Образ Iуди iскарiота в канонiчних Евангелiях i Евангелii Iуди

     РЕФЕРАТ

     НА  ТЕМУ: «ОБРАЗ ІУДИ ІСКАРІОТА В КАНОНІЧНИХ ЄВАНГЕЛІЯХ І ЄВАНГЕЛІЇ ІУДИ» 
 

      Образ Іуди Іскаріота  в канонічних Євангеліях і Євангелії Іуди

     Відомий біблійний персонаж - Іуда Іскаріот, якого ми знаємо як зрадника Ісуса Христа, став в останні часи об`єктом зацікавленості як вітчизняних так і зарубіжних дослідників Біблії та питань християнської релігії. Сам по собі образ Іуди загадковий, і не зважаючи на його відому роль в драматичних подіях Страсної неділі, ми по суті, про нього майже нічого не знаємо. Євангелісти повідомляють про Іуду дуже скупо, тільки Матфей розповідає про покаяння та самогубство Іуди. Що стосується мотивів зради Іуди, то про них розповідає тільки Іоанн. Серед апокрифічних Євангелій образ Іуди яскраво змальовує Євангеліє назване його ім’ям. Точка зору, одна в цьому документі різко розходиться з тою, що подають канонічні Євангелія. Так яка з них є вірною? Хто такий Іуда Іскаріот, зрадник чи «Божий інструмент», який був приведений в дію вищими силами задля здійснення спокутування гріхів всього людства. 

     Іуда  Іскаріот – один із дванадцяти учнів  Ісуса Христа, який, за чотирма канонічними  Євангеліями зрадив свого Учителя. Тому з давніх-давен ім'я Іуди стало синонімом зради. Іуді Іскаріоту присвячено дуже багато літературних творів, але, мабуть, найголовнішим є зрозуміти, яке місце він займає в Новому Заповіті і яку відіграє роль в євангельській історії. Якщо уважно читати Євангеліє, можна відмітити наступні моменти – Іуда завжди знаходиться у пітьмі, а довкола Спасителя завжди світло. Іуда вирушає в ніч, щоб зрадити Ісуса. Коли Іуда приходить в сад Гетсиманський з тими, хто повинен заарештувати Ісуса, Ісус вигукує, що настала влада темряви (Євангеліє від Луки 22:53).

     Уважно  проаналізувавши образ Іуди в  канонічних Євангеліях, ми помічаємо декілька закономірностей. По-перше, відомостей про Іуду міститься дуже мало як на Апостола Христового. По-друге, всі характеристики Іуди Іскаріота – негативні. Три Євангелія (Мф. 10:4, Мр. 3:19 та Лк. 6:16) повторюють майже одну і ту ж фразу, «Іуда видав Його» або «зрадником став». Іоанн, хоч і пише іншими словами, але про те ж саме: «Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьох». (6:71). Тобто з самого початку в розумі читача усталюється думка: Іуда – один із найближчих учнів Ісуса Христа,  якого сам Ісус обрав, як Свого Апостола – зрадник. Друга характеристика Іуди Іскаріота пов’язана з грошима. Він носить із собою ящик, в який кладуться гроші (Ін. 13:29) і дуже розстроюється, коли Марія намащує миром ноги Ісусові, адже ці гроші (триста динаріїв) можна було б роздати бідним. (Ін. 12:3-5). Отже, складається друге враження – Іуда піклується більше про гроші, ніж про свого Вчителя, а отже і зрадить таки його теж за гроші. Ця теза підкреслена в Євангелії від Матвія: одразу ж, як тільки Ісус сказав, що вбогих завжди матимуть із собою, а Його – ні, Іуда одразу ж пішов до первосвящеників, зголосившись продати їм Христа за тримісячний заробіток – тридцять срібняків, а потім навіть шукав слушного часу, щоб видати Ісуса (Мф. 26:14-16). Втретє ми зустрічаємося з Іудою в Євангеліях під час останньої вечері. Знову євангелісти одностайні – зрадник. І кожен з них яскраво змальовує картину останньої вечері, на якій головними є два полярні персонажі – Ісус, який знає про Свою подальшу долю і Іуда, який стане знаряддям цієї долі. Про Іуду в Євангелії від Луки Ісус говорить: «… за столом ось зо Мною рука Мого зрадника» (Лк. 22:21), а в Євангелії від Матвія міститься: «Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.» (Мф. 26:23). Але ж все дванадцять макали свої руки в миску, оскільки їли всі разом. У Євангелії від Іоанна на питання Петра, хто зрадить Його, Ісус відповідає: «Це той, кому, умочивши, подам Я куска.» (Ін. 13:26). Але ж Він кожному з них подав шматок. Значить, зрадить один з найближчих, один з друзів. І не випадково ця думка, як свідчать євангелісти Матвій і Марк, приходить кожному з апостолів, і вони питають: «Чи не я?» Але при цьому кожен має на увазі себе, тому що Христос чітко говорить: один з тих, хто опустив в миску руку; той, кому Я подам шматок. А опустили всі, і подає кожному. Тому учні спочатку не можуть зрозуміти, хто зрадить Вчителя. І це не випадково. Євангеліст Іоанн теж не говорить прямо, але тільки показує нам, як на картині, що це Іуда «І, вмочивши куска, подав синові Симона, Юді Іскаріотському...». Ми, читачі, бачимо це, а вони, учасники трапези, цього поки не бачать, оскільки всі знаходяться в рівному становищі. Вони зрозуміють це потім, але на даний момент абсолютно дезорієнтовані. Дійсно, цікаво, чому учні Христа так і не зрозуміли, що Іуда – зрадник, під час пасхальної трапези все говорилося натяками, натяки ці були настільки непрозорими, що роль зрадника міг примірити до себе кожен, що вони і збиралися робити (виникає питання, чи один Іуда збирався зраджувати Вчителя насправді, чому ж тоді стільки «винних» поглядів з боку учнів-апостолів?). Навіть коли Іуда вийшов із будинку, що привести первосвящеників, учні Ісуса так і не зрозуміли, що Ісус сказав їхньому брату, подумавши, що той пішов купити щось на свято, оскільки мав скриньку для грошей (Ін. 13:28-29). Це вже потім, коли писалися Євангелія (через тридцять-сорок років після описаних в в них подій), все стало начебто на свої місця. Таким чином, можна зробити висновок, що образ Іуди-зрадника був внесений до Євангелій пізніше, можливо, близько 160 року.

