Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні

Реферат

З історії України.

На Тему:

Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні.

Ожигін Максим 11 – Б клас

План: 
 
1. Криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку. 
 
2. Офіційні ідеологічні концепції. Неосталінізм.

• Офіційна ідеологічна концепція.
• Спроби реабілітації Сталіна.

3. Політико-правовий статус УРСР у складі СРСР. Конституція УРСР 1978 р.

1. Криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку.  
 
Період 1964—1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав назву застій. Дана назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися у другій половині 1960-х — першій половині 
1980-х років,  але відбиває загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. Застій не передбачає припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (друга половина 1960-х років), реалізовувалися п'ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, порівняно попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Проте навіть у межах СРСР УРСР за рівнем споживання посідала п”яте місце серед союзних республік, хоча мала другий по Союзу рівень економічного потенціалу.  
 
  
 
2. Офіційні ідеологічні концепції. Неосталінізм. 
 
Офіційна ідеологічна концепція. 
 
З усуненням М. Хрущова від влади відбувається поступовий відхід від проголошеного курсу на безпосереднє будівництво комунізму. У 1967р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «скачок» у комунізм. Має пройти час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». З'явився також ще один термін — «реальний соціалізм», яким пояснювали труднощі, що існують у суспільстві. Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в преамбулі Конституції СРСР 1977 р. Основні складові розвинутого соціалізму – це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей - радянський народ». Стверджувалось, що при розвинутому соціалізмі суспільство розвивається без "конфліктів під «науковим» керівництвом КПРС. 
 
Ю. Андропов концепцію «розвинутого соціалізму» дещо узгодив з існуючими реаліями. Він визнав існування у радянському суспільстві протиріч і національних проблем. Вирішення цих проблем повинне здійснюватися шляхом «наведення порядку» і прискореного науково-технічного прогресу. 
 
Побудова розвинутого соціалізму не повинна припиняти «ідеологічну боротьбу з впливом Заходу». 
 
  
 
Спроби реабілітації Сталіна. 
 
Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з деяким врахуванням сучасного розвитку. 
 
Вже з самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм і особисто Сталіна У 1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні, Брежнєв відмітив внесок Сталіна у розгром фашизму. Зал відповів оплесками. 
 
На XXIII з'їзді КПРС (1966) була здійснена перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Про це попередньо повідомили китайського (Мао Дзедун) і албанського (Ходжа) лідерів, які активно наполягали на скасуванні рішень XX і XXII з'їздів. Компартії ЧССР, Угорщини, Італії, Франції, Югославії, дізнавшись про це, заявили, що відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Таким чином, спроба залишилася не реалізованою. Проте, з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна, почали з'являтися книги, фільми, які показували особливу роль Сталіна в історії. 
 
Друга спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969р., коли у “Правді” збирались надрукувати статтю, у якій засуджувалися рішення XX і XXIII з'їздів КПРС про культ особи Сталіна. В останню хвилину Брежнєв відмовився від публікації і підготовки відповідної постанови ЦК КПРС. Після смерті Л. Брежнєва постанову про реабілітацію Сталіна готував Ю. Андропов. Але його смерть перервала цю роботу. 
 
  
 
3. Політико-правовий статус УРСР у складі СРСР. Конституція УРСР 1978.р. 
 
Нова Конституція УРСР була прийнята 20 квітня 1978 р. 
 
УРСР за період існування радянської влади мала основні атрибути державності: Основний Закон, систему органів влади, герб, гімн, прапор, столицю, кордони, а насправді перебувала у стані державного безправ'я. 
 
Згідно з Конституцією 1978 р. УРСР мала право приймати Основний Закон, вносити до нього зміни та доповнення, приймати поточні закони, вийти із складу Союзу, організовувати діяльність органів державної влади та управління, здійснювати керівництво економікою, розробляти і затверджувати плани соціально-економічного розпитку, керувати галузями народного господарства республіканського підпорядкування, житловим і комунальним господарством, освітою, культурою, наукою, медициною; установлювати порядок використання землі, надр, лісів; забезпечувати охорону державного порядку, прав і свобод громадян. 
 
Проте, кожне з цих положень обмежувалось союзними органами. Право на вихід зі складу СРСР не було підкріплене жодними правовими нормами. Центр фактично перебрав на себе управління промисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частку бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла. 
 
УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. До компетенції Верховної Ради входило: прийняття конституції і внесення до неї змін і доповнень, вирішувати питання зміни кордонів, визначення основних засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження планів соціально-економічного розвитку, бюджетів, призначення виборів, обирання Голови ВР та його заступників, призначення Голови Ради Міністрів, затверджування складу уряду, заслуховування звітів, законодавчого регулювання суспільного розвитку, визначення порядку діяльності місцевих органів влади, ратифікація та денонсування міжнародних договорів, встановлення почесних звань, приймання рішень про амністію, скасовування указів і постанові президії ВР, розпорядження її Голови, місцевих Рад, призупиненні актів уряду, прийняття законів і постанов, що не суперечать законам СРСР. 
 
Проте насправді більшість вказаних функцій перебрали на себе партійні органи, які постановами і резолюціями ЦК КПУ розв'язували ті питання, що мав вирішувати вищий законодавчий органі держави. 
 
Персональний склад ВР УРСР формувався на виборах. Вибори проходили на основі прямого, рівного виборчого права. Однакові кількість виборців обирала одного депутата. Все доросле населення з 18 років мало рівне право голосу. Вибори здійснювались таємним голосуванням, депутати обиралися безпосередньо громадянами. Кількість депутатів залежала від демографічного становим ща. За весь період існування Верховної Ради вона змінювалася від, 235 до 650 депутатів. Завдяки різноманітним заходам досягалась висока активність виборців 99,9%. Вибори до Верховної Ради  проводились один раз на 5 років. Вона мала сесійну форму роботи і скликалася два рази на рік. 
 
Постійно діючим вищим органом влади була Президія ВР УРС. Вона, зокрема, приймала чинні законодавчі акти, вносила до неї зміни, утворювала і ліквідовувала міністерства та державні комітети. Здійснювала керівництво і контроль над місцевими органами влади. Готувала сесії. Приймала укази про присвоєння почесній звань і нагород, вирішувала питання громадянства, амністії та помилування тощо. До президії входило 19—25 чоловік. 
 
Вищим виконавчим і розпорядчим органом була Рада Міністр УРСР, яка керувала цілою системою міністерств, відомств, державних комітетів. Реально вона було лише однією з управлінських ланок союзних виконавчих органів влади. Більшість постанов, розпоряджень, рішень дублювали союзні документи. 
 
Місцеві органи влади були представлені системою рад різних рівнів: від обласних до сільських. Ради виконували як законодавчу так і виконавчу функції. Але насправді не мали ніякої. Уся їх діяльність залежала від партійних органів. Над усією цією структурою влади стояла комуністична парті н Як зазначалося в ст. 6 Конституції «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС. КПРС існує для народу і служить народу. 
 
Озброєна марксистське-ленінським ученням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу-розвитку суспільства, лілію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірного, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму».