклатури, так і не перейшла до Рад. Бюрократичні, волюнтаристські методи управління виявилися досить живучими. Командно-адміністративна система збереглася. 
 
Такий підсумок був неминучим. Адже країна і після викриття режиму культу особи Сталіна продовжувала вперто будувати поза-ринковий, казармений, мілітаристський соціалізм, який не відпові¬дав потребам продуктивних сил суспільства, об'єктивним законам його розвитку. Проте він вижив при підтримці адекватної йому командно-адміністративної системи, всеохоплюючої "апаратної" держави як знаряддя такого соціалізму. 
 
Оптимістичний висновок третьої програми партії про переро¬стання з другої половини 50-х років диктатури пролетаріату у всенародну державу видавав бажане за дійсне. Реальна демократи¬зація суспільного життя як невід'ємна риса всенародної держави не була забезпечена. А втім, диктатури пролетаріату також не було. Як відомо, в умовах культу особи Сталіна склалась диктатура партійної бюрократії, яка була опорою цього культу. В обстановці боротьби з культом особи у період з середини 50-х до середини 60-х pp., партійно-державна бюрократія прикрасила себе демократичним одягом, не змінюючи при цьому в основному своєї суті.