Князь Острозький і його вплив на розвиток освіти в Україні

Тема: Князь Острозький і його вплив на розвиток освіти в Україні

Значення Острозького культурного  осередку в історії України

У тисячолітній історії нашої культури важливе  місце посідає волинське місто  Острог, яке на зламі XVI-XVII ст. стало  всеукраїнським інтелектуальним центром. Саме тут протягом 1576-1636 рр. діяла  академія - перша школа вищого типу в православному регіоні Європи. Вона була й першою українською науковою установою, одним із знаних осередків  європейської грецистики. Острозька  друкарня прославилася своїми книжками, насамперед першим у світі виданням Біблії церковнослов'янською мовою (1581). Ренесансна архітектура Острога  та околиць, іконопис, його хорове мистецтво  стали зразками для всієї України.

Значення  діяльності Острозького культурно-освітнього центру в історії України важко  переоцінити. Серед усіх культурно-освітніх осередків, що функціонували тоді в  маєтках великих магнатів, рівнозначного  з ним не було. Адже в ньому  сфокусувався цілісний процес розвитку тогочасної думки на Україні. Тут, незважаючи на переважну увагу до обґрунтування  православного вчення, утвердження  розуміння філософії як мудрості або софійності з характерними для такого розуміння пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом, з властивим для острозьких книжників обстоюванням життєздатності традицій слов'янської писемності, розвивалися реформаційні і ренесансно-гуманістичні ідеї.

В Острозькому  центрі створено бібліотеку, де було зібрано  багато богословської і наукової світської літератури, зроблено спробу створити першу в Україні школу  вищого типу і набуто цінний досвід, що допоміг Петрові Могилі та іншим  діячам Києво-Могилянської академії обрати потрібний шлях дальшого розвитку української освіти й культури.

Заснування  в приватному волинському місті  першої школи вищого типу було явищем закономірним. Бо найсприятливіші умови  для розвитку української культури на той час склалися саме в цьому  краї. Тут сильними були позиції  православних феодалів (з-поміж них  вийшли найбільші магнатські роди Речі Посполитої). Якраз вони мали спромогу забезпечувати різноманітні коштовні починання, зокрема у шкільництві. Активність міщанства була досить малою, що частково стало наслідком приватного характеру абсолютної більшості  міст, їх мешканці, на відміну від  міщан державних (королівських) міст, користувалися меншою політичною та економічною свободою і мало виявляли себе в громадському житті краю. Передумовою призначень на посади, де раніше панувала українська мова, стали досконале володіння польською та латинською, загалом вищий освітньо-культурний рівень. Цього вимагало й загальнодержавне політичне життя (сеймики, з'їзди, сейми), до якого активно почали залучатися волинські феодали. Система домашнього, при церковного чи при монастирського навчання шляхетських та міщанських дітей вже себе пережила. Натомість висилання юнаків на студії в польські, а тим більше закордонні вищі школи потребувало чималих витрат. До того ж навчання у цих закладах, як і в католицьких та протестантських школах Речі-Посполитої, часто було причиною полонізації молоді.

Академію  заснував Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (1526-1608), найбільший магнат держави, відомий меценат, нащадок самого святого Володимира. Величезні маєтності, походження, посідання впливових урядових посад давали йому змогу протягом півстоліття відігравати визначну роль у політичному житті держави. Як визнаний лідер православної опозиції у Речі-Посполитій, він брав активну участь у всіх тогочасних політично-релігійних акціях. Свідченням величезного авторитету К.-В. Острозького стало призначення його згодом патріаршим екзархом для православних Речі Посполитої. Від Вільнюса і до Александрії (єгипетської) магнат прославився своїми щедрими пожертвами на церкви, монастирі. І саме він став фундатором академії, друкарні, літературно-публіцистичного гуртка.

Князевий вибір Острога для влаштування культурно-освітнього, видавничого і пропагандистського центру не був випадковий. Насамперед - з міркувань престижу - йому важило те, щоб розмістити академію в «домоначальпому граді», себто місті, яке дало назву його аристократичному родові. Однак вирішальними були ідеологічні мотиви: як в одному з осередків православної Луцько-Острозької єпархії, и Острозі діяв кафедральний собор (замкова Бого-явленська церква), при якому часто перебував владика зі своїм кліром; князівський двір (в Острозі та Дубно) став центром політичного життя України на зламі ХVІ-ХVІІст.

К.-В. Острозький, за свідченням сучасника, споруджував  школу «майже з королівським розмахом». Великі суми записала їй близько 1577 р. і племіннице князя, до 1573 року, формальна  власниця міста, княжна Гальшка-Острозька. Вона надала на шпиталь і академію острозьку, на монастир святого Спаса 6 000 коп грошей. До речі, за її прикладом інша Гальшка, Гулевичівна, 1615 р. подарувала київському братству землю під учбовий заклад.

