Гетьман Пилип Орлик

Гетьман Пилип  Орлик 
 
 

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………3 

Сходження до вершини  кар’єри……………………………………….4 

Перша Конституція…………………………………………………....7 

Обрання Орлика гетьманом………………………………………….10 

Висновок………………………………………………………………..14 

Література…………………………………………………………….15 

Вступ 

ПИЛИП ОРЛИК 

(1672-1742) 

     Ім'я та діяння гетьмана Пилипа Орлика мало відомі сучасникам.

Спадкоємець і  продовжувач лінії Мазепи, обраний  гетьманом у Туреччині,

він усе життя  поневірявся по світу — на просторі Європи між Швецією та

Отаманською Портою. Більшу частину життя він боровся за українську ідею,

намагаючись залучити до її здійснення іноземних правителів та

можновладців, підняти козацтво та народ України. 

     Нашого  сучасника не можуть залишити  незворушним слова Орлика про

боротьбу за долю України за будь-яких обставин і  до кінця: «Який би

успіх не мала наша акція, який би не був здобуток зброї, яку ми підняли

справедливо, ми матимемо утіху, що працювали навіть з небезпекою нашому

життю для слави  й величності нашої батьківщини, козацької нації, що

стогне під тиранським ярмом... і прагне лише того, щоб добитись своєї

волі». 

     Відомий  вітчизняний історик Б. Крупницький  зазначав: «Безперечно,

Орлик був видатним українським державником. На його прапорі  була виткана

незалежна й соборна  Україна... Його енергійна, вперта та невтомна праця

не могла залишитися без наслідків. Вона зберегла нам традиції, створила

певні зв'язки з  Європою. Ці традиції, хоч і запорошені порохом минулого,

знову виходять наперед  і дають ще раз нагоду вдумливому українцеві

замислитися над  долею своєї батьківщини». 

Сходження до вершини  кар’єри 

     Пилип  Орлик народився 11 жовтня (за старим  стилем) 1672 р. в селі

Косуті на Віленині. Батько його Степан вже наступного 1673 р. загинув у

битві під Хотином, відстоюючи польські інтереси. Опікувалася Пилипом

мати Ірина, яка  походила з православного роду. Вважають, що початкову

освіту він отримав  «десь в околиці родинного місця» у Литві. Згодом

Пилип вступив до Києво-Могилянської колегії як православний шляхтич і

успішно закінчив її в 1694 р. Профессором красномовства  й філософії

колегії був тоді Степан Яворський. За часів викладання він виказав себе

надзвичайно знаючою  і відданою своїй справі людиною. Це й сприяло тому,

що молодий студент  прикипів до Яворського всією душею і потім все життя

ставився до вчителя  з великою повагою. 23 листопада 1698 р. в житті

Орлика сталася  важлива подія. Того дня в Полтаві він обвінчався з

донькою полтавського полковника Павла Герцика Ганою. Герцик помер

наступного року і був урочисто похований в  Києві, його дружину після

Полтави Петро  І вислав до Сибіру. Ганна ж, кинувши  все, подалася за

своїм чоловіком  по світу, народила йому трьох синів і п'ятеро доньок, до

кінця випила разом  із чоловіком гірку чашу поневірянь, страждань,

принижень. Вона майже  на п'ятнадцять років пережила чоловіка, зазнаючи

нужду та злидні і  спродаючи останню одежину. Завдяки  протекції

Яворського Пилип  Орлик як один з найздібніших випускників  колегії працює

десь з 1693 р. в  Генеральній військовій канцелярії. Висока освіченість,

здібність і працелюбність  молодого канцеляриста привернули увагу

гетьмана Івана  Мазепи, і невдовзі Орлик підіймається до поважної посади

старшого військового  канцеляриста, а згодом призначається  на посаду

генерального писаря. Будучи генеральним писарем, Пилип  Орлик

користувався цілковитою довірою Мазепи і був у курсі справ Генеральної

військової канцелярії, залишаючись постійно біля свого  наставника. 

     Вважається, що Пилип Орлик був одним  з перших і найбільш посвячених

у таємні плани гетьмана Мазепи щодо відокремлення від Петра І та

прийняття сторони  Карла XII і Станіслава Лєщинського. Про це він сам

детально повідомляє в листі до свого вчителя Степана  Яворського. Лист

був написаний  наприкінці літа 1721 р., коли в Орлика визріла відчайдушна

думка повернутися  на Україну і просити помилування  в царя. У цьому листі

Орлик доводить, що був простим виконавцем волі Мазепи, який взяв з нього

присягу. Він стверджує, що саме старшина штовхала гетьмана до рішучого

розриву з царем, постійно наполягала на цьому, картала  його, навіть

погрожувала. Орлик  Нічого не каже про свою роль у тому. 

     Між  тим, події розгорталися дуже  швидко. Карл XII вступив на

Україну. Військо  царя стояло в Глухові, куди наполегливо  кликали Мазепу.

