План Маршалла

     Отже, американський експорт у Західну Європу у два рази перевищував імпорт із неї самої, а через відсутність доларів західноєвропейські країни були не в змозі заплатити за поставки американських товарів. Можна зробити висновок, що без відновлення економіки Західної Європи економічна криза буде наростати, що спричинить масове безробіття в США, а також захоплення влади комуністами в "дружніх" Америці країнах. Тому план Маршалла був висунутий саме в той момент, коли стала назрівати загроза циклічної економічної кризи в Сполучених Штатах, тому що почали вичерпувати себе тимчасові фактори, що підтримують на порівняно високому рівні виробництво в США протягом перших післявоєнних років. Одним з таких факторів і був сильно роздутий експорт американських товарів. Влітку 1947 р. він став спадати.

     Політичні причини також збігалися з національними інтересами Сполучених Штатів і однією з головних цілей надання допомоги стало те, що за допомогою економічного відновлення планувалося отримання політичних дивідендів. Одним з них було створення й розвиток блоку держав, що розділяють із США ідентичні політичні, економічні й культурні цінності, які за задумом американських стратегів повинні були "глибоко вплинути на розвиток європейських країн у сприятливому напрямку [12].

     У геостратегічному плані американські лідери також думали над тим, як "відбити" східноєвропейські саттеліти СРСР з-під контролю Кремля. Це було одним з додаткових мотивів плану Маршалла. Дж. Маршалл заявив 14 лютого 1948 р.: "Ми можемо дійти висновку, що труднощі й ризик, пов'язані із програмою допомоги Європі, занадто великі, а тому не варто вживати жодних заходів. Але тоді, на мою думку, слід очікувати, що вся Західна Європа потрапить у ту ж сферу впливу, що й країни Східної Європи. А це у свою чергу призведе до того, що Середній Схід і весь Середземноморський басейн буде очікувати та ж доля. Британська співдружність націй, що має великий вплив на стабільність усього світу й міжнародної торгівлі, похитнулася б. Європейський континент перейшов би під контроль ладу, відкрито ворожого нашому способу життя й формі правління" [5, с.168].

     У довгостроковій перспективі всі ці цілі зводилися до досягнення перемоги в "холодній війні" і завоюванню світового лідерства. Таким чином, план Маршалла поряд з іншими зовнішньополітичними програмами періоду "холодної війни" являв собою реальний інструмент Сполучених Штатів у протистоянні з Радянським Союзом і будівництві "Pax-americana" [12].

     Очевидно, що, надавши економічну допомогу, можна було реально одержати погоджену із США політику західноєвропейських держав. Тому основною відмінною рисою плану Маршалла було найтісніше злиття й взаємозв'язок економічних і політичних факторів, що його породили. По суті, він був економічним важелем для проведення політичної стратегії, закладеної в доктрині Трумена.

     Якщо, за словами Бернарда Баруха, "доктрина Трумена була проголошенням ідеологічної війни, то план Маршалла, план Молотова, створення НАТО й наступний розвиток подій являли собою економічну, політичну й військову складову "холодної війни" [4, с.132]. 

      Розділ 2 План Маршалла: сутність, завдання та шляхи реалізації 

     2.1 Прийняття «Плану Маршалла» 

     Розглянувши у попередньому розділі передумови впровадження плану Маршалла, ми з'ясували яким був стан справ, коли на початку 1947 року армійський генерал Джордж Кэтлетт Маршалл став міністром закордонних справ Сполучених Штатів. На конференції міністрів закордонних справ у березні 1947 року Маршалл зустрівся з Йосипом Сталіним і зрозумів, що Росія не зацікавлена в наданні допомоги Європі. Він розумів, що єдиною надією для Європи залишається допомога Сполучених Штатів. Він твердо вірив, що допомога у відновленні Європи й у досягненні економічної стабільності в цьому регіоні якнайкраще відповідає інтересам США [1, с.72].

     Джордж К. Маршалл став ініціатором програми відновлення Європи, покликаної підняти зруйновану війною економіку Європи. У наступні місяці було розроблено план, який був би прийнятним для народів Європи й для американського народу. Ідеї цього плану знайшли відбиття в знаменитому виступі Марашлла на випускній церемонії вручення дипломів в Гарвардському університеті 5 червня 1947 року. Маршалл сказав, що якщо не надати Європі допомогу, їй загрожує серйозне погіршення в "економічній, соціальній і політичній сферах". Ключовим елементом його пропозиції було те, що ініціатива відновлення повинна брати початок в країнах-учасницях. Викладена ним програма, пізніше була названа "Планом Маршалла" [1, с.72].

