Національна правосвідомість як вияв ментальності Українців

     Національна правосвідомість як вияв ментальності українців. 

     Спеціальність Правознавство

     Студент: Дикий Іван Степанович

     Науковий  керівник: Заріцький  М.Д.

     Вишнянський коледж ЛНАУ 

     Аналіз  сталих структур української ментальності до певної міри дозволяє виявити особливості історичної долі народу та перспективи його розвитку. В той же час динамізм обумовлює формування нових можливостей розвитку, обґрунтовуючи існування етно - національної спільноти як живого організму, що розвивається відповідно як до зовнішніх реалій існування, так і внутрішніх духовних чинників.

      Більшість дослідників феноменологічного  напряму до найусталеніших рис українського національного характеру відносять: індивідуалізм, гуманність, демократизм, волелюбність (що часто переростає в анархізм), толерантність та миролюбність, милосердність, щирість та душевність, хазяйновитість, оптимізм, честолюбство, інтровертизм, працьовитість, терплячість, чуйність, ліризм, сентиментальність, природній гумор і хитрість, прагнення до свободи.

      У той же час серед найтиповіших рис відзначають нестабільність і суперечливість вдачі, брак колективної волі, національної солідарності та згоди

          Специфічні особливості сучасної  української правосвідомості сформувалися  в результаті впливу на суспільство  протягом історичного часу його існування основних факторів, а саме: рідної слов'янської віри, християнства, комунізму та реалій пострадянського періоду. Із усієї безлічі ознак української правосвідомості виділяються як найважливіші: відсутність національної єдності, у тому числі взаємодопомоги; відсутність національної агресивності, у тому числі в питанні боротьби за свої права; правовий нігілізм, у тому числі як реакція на беззаконня державних чиновників; переважна духовна слабість, а відповідно бажання перекласти вантаж рішення своїх проблем на будь-яке  божество. Виходячи з того, що людина в основному живе не індивідуально, а в спільності з іншими людьми, вплив на нього ідей, так чи інакше об'єднуючих людей, є необхідним чинником для існування суспільства й народу. Без впливу ідеології, будь-яким чином  об'єднуючи індивіда з народом, втрачається їхній зв'язок. При формуванні єдності повинні складатися відношення спільності та індивіда в ній до зовнішнього середовища. За цим принципі виділяються дві групи ідеологій: національні, де формується визначальна приналежність людини тільки до даного народу (інші сприймаються як чужі); і інтернаціональні (космополітичні), що проповідують загальну дружбу або іншу єдність багатьох або всіх народів. Інтернаціональна правова ідеологія приглушує та послабляє народ, коли він зіштовхується із зовнішньою погрозою, національна ж, навпаки, надає йому сили. Національна група була завжди, тобто з того моменту,  коли в людства стали вимальовуватися національні риси, залишається й донині. Інтернаціональна група з'явилася, максимум, 2 тисячі років тому. Можна сміло стверджувати, що в Україні протягом більше тисячі років діє саме інтернаціональна правова ідеологія в тих або інших варіаціях, що не може не виявлятися у внутрішніх і зовнішніх відносинах, маючи своїм результатом - відсутність національної єдності. Наш інтернаціоналізм коштував немислимих жертв і є однією з головних причин того жалюгідного положення, у якому зараз перебуває українській народ. Аналізуючи кожний з основних факторів, що вплинули на специфіку української  правосвідомості в аспекті її відносини до боротьби за право, ми з'ясували, що найважливішим і позитивним у цьому плані був вплив на людину рідної слов'янської віри. Комуністична ідеологія могла б нейтралізувати вплив християнської моралі, що послаблює  вплив такої моралі на більш тривалий період. Сучасний же (пострадянський) період - це, напевно, найбільша криза, що будь-коли  переживав український народ. Вона характеризується неймовірною пасивністю народу стосовно боротьби за свої права, загальним правовим нігілізмом і небажанням держави допомагати людям захищати свої права. На цьому тлі держава всіляко сприяє відродженню церкви, що за своєю суттю заперечує будь-яку боротьбу.  Залишається тільки сподіватися, що духовна сила, створена рідною слов'янською вірою, з урахуванням тривалості її впливу все-таки залишила глибоко усередині української правосвідомості й родової пам'яті хоча б свої відгомони. Позитивні риси українського національного характеру суттєво деформуються під час реалізації нашим етносом своєї всесвітньо-історичної місії, як буфера між двома типами цивілізацій – західної, європейської та східної, мусульманської. На нашому ментальному рівні це зумовило постійну гіперболізацію зовнішніх чинників, постійне прагнення покласти на них провини за свої численні біди. Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію зовнішніх, ворожих сил, не може бути її вільним господарем („прийдуть кляті бусурмани (ляхи) і все попалять”). Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, зайва сором'язливість, прагнення уникнути особистої відповідальності за стан громадських справ.

  Для подолання сучасної кризи української  правосвідомості й рятування від правового нігілізму необхідна постійна й планомірна боротьба за право. Тільки така боротьба може змусити нігілізм відступити, але для цього необхідно багато сил. Але, оскільки держава, як ніхто інший, повинна бути зацікавлена в тому, щоб люди позбулися від правового нігілізму й захищали свої права, тим самим контролюючи неблагонадійних державних чиновників, вона повинна створити систему, що допомагає громадянам у захисті їхніх прав. Єдиний спосіб створити таку систему, що здається нам найбільш реальним, тому що не припускає створення нових державних апаратів і особливих фінансових витрат, - це видозміна нагляду за діями судової та всієї правоохоронної системи шляхом створення кваліфікаційної комісії із залученням до неї представників всіх галузей влади, представників юридичної науки та, саме головне, - представників народу.

     Найнебезпечнішими джерелами правового нігілізму  виступають злочинність і безкарність винних у скоєнні злочинів. Недоліки системи кримінальної юстиції, в основному породжувані її перевантаженням, призводять до зростання рівня безкарності винних у скоєнні злочинів. Кримінальний світ зрощується із частиною державного апарату, внаслідок чого виникають мафіозні структури, які намагаються підпорядкувати собі частину функцій державної влади.

     Тільки  спільна робота держави (захищаючого  права громадян) і народу (що виборює  свої права) може перемогти правовий нігілізм і сприяти подоланню  кризи сучасної української  правосвідомості.

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Вуськович  Й. Правосвідомість та її вплив  на менталітет українського народу //Право України. - 1998. - № 6. - C. 108-111.

2. Грабовська  І. Проблема засад дослідження  українського менталітету та національного характеру //Сучасність. - 1998. - № 5. - C. 58-70. -

3. Деформация  украинского менталитета //2000. - 2002. - № 49: Форум. - C. 1,7

4. Дмитриченко  В.В. Історико-філософський зріз  проблеми українського менталітету  //Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. - 1998. - Вип. 27: Філософія. Політологія. - C. 13-15

5. Зборовська  Н. Фемінний характер української  ментальності: (За допомогою літературного  дзеркала //Сучасність. - 2001. - № 7-8 . - C. 146-155

6. Качковський  О. Ідея державності в українському менталітеті//Нова політика. - 1996. - № 1. - C. 41-45

7. Лобань  Т. Особливості українського менталітету  та його вплив на процес  державного будівництва в Україні  //Людина і політика. - 2004. - № 4. - C. 106-112.

8. Лопушинський  І. Формування національного менталітету - нагальне завдання сучасної Української держави //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - № 3. - C. 207-213.