Национально-культурное возроджение в Галичине 1816-1918 годы

Творчий талант І.Франка як письменника виявився в низці його оповідань, повістей, де він реалістично відображав життя робітників і селян Галичини: "Ріпник", "На роботі", "Навернений грішник", "Boa constrictor", "Борислав сміється"; збірках: "Добрий заробок", "Маніпулянтка". Серед художніх творів чільне місце посідають повісті на історичну тематику: "Захар Беркут", "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища", "Великий шум", "Перехресні стежки". У творі "Захар Беркут" письменник відобразив життя карпатської України XIII ст. у період монголо-та-тарської навали. Історичний характер має також повість "Великий шум", де змальовано життя селян після скасування панщини в Австрійській монархії.

В історії української  літератури І.Франку належить провідне місце як видатному поетові. Велике народне визнання принесли йому поетичні збірки: "З» вершин і низин", "Мій ізмарагд", "Із днів журби", "Давнє і нове", "Зів'яле листя", "Semper tiro". Збірка "Зів'яле листя" (1896 р.) — найкраща збірка ліричних поезій І.Франка. У передмові до другого видання поет назвав її "збіркою ліричних пісень, найсуб'єктивніших із усіх, що появилися в нас від часу автобіографічних поезій Шевченка".

У 1877—1882 pp. І.Франко написав  відомі твори політичної лірики — "Вічний революціонер", "Каменярі", "Товаришам  із тюрми", де чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості. На слова вірша "Вічний революціонер" видатний український композитор М.Лисенко 1905 p. написав музику. Цей твір став одним із національних гімнів українського народу. В 1926 р. композитор С.Людкевич (1879—1979 pp.) створив симфонічну поему "Каменярі".

Вершина поетичної творчості  І.Франка — поема "Мойсей" (1905 p.). Висока ідейна та мистецька вартість дають змогу занести її до низки  найвизначніших творів українського письменства. Головна тема поеми — смерть Мойсея-пророка, якого власний народ не сприйняв і відкинув. Поема має алегоричний характер. Вона оспівує український народ, висловлює віру в його краще майбутнє. Національно-визвольну ідею Мойсея підхоплює молодь, що бореться за народні ідеали.

У 90-х роках XIX ст. І. Франко написав низку драматичних творів: "Учитель", "Сон князя Святослава", "Будка ч.27", "Кам'яна душа" та ін. Відома п'єса письменника —  соціальна драма "Украдене щастя" (1894 p.), яка вирізняється глибоким реалізмом.

І.Франко — найвідоміший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов. Численними перекладами з літератур різних народів світу він помітно  збагатив українську культуру найкращими здобутками світової художньої літератури.

І.Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість. Його праці з історії і теорії літератури прислужилися до розвитку українського літературознавства кінця XIX — початку XX ст. Франкові твори "Література, її завдання і найважливіші ціхи", "Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 p.", "Із секретів поетичної творчості", праці про творчість Т.Шевченка та інші становлять вагомий науковий доробок у галузі української культури та її історії.

М.Грушевський

Поряд з іменами Т.Шевченка та І.Франка називають М.Грушевського (1866—1934 pp.) — видатну постать української духовної культури. Він автор понад 2 тис. наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства, у тому числі 11 -томної "Історії України-Руси" (1898—1936 pp.), 5-томної "Історії української літератури" (1923-і 1927 pp.). Велику популярність здобули також "Нарис історії українського народу" (1904 p.), "Ілюстрована історія України" (1911 р.), "Початки громадянства" (1921 p.) тощо. В умовах національного гноблення і переслідування української культури царським самодержавством, австрійською монархією, панівними класами Польщі вихід у світ історичних творів М.Грушевського мав значний вплив на активізацію національно-визвольного руху на українських землях, розчленованих чужоземними державними кордонами.

М.Грушевський переконливо  показав, що український народ пройшов  довгий, складний і самобутній історичний шлях, вистраждав право на свою мову, національну культуру, власну державність. Творча спадщина вченого вражає не лише глибиною висвітлення історичного процесу, а й надзвичайною актуальністю та повчальністю для сьогодення.

Понад 15 років М.Грушевський  очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Товариство об'єднало майже всіх провідних східно- і західноукраїнських, а також багатьох європейських вчених. Водночас із М.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Грінченко, В.Гнатюк, I.Франко, М.Павлик, Ф.Вовк, Ф.Колеса. їхні наукові праці публікувалися у "Записках Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка", "Збірнику математично-природничої і лікарської секції", "Етнографічному збірнику", "Пам'ятках українсько-руської мови і літератури" й інших виданнях товариства.

У 1898 р. М.Грушевський  спільно з І.Франком заснував "Літературно-науковий вісник", що згуртував кращі українські літературні сили. Він був одним з організаторів "Української видавничої спілки" (1899 р.) і "Товариства прихильників української науки, літератури і штуки" (1904 p.).

Отже, упродовж третього, політичного етапу національно-культурного відродження Галичини, що тривав до кінця Першої світової війни, були створені українські політичні організації, школи, культурні установи, театри, нові наукові центри, які поширювали ідеї національної свідомості не лише серед інтелігенції, студентів, а й серед усього населення.

Підсумовуючи процес національно-культурного відродження  в Україні у другій половині XIX —на початку XX ст., зазначимо, що незважаючи на певну суперечливість, а в окремих  випадках і непослідовність, український національний рух стимулював і загальний соціально-економічний, політичний, культурний та науковий прогрес усього українського суспільства, і зростання громадянської свідомості широких народних мас. Тогочасна демократична інтелігенція в Україні виявилася гідною бути провідником прогресивних сил нації. Національно-культурне відродження в Україні заклало підвалини для відновлення української державності. Четвертим Універсалом Центральної Ради 22 січня 1918 р. було проголошено повну самостійність Української Народної Республіки, а 1 листопада 1918 р. утворено Західноукраїнську Народну Республіку. їх злука відбулася 22 січня 1919 р. Державотворчі процеси дали потужний поштовх національно-культурному відродженню України у модельних періодах її історії.

Список використанних джерел:

1.Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник /За ред. Черепанової С. О.— Львів: Світ, 1994.— 450 с.

2. Уривалкін О.М./ Хрестоматія з історії України. – 2007. – 520с.

3. Субтельний О./ Україна: історія. – К., 1995.

4. Грушевський М.С./ Історія української літератури. – К.: 1993.

5. Гнідан О.Д./ Історія української літератури Кінець ХІХ – початок ХХ ст. У 2 – х кн. Кн. 2.  – 2006. – 624с.