Мистецтво України

Мистецтво України (1917-1921)

Революційні події істотно вплинули на зміст літературно-мистецького  життя. Політичне розмежування серед  творчої інтеліґенції, яке спостерігалося й до жовтня, після революції ще більше поглибилось. У середовищі літераторів-модерністів поширюється імітація ідейної «незалежності». Численні гуртки і товариства на весь голос заявляють про своє лідерство в мистецькому процесі. Претензійність, прагнення бути ні на кого не схожим відбивалося вже в самих назвах окремих об’єднань і течій — «нічевоки», «біо-косміти», «фуїсти», «ліміністи» тощо.

Відчутних змін зазнало у цей період українське мистецтво і особливо театр під керівництвом М.Садовського. В його репертуарі були п’єси Т.Шевченка, І.Карпенка-Карого, Панаса Мирного, І.Франка, М.Старицького, М.Кропивницького, Лесі Українки, Б.Грінченка та ін. Талановитий і вдумливий режисер О.Загаров охоче виставляв, п’єси Гольдоні, Мольєра («Тартюфа») та ін..

 Окрім авторитетних майстрів сцени пробувала свої сили і театральна молодь. Вона єдналася товариством «Молодий театр у Києві», яке очолював Л.Курбас. В їх репертуарі була в основному світова та вітчизняна класика. Молодіжний колектив являв собою приклад ентузіазму, творчої дисципліни, впровадження передової технології авторського мистецтва. На початку революції з великим успіхом у театрі йшла вистава Софокла «Цар - Едіп».

Усе було незвичне в організації  цього театру: і те, що він складався  з акторів із закінченою театральною  освітою, і те, що з самого початку  було сформульовано його творчу платформу, і те, що трупа була юридично оформлена й мала затверджений статут, який регламентував права художньої ради, права та обов'язки режисера.

 Саме в цей складний період було засновано Український театр драми та опери, виникли й інші творчі колективи. Проте театральне життя не обмежувалося лише столицею. Продовжували свою діяльність Харківський міський театр, Одеська російська опера, Маріупольський драматичний театр, Полтавське українське драматичне товариство та ін.

 Активну участь у творенні української музики в цей час брали молоді митці М.Вериківський, Г.Верьовка, В.Косенко, П.Козицький, О.Кошиць, М.Леонтович, Б.Лятошинський. Б.Підгорецький Л.Ревуцький, К.Стеценко (автор опери «Купальна іскра») та ін.

Важливою подією в українському мистецтві стало відкриття у 1918 р. під час Гетьманату Державного симфонічного оркестру, який очолив О.Горілий. За радянських часів його було перейменовано у Республіканський симфонічний оркестр ім. М.Лисенка. Окрім того симфонічні оркестри діяли у Харкові, Катеринославі, Одесі.

 За гетьманської доби у Києві було створено Перший український національний хор під керівництвом О.Кошиця. Він користувався настільки великою популярністю, що було створено Другий національний хор. З ініціативи К.Стеценка У 1919 р. вони об’єдналися в Державну мандрівну капелу (в абревіатурі – «Думка»). У1919-1920 рр. засновано кілька мандрівних хорових капел. У ряді міст України, зокрема Харкові, Полтаві, виникли професійні хори, капели бандуристів.

Значним явищем в українському мистецтві  стало відкриття у грудні 1917 р. Української академії мистецтв. Засновниками академії були професори та митці В. і Ф. Кричевські, М.Бойчук, Г.Нарбут, М.Бурачек, М.Жук та ін.. Вона стала центром підготовки спеціалістів з малярства, різьбарства, будівництва, гравюри і художніх промислів. Під її патронатом було зібрано талановиту молодь, яка добре розумілася на традиціях народного мистецтва. Серед них були: Л.Лазовський, Г.Нерода, І.Падалка, А.Петрицький та ін.

 Завдяки діяльності митців академії мистецтв набула свого розвитку українська графіка. Так Г.Нарбут (1886–1920), який народився у м. Глухів, у своїй творчості об’єднав принципи геометричної композиції В.Кричевського й народного націоналізму М.Бойчука. Цей майстер приїхав на Україну під час революції 1917 р. Він за короткий час свого перебування на батьківщині, розгорнув величезну працю й засипав Україну шедеврами своєї нової творчості: рисунками гербів, грошей, марок, дипломів, усіх сортів книжкової графіки – ілюстрацій, заставок, обкладинок, заголовків тощо. Г.Нарбут зумів тут не тільки сам створити величезну колекцію графічних рисунків, але захопив своїм прикладом молодь і за три – чотири роки заснував цілу школу молодих графіків. На жаль, рання й несподівана смерть урвала працю Г.Нарбута на самому піднесенні.

 Бурхливо та суперечливо розвивалася українська фольклористика. З одного боку, створювались фольклорні центри, готувались кадри, видавались праці, а з другого – ідеологічний диктат сковував розвиток творчої думки. Але незважаючи на труднощі були зібрані унікальні архівні матеріали, видані праці Б.Грінченка, К.Квітки, А.Лободи, П.Попова, О.Білецького, В.Петретца, А.Кримського. В західноукраїнських землях у цей час працювали над дослідженням фольклору В.Гнатюк. Ф.Колесса, М. Возняк.

 В цей час активно розвивався  і жанр політичного плакату. Художники намагалися йти в ногу з часом, миттєво реагували на зміни в суспільному житті. Художньо оформлені політичні плакати були близькими і зрозумілими широкій громадськості.

 Під час війни та революції в архітектурі найбільшого поширення набуває західноєвропейський напрям конструктивізму. Конструктивізм широко користується залізобетонними конструкціями, склом та іншими сучасним на той час будівельними матеріалами, для будівлі архітектурних споруд, що мають елементарні геометричні форми, легкі широко закроєні перекриття, великі гладкі площі, терасові композиції тощо. До кращих будов конструктивного напряму належать електростанція в Києві, суконна фабрика в Кременчуці, будинки Дніпрельстану, будинок каси хворих у Львові й величезний комплекс будов «Держтресту» в Харкові.

Сообщение

По истории Украины

На тему:»Мистецтво України»

Учениц 10-А класса

Одесской сш № 40

Перстнёвой Кристины и Бубликовой Анастасии