     Отже, результатом виступу в Гарвардському університеті була розробка в 1948 році Програми відновлення Європи. Згідно із цією програмою була створена Адміністрація економічного співробітництва, що надала західним країнам - учасницям 13.3 мільярда доларів [1, с.73].

     Для того, щоб підготувати офіційне клопотання про надання допомоги, 16 європейських країн майже безперервно проводили наради в Парижу. Делегати 16 країн зібралися 12 липня в паризькому Гран-палі. Цей форум надалі одержав назву Комітету з європейського економічного співробітництва (КЄЕС). Перед ним було поставлено монументальне завдання визначити за шість тижнів "наявні в Європи ресурси і її потреби" на 1948--1951 рр. Доповідь КЄЕС був підписано 22 вересня 1947 р. [1, с.74].

     У ній містилося попередження, що без американської допомоги Європу настигне катастрофа. Після цього 2 квітня 1948 р. Конгрес переважною більшістю голосів прийняв Закон про європейське відновлення. Наступного дня президент Трумен з гордістю підписав його, після чого на остаточному голосуванні в Сенаті законопроект про затвердження плану Маршалла був прийнятий при співвідношенні голосів 69 до 17. На голосуванні в Палаті представників законопроект був затверджений із ще більшим (у відсотковому відношенні) перевагою: 329 голосів проти 71. У квітні 1948 р. для проведення в життя плану була створена постійно діюча Організація по європейському економічному співробітництву (пізніше вона стала називатися Організацією економічного співробітництва й розвитку -- ОЕСР). Ця організація здійснювала контроль над розподілом засобів і умовами їхні використання. ОЕСР, як і план Маршалла, у цілому виконувала завдання "стримування комунізму на економічному рівні, тоді як утворення Північноатлантичного договору (НАТО) покликано було вирішити це завдання на військово-політичному рівні" [1, с.74-75]. 

     2.2 План Маршалла у зовнішній політиці США 

     План Маршалла, виражений у зовнішній політиці США у формі Програми відновлення Європи після Другої світової війни є яскравим прикладом економічної дипломатії. Його зовнішньополітична історія викликає чималий інтерес. Він займав найважливіше місце в стратегії США в початковий післявоєнний період і являв собою історичний етап розвитку американської зовнішньої політики. Надалі план Маршалла знайшов своє успішне продовження в інших програмах економічної допомоги, механізм якої використовується й донині [12].

     Вінстон Черчилль назвав його "найбезкорисливішим актом в історії" [12]. Йосип Сталін вбачав у ньому змову з метою експансії американського імперіалізму в Європу, спустошену війною й -- як сподівалася Москва, і побоювався Вашингтон -- дозрілу для комунізму. Білл Клінтон у своєму виступі із приводу п'ятдесятиліття плану назвав його "початком шляху, який привів до економічного дива". План Маршалла представляється своєрідним "пам'ятником" епохи "холодної війни", який безпосередньо вплинув на її генезис і в значній мірі визначив сам розвиток міжнародних відносин у наступні роки. Американську ініціативу пам'ятають за її безкорисливість, але вона не була ні наївною, ні такою, що зневажає власні інтереси. Навіть найперші пропозиції Маршалла були явним втіленням політики, що проводиться в інтересах США. Тому план Маршалла іноді називають "акцією, продиктованої надзвичайно освіченим розумінням власних інтересів". Уілл Клейтон, бізнесмен і дипломат, якому, як уважають, належала ця ідея, ратував за неї у світлі "потреб і інтересів народу Сполучених Штатів -- нам потрібні ринки, великі ринки, щоб купувати й продавати… а тому дешевше захистити себе економічними засобами, яких у нас цілком достатньо" [7, с.262].

     У період з 1948 по 1952 роки план Маршалла був основою всієї європейської політики США й сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у доктрині Трумена, були концептуальною й практичною підготовкою до здійснення плану й створенню в 1949 р. НАТО. Він послужив першим важливим щаблем атлантичної інтеграції, у якій США міцно зайняли домінуючу роль, і подальшого розвитку європейської й атлантичної інтеграції. Слід також урахувати в цьому зв'язку, що вже до 1951 р. план Маршалла фактично перетворився в програму надання західноєвропейським країнам американської військової допомоги -- програму "Взаємного забезпечення безпеки" [12].

     Протягом усієї американської історії економічні фактори традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньо-політичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. В американській зовнішній політиці домінування економічних інтересів завжди проявлялося більш яскраво, ніж у зовнішній політиці більшості інших країн [12].

     Цьому сприяв цілий ряд умов і обставин: тривала ізоляція США від основних світових центрів сили, гарантований географічним положенням високий рівень безпеки, традиційно властивий американцям прагматизм, що виявився й у зовнішній політиці. Якщо в Європі політичні відносини нерідко йшли попереду економічних зв'язків, створювали фундамент для просування економічних інтересів тих або інших країн, то для США, навпаки, характерна була випереджальна економічна експансія, результати якої пізніше закріплювалися у вигляді відповідних політичних і юридичних відносин.

     Існує безліч точок зору, що пояснюють економічну експансію США після Другої світової війни [12]. Більшість дослідників посилаються на потреби самих США й країн Західної Європи в забезпеченні безпеки й захисту демократії; деякі пояснюють її з погляду потреб капіталізму в розширенні ринків збуту, експорту й імпорту товарів, необхідності забезпечення захисту інвестицій, тобто мотиви експансії в їхньому розумінні ховаються в економічній сфері. Окремі дослідники посилаються на ряд додаткових факторів, і зокрема на те, що США, подібно будь-який іншій великій державі в історії, були змушено прагнути до проведення такої зовнішньої політики виходячи з особливостей їхньої політичної й економічної системи. В експансії вони бачать саме покликання Америки.

     Можна навести чимало прикладів конкретних зовнішньополітичних акцій, спрямованих на підтримку американських економічних інтересів. Органічна єдність інтересів бізнесу із зовнішньополітичними програмами США було і є аксіомою. Менш вивчений інший аспект співвідношення економічної сили й зовнішньої політики США, а саме питання про використання економічних важелів для здійснення зовнішньо-політичних цілей. Іншими словами, питання про те, як, у яких формах і з якою ефективністю американська економіка обслуговує американську політику. Теоретично економічна міць є більш зручним інструментом зовнішньої політики, ніж багато традиційних інструментів, зокрема військова сила [11 с.31].

     Досвід післявоєнних десятиліть свідчить про те, що всі більш-менш великі досягнення американської зовнішньої політики спиралися на міцний економічний фундамент. Так, політика формування післявоєнної системи міжнародних відносин, яку можна вважати в цілому успішною, містила в собі як економічний компонент план Маршалла для країн Західної Європи, програму стабілізації для Японії, розширення американських капіталовкладень у Латинській Америці, створення системи впливових міжнародних економічних організацій -- МВФ, ГАТТ, МБРР. Зокрема, документи держдепартаменту містять свідчення того, що США в рамках плану Маршалла цілеспрямовано використовували економічну допомогу для того, щоб стимулювати в політичній сфері об'єднавчі тенденції в Західній Європі й, у такий спосіб переборовши протиріччя між європейськими національними державами, зміцнити, стабілізувати капіталістичну систему в цілому [11 с.31].

     Тому план Маршалла сприяв досягненню основних цілей Вашингтона з недопущення виникнення економічної кризи усередині США в результаті надлишку виробленої в роки війни продукції, забезпечивши її експорт на ними ж створений західноєвропейський ринок; відновленню Західної Європи з метою протиставлення західного блоку для боротьби з Радянським Союзом, її об'єднанню й недопущенню влучення в сферу його впливу; створенню світової системи вільної торгівлі й світу "відкритих дверей", і став "поворотним моментом в історії для досягнення американського лідерства у світі" [11 с.34].

     2.3 Сутність та завдання „Плану Маршалла”. Учасники „Плану Маршалла” 

     „План Маршалла” - це програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. Рішення назвати проект ім'ям держсекретаря було прийняте з тактичних міркувань: Трумен, на відміну від Маршалла, не користувався підтримкою у Конгресі США, який повинен був затвердити асигнування на відновлення Європи [3, с.57].