В організації  школи, як і всього культурно-видавничого  центру в Острозі до певної міри зразком стали аналогічні приватні католицькі і протестантські осередки Речі Посполитої та престижні закордонні університети. В основу діяльності було покладено традиційне для середньовічної Європи, однак цілком незвичне для  українського шкільництва, вивчення семи «вільних наук». Така програма охоплювала предмети «тривіуму» (граматика, риторика, діалектика) та «квадривіуму» (арифметика, геометрія, музика, астрономія) Проте новозаснована школа докорінно відрізнялася від західноєвропейських чи польських початкових та середніх шкіл, насамперед своїм виразно національним характером й орієнтацією на греко-візантійську культурну спадщину. Унікальність та оригінальність її виявилися і в тому, що відповідно до культурних та політично-релігійних потреб України тут своєрідно інтерпретували гуманістичну ідею «тримовного ліцею» (тобто гебрайсько-грецько-латинського). Православний характер школи продиктував заміну івриту церковнослов'янською мовою.

Ідею  тримовної школи висунув вперше і широко популяризував у Європі Еразм Роттердамський (1467-1536). Такий навчальний заклад, де плакались би студії трьох сакральних мов, покликаний був готувати видання Біблії. Ці засади найпослідовніше втілив у життя іспанський кардинал Фраисіско Хіменес. Він заснував університет в Айкала й ініціював випуск у світ першої багатомовної Біблії (гебрайс. ькою, грецькою, латинською і халдейською мовами), т. зв. Комплютенської поліглотти (1517-1577). Гуманістичні, педагогічні та лінгвістичні аспекти роттердамівського ідеалу «тримовного виховання» найповніше були реалізовані у створеному при славнозвісному в Європі університеті бельгійського міста Лувена «Колегіум Трілінґве» (1517). Виник аналогічний колегіум і в Парижі (1530), згодом відомий як славетний «Колеж де Франс». Загалом же вивчення гебрайської та грецької мов було вельми поширеним явищем у Європі XVI ст. Проводилося воно в багатьох німецьких університетах, зреформованих на засадах, вироблених Філіпом Меланхтоном (1497-1560), у Ягеллонському університеті, католицьких та протестантських середніх школах Польського королівства. Так, після реформи в Краківському університеті 1579 р. до навчального курсу було введено ці дві мови. Однак згодом зацікавлення гебраїстикою послабилося і навчальні програми обмежились вивченням переважно латини, рідше - грецької мови й писемності.

Що роттердамівський ліцей до певної міри став за прообраз школи в Острозі, видно з аналізу  книжок, які передували тут виходові у світ першої Біблії церковнослов'янською  мовою (Острог, 1581). Заснування академії йшло паралельно й у взаємозв'язку з підготуванням такого фундаментального, як на всі часи, видання; було покликане  стимулювати біблійні студії, причому  не тільки філологічні, а й богословські.

Не менш важливе значення для процесу  духовного становлення людини тогочасні  українські книжники надавали самопізнанню. Так, на думку Івана Вишенського, завдяки самопізнанню людина стає здатною  подолати свою земну форму й увійти у внутрішній духовний контакт з  вищим буттям. Внаслідок цього  осяяний небесним світлом людський розум проникає в приховану сутність вагомого повчального слова Біблії, а сама людина перетворюється з «ветхої», прив'язаної до земних бажань і пристрастей, на «нову» духовну людину. Свої думки  про необхідність такого приготування - через духовні подвиги - до читання  священних текстів Іван Вишенський супроводжує відповідними покликами  на авторитетного для нього ісихаста Григорія Синаїта. Аналогічні рекомендації читати Святе Письмо дає у своїй передмові до Острозької Біблії Герасим Смотрицький.

Уявлення  про те, що осягнення істини можливе  через самопізнання, ґрунтувалося на переконаності в нерозривному зв'язку між розумом окремої людини і  космічним Розумом - Богом, у безпосередньому  контакті людського мислення і буття, що в остаточному підсумку гарантувало  істинність пізнання. Отже, самопізнання, на думку острозьких книжників, створювало передумови для проникнення людини в приховану сутність священних  текстів, а осягнення божественного  слова було умовою її духовного перевтілення, її становлення як особистості. Тому особливе значення вони надавали саме старослов'янській мові як мові, через  яку їх предки пізнали істину Святого  письма, розвинули самобутню культуру Київської Русі, мові, яку вони вважали  сакральною. Виняткову вагу, як зазначалося, мала містична віра в силу цієї мови. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. поступово  набирала сили також і тенденція  витіснення старослов'янської мови книжною українською з характерним  для неї багатством народних слів і виразів. Це простежується у  творах Герасима Смотрицького, Клірика  Острозького, Христофора Філалета та інших острозьких книжників і навіть такого оборонця старослов'янської мови, як Іван Вишенський. Видану 1619 р. «Граматику» Мелетія Смотрицького вже не можна назвати граматикою старослов'янської мови. Вона була граматикою радше слов'яно-руської мови, тобто чогось середнього між старослов'янською і народною українською мовою. Згодом українські письменники поступово культивували слов'яно-руську мову й народному напрямку. В поезії острозьких книжників висловлюється гуманістична ідея, згідно з якою одним з найгідніших засобів виявлення своєї внутрішньої божественної суті та любові до Творця для людини є здійснення високого земного призначення, максимальна реалізація її творчого потенціалу, здобуття прижиттєвої слави протягом відведеного їй на життя відрізку часу з метою отримати земне безсмертя завдяки вдячній пам'яті нащадків, а також заслужити потойбічне спасіння.

Своєю поетичною  творчістю острозькі книжники зробили  важливий внесок у розробку нової  метричної системи. Він полягав  у поступовій заміні силабічного  віршування вільним не рівноскладовим розміром, що виник під впливом рухомого наголосу, властивого українській народній мові. Цей синтез елементів старої і нової культур, старої і народної метричної систем був основою, на якій виникла оригінальна форма українських народних дум. Поетична творчість острозьких книжників свідчить про їх глибоку закоріненість у стару традицію. Але, використовуючи давньоукраїнську духовну спадщину як знаряддя для пізнання своєї епохи, вони вже відчували віддаль між своїм і давно минулим часом, творили новий культурний ідеал.

З огляду на це будь-які соціальні потрясіння або національні чи конфесійні конфлікти  були гідні суворого осуду та придушення, адже вони, на думку діячів Відродження, зазіхали на природний порядок, порушували мир і спокій. Разом з тим  розкриття своєї істинної суті людина досягає через здійснення земного  призначення, шляхом реалізації своїх творчих можливостей, тобто через служіння самій собі, а відтак і державі або загальному суспільному добру. З цієї причини князя Острозького, а також інших, виведених у творі Пекаліда магнатів, зокрема сина князя, Януша, прославляє поет за воєнні подвиги, державну мудрість, яка виявлялася, за переконанням автора поеми, як в керуванні своїми численними володіннями, ліквідації соціальних конфліктів, так і у вірній службі монархові й пошані до нього. Що ж до гетьмана реєстрового козацтва Криштофа Косинського, козаків і селян, то Пекалід, виходячи зі своєї концепції держави, засуджує їх як винуватців соціальних потрясінь і порушників порядку в державі, хоча й віддає належне їх мужності, сміливості, вмінню здобувати перемогу. Історико-культурний ідеал Пекаліда - антична вченість - спричинився до його переконаності в необхідності засвоєння класичних мов, античної духовної спадщини, вивчення вільних наук.

Висновок

Протягом 60-річного існування Острозької академії (1576-1636 рр.), по найскромнішим  підрахункам, її закінчило близько 500 осіб. Вихованці академії ставали  вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками. Національно-визвольний рух на Україні  та в Білорусії отримав значний  загін культурно-пропагандистських діячів.

Школи, які  засновували або реорганізовували вихованці академії, мали велике значення у поширенні освіти серед народу, у підготовці наступного покоління просвітителів. Навіть на основі тих нечисленних даних, що збереглися до сьогодення, можна стверджувати, то більшість відомих українських та білоруських діячів кінця XVI - першої третини XVII ст. були безпосередньо пов'язані з Острогом (походженням, навчанням, тісною співпрацею). Від самого початку академії призначалась відповідальна політична роль: протидіяти колонізаторському впливові на українську та білоруську молодь католицько-єзуїтських учбових закладів. Тому в навчальному процесі багато уваги приділялося вихованню в учнів почуття патріотизму, любові до культури, мови, традицій свого народу.

Одночасно з академією виникли в Острозі  літературно-перекладацький гурток і  видавництво. Поряд із загальнокультурними  функціями великим було їх значення у формуванні національної самосвідомості. Саме в Острозі вийшли друком та розповсюджувалися в рукописах  найбільш відомі українські полемічні  твори, які стали дійовим засобом  політичної боротьби. Непересічний внесок тутешніх діячів у розвиток вітчизняного мовознавства, зокрема грецистики. Значною була роль острозької книжності  як посередниці культурних контактів  України з Росією, Білорусією, південними слов'янами та східно-романськими народами. Острозька слов'яно-греко-латинська академія стала і значним осередком міжнародного спілкування.