Поневолений розум

Чеслав  Мілош

Поневолений розум 

За його безкомпромісну прозорливість

  голосу людини  в світі важких  конфліктів¹ 

   Часом до рук потрапляє книга, з якої хочеться запам’ятати, виписати кожне  слово, бо воно просякнуте глибоким змістом, кожне речення як істина, як довершена форма, яка може існувати окремо і не втратить своєї самодостатності. Свого часу, в середній школі, такою книгою була для мене «Маленький принц» Екзюпері. Потім – «Vita Brevis» Гордера. Нещодавно мене захопила книга Ларі Вульфа «Винайдення Східної Європи», але вже не стільки «довершеністю форми» і  концентрацією істин на сторінці паперу, скільки дотепністю пера автора, тим, як легко і цікаво він пише про процеси, які в іншому випадку видались би мені нудними.

   І от чергова книга до колекції шедеврів моїх власних уподобань. Чеслав Мілош «Поневолений розум». Істинність у кожному реченні, довершена форма слова, бездоганне володіння пером.

   Чеслав  Мілош – видатний польський поет литовського походження, прозаїк, публіцист, перекладач, юрист, дипломат. «Поневолений розум» – перша прозова спроба Мілоша, видана 1953 у Парижі, в час перебування автора у еміграції. Не зважаючи на новизну формату, книга стала сенсацією, викликала хвилі обурення у польському суспільстві, величезне зацікавлення з боку критиків і великою мірою вкотре відкрила для світу Польщу і поляків, як колись це робили мандрівники доби Просвітництва, про яких пише вже згаданий мною Ларі Вульф. Відкриття Польщі відбулось в той спосіб, що автор доніс до західного читача правду про те, як насправді мислили люди в умовах тоталітарного режиму. До того побутувала думка, що поступливість поляків радянській системі зумовлена не якимось процесом розумового терору, а їхнім боягузтвом і прагненням зробити кар’єру. Мілош довів, що в Радянському Союзі неможливо було бути певним в тому, чи те, що і як ти думаєш – твої думки, чи вони справжні, не фальшиві.

   В короткому есе важко охопити  всі ті аспекти, які заторкує у  книзі автор, водночас важко визначити  їх пріоритетність, бо кожен видається  вагомим.

   Наскрізною ниткою книги є запитання, яке автор ставить у передмові: «Як можна жити і мислити у країнах сталінізму?». Іншими словами, предметом дослідження є той спосіб, у який люди пристосовувались до незвичних умов, їхня поведінка, мотиви, навіть виправдання.

   Мілош констатує наявність у сталінському режимі інтелектуального/розумового терору, який був одним із головних методів політики Радянського Союзу у справі насадження єдиної ідеології і виховання «нової людини – радянської людини». Для того, щоби читачеві легше було збагнути всю повноту трагедії і її наслідки, автор пише чотири розділи, які називає Альфа, Бета, Гама, Дельта. Кожне з чотирьох слів є кодовим ім’ям героїв розділів. Ці герої – знайомі самого автора, навіть друзі, чиї долі якнайкраще відображають суть трагедії, принципи терору. Кожен із героїв – літератор (поет чи прозаїк), який потрапляє в умови зміни ідеологій і політичних режимів, воєн, хаосу і розрухи. В цих умовах кожен з них робить вибір – ким бути, і всі вони вибирають систему. Мотиви і дії у всіх різні, по різному складаються і їхні долі. Однак, автор наголошує на тому, що навряд чи дії героїв можна назвати чистим вибором, вони були зумовлені, а часом нав’язані, системою, яка ставила їх в таку ситуацію, за якої бути не в системі дорівнювало «не бути», тобто вибору практично не існувало. Про себе Мілош говорить, що і він свого часу стояв перед цим вибором, вагався, його також торкнулася рука пропаганди. Та все ж він вирішив «не бути», не бути в країні взагалі.

   Колись  я прочитала вірш Григорія Чубая, де були такі рядки: «І стільки ворогів було в народу, що й сам народ став ворогом собі». Так як Григорій Чубай неодноразово згадує у своїх спогадах і навіть у віршах про Мілоша, насмілюсь припустити, що ці рядки могли бути написані під враженням одного із розділів «Поневоленого розуму» - «Ворог порядку - людина», хоч я можу і помилятись. У цьому розділі автор розглядає кожен суспільний клас крізь призму радянської верхівки, яка роздумує над тим, хто з цих людей більш небезпечний, а хто – менш, хто є шкідливим елементом, а хто – корисним. І найпарадоксальніше, виявляється всі класи є небезпечними для суспільства, якщо їх не скувати залізними оковами: терору, доносів, страху. Іншими словами, на думку Мілоша, суспільство тоді перестає бути саме собі ворогом у радянській системі, коли перестає бути собою.

   «Розумовий  терор – це принцип, який, якщо логічно  зважити, не змогла б відмінити навіть перемога у світовому масштабі». Такий трагічний висновок робить автор на сторінках своєї книги. Для того, щоби вповні донести ту силу і невідворотність такого принципу, автор вдається і до релігійної тематики. Він згадує про друзів, які намагались віднайти компроміс між християнською доктриною та комуністичною ідеологією. Однак в кінці кінців, Мілош підкреслює, що «від їхньої християнської метафізики залишається лише сама фразеологія, тоді як справжнім змістом стає Метод (Бог перетворюється в історію)». Польща, де Католицька Церква віками була стовпом моральних засад для суспільства, так просто поступилася місцем новій ідеології. «Якою слабкою є логіка християнства у ХХ столітті, і як сильно дитина в школі проймається новим способом мислення». Успіх нової ідеології був забезпечений використанням того ж методу переконання, який мав місце у християнстві: «віра – це радше справа колективного навіювання, ніж індивідуальних переконань».

   «Поневолений  розум» - книга, що не втратила своєї  актуальності і сьогодні. Польща, про яку писав Мілош, потрохи виплуталась із пут радянської ідеології і скинула з себе радянський спосіб мислення. Однак далі на Схід – Україна, Білорусія, зрештою, сама ж Росія, ще потребують цієї книги, потребують щоб і їх відкрили для світу, як колись це зробив із Польщею Чеслав Мілош. І незважаючи на силу глобальних комунікаційних мереж, відсутність залізної, чи будь-якої іншої завіси, Захід мало що про нас знає.  

Янів  Ірина