     І кульмінаційна поява Іуди в Гетсиманському саду, коли той привів воїнів схопити Ісуса (Ін.18:3, Мф.26:47, Мр.14:43, Лк.22:47). Не можна обминути і славнозвісний поцілунок зрадника, який став темою крилатої фрази, що означає ганебну зраду (Мф.26:49, Мр. 14:45, Лк.22:47, Іоанн про поцілунок не згадує). Наступні сліди Іуди в Євангеліях губляться. Ані Марк, ані Лука, ані Іоанн не повідомляють, що сталося з Іудою після зради. Повідомлення Матвія про самогубство Іуди (27:5) не узгоджується з Діяннями апостолів (1:16-18). Отже,  канонічних Євангеліях постать Іуди асоціюється зі словом «зрадник». Яку характеристику дає своєму головному героєві Євангеліє Іуди?

     В даному тексті Іуда виступає не ганебним зрадником, а тим, кого обрав Ісус, щоб посвятити його в таємниці царства. Знаючи, що Іуда роздумує про  щось піднесене, Ісус звертається до нього: "Відступи від інших і  я розповім тобі про таємниці царства. Для тебе можливо досягти його, але ти зазнаєш великого горя». В євангелії Іуди учень, який нібито зрадив свого вчителя за тридцять срібняків в Гетсиманському саду, виступає як один з найбільш наближених до нього апостолів, який виконав Божу волю, тому що, як повідомляється в документі, він краще, ніж хто б то не було, розумів дійсне призначення Христа. Він покликаний допомогти Ісусу позбавитися від тілесної оболонки «…ти перевершиш всіх інших, бо саме тобі призначено принести в жертву людину, в тлінне тіло якої я облачений», щоб стала можливою світова драма загального спасіння.

     Автор євангелія від Іуди намагається довести, що ніякої зради не було, а Іуда здав свого вчителя римлянам і прирік його на страту за прямої вказівки самого Ісуса Христа. Той нібито переконав Іуду, що тільки через своє розп’яття і хресні страждання зможе відмовитися від всього людського в собі, проявити свою божественну суть і викупити всі людські гріхи, тобто виконати місію, заради якої Він і прийшов на землю. 

