Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Мая 2013 в 10:58, реферат
По закінченню другої світової війни Єгипет був формально незалежною державою, а фактично полуколоніальним придатком до британської імперії. Це дуло пов’язано з тим, що Велика Британія шляхом збереження системи опосередкованого управління мала великий вплив в цій країні. В 1945р. Єгипет став одним з членів-засновників ООН. В тому ж році за ініціативою Єгипту була створена Ліга арабських держав зі штаб-квартирою в Каїрі. Такі зовнішньополітичні зміни посилили авторитет Єгипту на міжнародній арені.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Реферат
На тему: Національно – визвольна боротьба в Єгипті у 1945 -1952 рр.
Київ – 2012
По закінченню другої світової війни Єгипет був формально незалежною державою, а фактично полуколоніальним придатком до британської імперії. Це дуло пов’язано з тим, що Велика Британія шляхом збереження системи опосередкованого управління мала великий вплив в цій країні. В 1945р. Єгипет став одним з членів-засновників ООН. В тому ж році за ініціативою Єгипту була створена Ліга арабських держав зі штаб-квартирою в Каїрі. Такі зовнішньополітичні зміни посилили авторитет Єгипту на міжнародній арені.
В роки війни та в перші післявоєнні роки в Єгипті відбулися значні соціально-економічні зміни. Зміцніла єгипетська буржуазія, особливо в промисловості. Якщо в 1918р. єгиптяни мали 9% компаній, зареєстрованих в країні, то в 1948р. – вже 39%. Але іноземний капітал продовжував займати лідируючі позиції.
Розвиток промисловості та сфери обслуговування, розширення державного апарату в роки війни привели до швидкого зростання міського населення. Це була найбільш політизована частина населення, що привело до зростання революційних настроїв.
Перші повоєнні роки в Єгипті були характерні різким посиленням соціального незадоволення широких верств населення. Це було пов’язано з переходом економіки на мирні рейки, що супроводжувалося згортанням військового виробництва та звільненням десятків тисяч робітників.
Селянство – найчисельнша частина населення піддавалося напівфеодальним метолам експлуатації. Середні та дрібні власники землі, яких нараховувалося 2,5 млн чоловіків займали тільки 34% всєї оброблювальної землі, натомість 36% - належало єгипетським та іноземним поміщикам чисельністю 12,5 тис чоловік. У 1947р. в країні нараховувалося 1,7 млн безземельних селян, тому аграрне питання залишалося гострою проблемою, яка вимагала негайного вирішення.
Після закінчення війни розпочався новий етап в історії визвольного руху Єгипту. В 1945-46 рр. відбувалися численні робочі страйки, демонстрації й мітинги. Виникли демократичні організації - Фронт молоді долини Нилу, Національний комітет робітників і студентів (НКРУ), комуністична організація Хадиту (Демократичний рух за звільнення батьківщини, заснований в 1947 р.). Комуністи брали активну участь у масових демократичних організаціях і боролися за створення фронту лівих сил, який поєднував би радикальні течії в буржуазно-націоналістичних партіях. Також продовжувала набирати популярність партія Вафд.
НКРУ, як одна з найбільш авторитетних сил в країні вимагала відміни британо-єгипетського договору 1936р. та угод щодо кондомініумуму в Судані 1899р. 21 лютого 1946 р. у Каїрі відбулася грандіозна антиімперіалістична демонстрація, організована Національним комітетом робітників і учнів. Проти неї були кинуті війська та поліція. Реакційний кабінет Ісмаїла Сідки (лютий - грудень 1946р.) видав закони про заборону страйків, комуністичної пропаганди, всіх демократичних організацій, ряду профспілок та запровадив цензуру. Однак і в 1947-48 рр. проходили масові демонстрації (Каїр, Олександрія) та страйки єгипетських робітників (Шубра-Ель-Хейма, Махалла-Ель-Кубра).
Під тиском народу єгипетський уряд в 1946 р. знову почав вимагати про перегляд договору 1936 р. Британці погодилися на переговори. В результаті була підписана нова угода (договір Сідки-Бевіна) за якою Велика Британія зберігала свою військову присутність, але тільки в зоні Суєцького каналу, натомість Єгипет погодився на створення британо-єгипетської ради оборони. Ця рада надава б змогу Великій Британії контролювати єгипетські збройні сили. Через численні мітинги єгипетський парламент відмовився ратифікувати цей договір.
Після невдалих переговорів з Великою Британією, новий єгипетський уряд Нукраші звернувся в липні 1947 р. до ООН з проханням вирішити британо-єгипетський конфлікт. Однак через переважаючий вплив Великої Британії в Раді Безпеки ООН, жодного рішення не було прийнято. Лише СРСР, Польща й Сирія підтримали вимоги Єгипту про негайний вивід британських військ з Єгипту й ліквідації кондомініуму в Судані. Ця нова невдача викликала чергову хвилю антибританських виступів.
Палестинська війна, у якій брав участь й Єгипет, була використана правлячою верхівкою, для посилення репресій проти демократичного руху. 14 травня 1948 був запроваджений військовий стан, проводилися масові арешти комуністів та демократичних опозиціонерів. Війна, у якій єгипетська армія зазнала поразки, розкрила слабкість режиму. Спекуляції великих єгипетських торговців на поставках продовольства й зброї до армії також викликали невдоволення в країні. У спекуляціях брало участь найближче оточення короля Фарука, що призвело до посилення антимонархічних настроїв серед населення. Серед опозиційних політичних організацій посилився вплив асоціації “Брати – мусульмани”, яка використала арабо – ізраїльську війну для посилення своїх мілітаризованих загонів для, начебто, боротьби проти євреїв. Наслідком утворення цих загонів стало виникнення тероризму в державі. Влада відповіла забороною “Братів – мусульман” 28 грудня 1948р., у відповідь був вбитий прем’єр – міністр Нукраші. Після війни розпочала свою діяльність в армії таємна організації "Вільні офіцери" на чолі з полковником Гамаль Абдель Насером.
Намагаючись зменшити загальне незаловолення монархією, король Фарук вирішив провести вибори. На парламентських виборах 1950р. більшість депутатських місць одержала партія "Вафд". Сформований у січні 1950 р. кабінет Наххаса скасував військовий стан та звільнив політичних ув'язнених. Все це сприяло посиленню руху за скасування британо-єгипетського договору 1936 р. (страйки в Каїрі та Олександрії в березні 1950 р., мітинги в зоні Суецького каналу у квітні 1950 р.). Єгипетський уряд знову почав переговори з Великою Британією, але вони завершилися безрезультатно.
В результаті масового національно-визвольного руху єгипетський парламент прийняв 15 жовтня 1951 р. закон про денонсацію договору 1936 р. Судан був проголошений невіддільною частиною Єгипту, а египетський монарх отримав титул короля Египту та Судану.
Новий консервативний уряд Великої Британії на чолі з Вінстоном Черчілем проігнорував рішення Єгипту. Натомість Лондон збільшив кількість військ в зоні Суецького каналу до 85 тис. чоловік та почав розширювати зону окупації. Народ разом з єгипетськими військовими розпочав партизанську боротьбу проти британських військ.
Робітники припинили обслуговування британських військових баз та установ. Британці відповіли запровадженням тактики “спаленої землі”, знищуючи села та міські квартали в районах дії партизан. 25 січня 1952 р. британці розтріляли поліцейських Ісмаілії, де загинуло 64 єгиптянина. У відповідь 26 січня 1952 під час масових антиімперіалістичних демонстрацій в Каїрі відбулися організовані радикальними силами погроми й підпали іноземних установ, магазинів та кінотеатрів. В центрі Каїру було спалено 700 будівель, які належали іноземцям. Скориставшись цим, король оголосив надзвичайний стан: демонстрації були заборонені, уряд "Вафду" було усунуто. Почалася гостра політична криза, яка показувала неспроможність влади ефективно керувати країною, це виявилося в нестійкості влади – до липня 1952 р. в країні змінилося 6 кабінетів.
Загалом після другої світової війни зміцніли позиції єгипетської національної економіки та капіталу, хоча Єгипет залишався залежним в економічному та політичному плані від Великої Британії. Загострилися соціальні суперечності через невирішене аграрне питання та відсутність будю-яких прав у найманих робітників. Населення загалом вбачало соціальний прогрес в отриманні повної незалежності держави. Тому всі основні політичні сили, як-от: "Вафд", Національний комітет робітників і студентів, комуністична організація Хадиту, асоціація “Брати – мусульмани” активно підтримували ідею повного суверенітету. Водночас державна влада на чолі з королем Фаруком була нездатною провести ефективні внутрішні реформи та зазнавала постійних поразок на зовнішній арені, що підводило Єгипет до соціального вибуху.
ЛІТЕРАТУРА
Информация о работе Національно – визвольна боротьба в Єгипті у 1945 -1952 рр.