До Батурина підходив Меншиков. У цій ситуації гетьман нарешті

відважився. Він  залишив Батурин, біля Новгорода-Сіверського зустрівся з

передовими шведськими військами і згодом прибув до табору короля разом

із старшиною  та скарбом. Серед його однодумців бачимо і генерального

писаря Пилипа    Орлика. 

     Однак  доля судила поразку Мазепі  та його прибічникам. Полтавська

битва стала чорним днем для старого гетьмана, як і  для всіх його

однодумців. В обозі  Карла ХІІ і Мазепи Орлик із сім'єю тікає на південь,

залишивши всі свої статки, власність та майно. Як свідчить сам Пилип,

тікаючи від кари Петра І, його дружина встигла врятувати лише одну

шкатулку з листами  й кількома тисячами червонців. З цим скарбом вона

«через Дніпр в единой токмо сукне з детми переправилася, а все мои

животи (багатства. — Авт.) в 30 возах с сребром и с грошми над Дніпром

пропали». 

     У  пам'яті Орлика втеча з-під  Полтави залишилася на все  життя.

Звідти почалася вся його трагедія і поневіряння  в пошуках не лише

власної долі, але  шляхів полегшення долі «козацької нації» і України.

Тож зрозуміло, з  яким болем він сприйняв 2 жовтня 1709 р. смерть Івана

Мазепи в Бендерах, що турки призначили місцеперебуванням  утікачів.

Залишається невідомим, чи висловив Мазепа свою пропозицію щодо обрання

нового гетьмана. Судячи з того, що він не залишив ніяких розпоряджень

навіть щодо своїх  скарбів, гетьман не дав і рекомендацій про кандидатуру

свого наступника. Можливо, його останніми словами  були:  

До мене, о друзі, о вірнії слуги, 

Хто з рук моїх візьме тяжку булаву?.. 

Народе мій рідний, народе закутий... 

Прости ж мене, Боже.., О світе, прощай! 

 

Перша Конституція 

     5 квітня 1710 р. козацька рада в Бендерах  обрала гетьманом Пилипа

Орлика. Справ у  молодого гетьмана виявилося чимало. Чи не най-важливішою

з них була складена Орликом разом з козацькою  старшиною угода, що

увійшла до історії  як державна конституція під назвою «Конституція прав

і свобод Запорізького війська». Беручи булаву, новоспечений гетьман

урочисто проголосив: «Я, Пилип Орлик, новообраний Запорізького війська

гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Трійці, на тому,

що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд

гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями

військовими...». 

     І  раніше гетьмани, беручи булаву, укладали з козацтвом певні  угоди,

але ще ніде, як у договорі та Конституції Орлика, так повно не

відбивалися народні  ідеали і мрії про справедливий устрій суспільного

життя. Цей унікальний історичний документ, написаний латиною  і

тогочасною українською  мовою (щоб весь світ узнав, за що борються

козаки, і щоб  зміст Конституції дійшов до найширшого загалу), є яскравим

свідченням сподівань і прагнень українського суспільства. 

     1710 р.  залізною самодержавною рукою  правив Росією цар Петро І, у

Європі панувала монархічна тиранія, ще не з'явилися  французькі

просвітителі, які  висунуть ідею конституційного обмеження  «освіченого

монарха», а гетьман-вигнанець  запропонував українському народу ще не

знані у світі демократичні засади суспільного життя. Це була модель

вільної, незалежної держави у формі козацької  республіки, де

забезпечувалися виборність усіх державних посад  знизу вверх,

підзвітність, проголошувалась нечувана і немислима у феодальному

суспільстві політика соціального забезпечення убогих удовиць, сиріт та

інших знедолених. 

     Конституція  Пилипа Орлика складалася зі  вступу та 16 статей. Вступ

починається з пояснення причин того, чому Україна розриває відносини з

Московською державою. Зазначається, що коли український  народ визволився

з-під польського панування, то він, як рівний до рівного, прилучився до

Московської держави, уклавши з нею угоду, якою мали регулюватися

відносини двох самостійних  держав. Однак не так склалося, як гадалося.

Одразу по смерті Хмельницького Московська держава  виявила свої справжні

наміри, намагаючись  під різними приводами накинути на «народ вільний

козацький, собою  ніколи не завойований, невольниче ярмо». І далі,

«...бажаючи довести  свій лихий намір до завершення і віддаючи злом на

добро, замість  удячності й поваги... за незчисленні  відваги і воєнну

криваву працю, хотіло неодмінно перетворити козаків у регулярне військо,

міста забрати  у свою область, права і вольності поламати. Запорізьке

Низове військо  викоренити і ймення його навіки загладити...» 

     Далі  йдуть 16 статей договору. Подбавши  про спеціальні запорізькі

інтереси (зруйнування  фортець, побудованих на землях, що належали з

давніх-давен запорожцям; передача міста Трахтемирів зі шпиталем для

постарілих «зубожілих і ранами закалічених козаків»; щоб  Дніпро з усіма

своїми рибними  промислами від Переволочи до Очакова був у відомстві

виключно Запоріжжя), гетьман переходить до внутрішнього врядування. 

У Конституції  Пилипа Орлика чітко простежується непорушність трьох