     Отже, ким же був Іуда: зрадником чи обранцем Христа? І чи існував він  насправді? По-перше, Син Божий особисто вибирав собі апостолів; отже, Іуда теж належав до обраних, як і повідомляють канонічні Євангелія. У Євангелії його імені Іуда названий «улюбленим», бо Ісус поклав на нього найважчу ношу, повідомивши йому про це. Іуда, знаючи, якою тяжкою буде його місія, не відмовився від неї. У кожного з апостолів були свої слабкості, але було і своє призначення. Наприклад, не дивлячись на те, що апостол Петро тричі відмовився від Вчителя, він став засновником християнської Церкви. Отже, передбачаючи все наперед, Христос не міг помилитися в жодному зі своїх учнів.

     По-друге, а чи був Іуда зрадником Ісуса? Можливо, це наша уява намалювала портрет Іуди як зрадника, тому що нам завжди потрібний ворог? І якщо навколо Ісуса є віддані Йому учні, то обов’язково має бути і зрадник? Навіть канонічні Євангелія говорять про Іуду дуже мало і без ненависті. Ісус йде на смерть добровільно. Про це мовиться в Євангелії, ця істина закріплена в усіх богослужбових книгах. Сам Ісус говорить: «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його.» (Ін. 10:17). І навіть якби і не трапилось зрадника, Він все одно пішов би на смерть і все одно б помер. Так може вчинок Іуди не ганебна зрада, як наголошують канонічні Євангелія, а подвиг, гідний небагатьох, як це пояснює Євангеліє Іуди. А сам Іуда – не об’єкт анафеми, а інструмент виконання Божої волі?

     По-третє, а чи потрібний був взагалі зрадник, щоб схопити Ісуса? Адже Ісус не був непомітною фігурою, і дуже багато людей знало, де Він буває і проповідує. Він Сам говорить про це: «Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви» (Мф. 26:55). З інших місць Євангелія ми бачимо, що Ісус щодня з'являвся в одних і тих же місцях, так що схопити Його вдень, увечері або вночі не становило ніяких труднощів. А урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму ставить під сумнів епізод із поцілунком Іуди - навіщо таким чином наводити солдатів на того, кого тільки що вітав натовп? Також припущення, що для арешту Ісуса іудейські жерці потребували зрадника, теж абсолютно не відповідає дійсності. Жерці воліли за краще провести арешт Ісуса Христа вночі через небажання викликати обурення народу. Отже, можна зробити наступний висновок – Іуда не був потрібний для того, щоб Ісуса схопили.

     По-четверте, чи існував Іуда взагалі?  Можливо, всі розповіді про Іуду, це видумка. І самого Іуди Іскаріота взагалі не існувало і ніякої зради Христа не було. В підкріплення цієї версії можна послатися на свідоцтво апостола Павла. У першому посланні до коринтян, він говорить про те, як проходила остання вечеря, і як Ісус воскреснув, одразу ж явився дванадцяти апостолам (11:23). А послання Апостола Павла до коринтян було написано років на двадцять раніше, ніж найперше Євангеліє і Дії Апостолів, крім того, Апостол Лука в Діях Апостолів (2:23), словами Петра передаючи сцену останньої вечері і страти Ісуса, теж про Іуду не  згадує ані словом. Можливо, на момент написання послань Павла легенди про Іуду просто не існувало, вона з’явилася пізніше, щоб дискредитувати юдейське населення в боротьбі за поширення християнства? Тим більше, що деякі дослідники вважають саме Павла автором міфічного протоєвангелія, з якого були скомпільовані інші чотири. А пам’ятаючи, що Апостол Павло шукав своїх прибічників не серед євреїв, а серед греків, римлян та інших народів, закликаючи новонавернених прибічників християнства відмовитися від юдейських традицій, можна зрозуміти, чому йому було вигідно дискредитувати євреїв, навівши образ єврея-зрадника, який став причиною загибелі Ісуса Христа.

     Але, якими б фантастичними і нереальними, недоведеними і загадковими не були версії щодо ролі Іуди в Святому  Письмі і канонічних Євангеліях, можна підтвердити, спираючись на біблійні джерела і праці християнських істориків, що зрада була. Хто зрадив Ісуса Христа – Іуда, чи інша людина – не суть важливо. Важливо те, що смерть Христа була, напевне, Божою волею, інакше її б не було. А ким був Іуда Іскаріот – так і залишиться загадкою історії. Можливо нові дослідження Біблії та Євангелій, нові документи, тлумачення їх текстів призведуть до нових версій.