Радянська влада в Україні в 1918-20 роки

На  цей час вже українських земель була окупована денікінцями, встановлений ними режим був досить жорстоким  в національному питанні (війна  з Директорією, гоніння на українську культуру) та по відношенню до селянства. Повернення поміщиків, реквізиції хліба  та ін. восени 1919р. викликали в Україні  масовий селянський партизансько-повстанський рух проти денікінців. Особливо розгорнув  свою діяльність Махно. Повстанські  загони мали різне ідейне забарвлення: більшовики, петлюрівці, анархісти  та ін. Це підірвало тили денікінської армії.

Зазнавши  наприкінці літа 1919р. другої поразки  на Україні, більшовики переглянули  свою політику. Українці в партії на чолі з Юрієм Лапчинським виступили з гострою критикою тих, хто був схильний нехтувати властивою Україні специфікою. Вони доводили, що не можна прийняти як щось готове форми життя, котрі розвинулися в Росії за півтора роки радянського будівництва. Керівництво партії неохоче визнало, що реквізиції збіжжя викликали гостру ворожість селянства до більшовиків і що самі більшовики грубо помилялися, недооцінюючи націоналізм, у попередніх експедиціях на Україну. Видатну роль у цій самокритиці відіграв і Ленін, який визнав необхідність енергійно боротися з залишками, хай і підсвідомими, великоруського імперіалізму і шовінізму серед російських комуністів.

Позиція Леніна не була, однак, поступкою вимозі української незалежності - ні в  розумінні незалежної державності, якої хотіли націоналісти, ні в плані  організаційної самостійності, якої прагнуло багато українських більшовиків. Вона мала на меті надати радянській владі  на Україні українського забарвлення.

У жовтні 1919р. Червона армія перейшла в контрнаступ і на січень-лютий 1920р. в Україні вже втретє була встановлена Радянська влада. Залишки  армії Денікіна змогли закріпитися  в Криму. Очолив їх генерал Врангель.

2.2 Формування державних органів  влади, впровадження політики  «воєнного комунізму»

В Україні знову почалося оформлення державних органів Радянської влади. З грудня 1919р. по середину лютого 1920р. верховна та законодавча влада в  Україні належала Всеукрревкому, головою якого став Петровський. В свій третій прихід в Україну більшовики в свою політику внесли певні корективи. 4 грудня 1919р. VIII Всеросійська конференція РКП(б) прийняла написану В.І.Леніним резолюцію «Про радянську владу в Україні», в якій було заявлено про визнання самостійності УСРР, а також про те, що члени РКП в Україні повинні проводити право трудящих вчитися і розмовляти рідною мовою в усіх радянських установах і протидіяти спробам штучно витіснити українську мову. Також були зроблені поступки селянам в земельному питанні, особливо щодо радгоспів.

Проте в цілому у 1920р. більшовики послідовно впроваджували політику «воєнного  комунізму». Була проведена націоналізація майже всіх промислових підприємств  і дрібних також. 5 лютого 1920р. Всеукрревком видає закон про землю, за яким селяни отримали абсолютну більшість конфіскованих земель, що в певній мірі їх задовольнило. Але для посилення своїх позицій на селі законом ВУЦВК 9 травня 1920р. створювалися комнезами (комітетами незаможніх селян), яких у листопаді 1920р. налічувалося 10799. Комнезами фактично стали провідниками більшовицької політики на селі. Для більшовиків це було актуальним, бо їх продовольча політика не змінилася, так само як і ставлення селян до неї.

Для зміцнення своєї влади в Україні, особливо під час боротьби з Денікіним, більшовики пішли на союз з українськими політичними партіями радянської орієнтації, щоб розширити соціальну базу Радянської влади в Україні. До партій радянської орієнтації належали: партія боротьбистів (газета «Боротьба»), яка  у травні 1918р. відкололась від  УПСР; у січні 1919р. від УСДРП відкололася  група лівих – незалежники, які  у травні 1919р. розкололися на лівих  і правих; у серпні 1919р. боротьбисти  і ліві незалежники об’єднались  в УКП (боротьбистів), яка проіснувала  до травня 1920 р. і після більшовиків  була самою впливовою, особливо серед  селян; у січні 1920 р. праві незалежники  створили УКП, яка проіснувала до 1925 р.; у березні 1919 р. від УПЛСР (існувала з осені 1918 р.) відкололося ліве крило  – борбисти, які проіснували до літа 1920 р. Саме з боротьбистами та борбистами уклали наприкінці 1919 р. більшовики союз проти Денікіна.

Попри всі ці маневри остаточну перемогу більшовицької влади на Україні  забезпечило не що інше, як збройна  сила Радянської Росії. До осені 1919р. у  Червоній армії було. 1,5 млн солдатів, а весною 1920р.- майже 3,5 млн під командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів, змущених служити у більшовицькому війську. Таким чином, коли на початку грудня 1919р. більшовики з усіма своїми силами повернулися на Україну, їхня перемога була практично забезпеченою. Проте навіть після того як у листопаді 1920р. був вигнаний останній солдат української та Білої армій, більшовикам було ще далеко до повного контролю над українським селом. Велика кількість селянства, особливо куркулі, що лишалася запеклим ворогом комунізму, продовжувала вперту, хоч і неузгоджену партизанську війну з більшовиками.

Антибільшовицькі  повстанці об'єднані в понад 100 загонів, налічували більше як 40 тис. чоловік. На півдні, спираючись на широку підтримку  народу, знаменитий батько Махно тримався аж до серпня 1921р. На Київщині великими, добре озброєними загонами у 1-2 тис. чоловік командували такі петлюрівські отамани, як Юрій Тютюнник, зв'язаний з  українським еміграційним урядом у  Польщі. Лише пославши проти них  понад 50 тис. бійців, переважно чекістів, наприкінці 1921р. більшовики змогли зламати  хребет партизанському рухові. З цього  часу вони могли стверджувати, що не тільки завоювали Україну, а й  підпорядкували її.

Причини перемоги більшовиків

Успіх більшовицької партії пояснювався  низкою обєктивних і субєктивних факторів.

Глибокий  соціально-економічна і політична  криза восени 1917 року, радикалізм низів  сприяли перемозі ліворадикальних  сил (хоча альтернатива зберігалася  аж до розгону Установчих зборів).

  Поряд з обєктивними умовами, що склалися в країні, перемозі більшовиків сприяла діяльність їх лідерів В. 1. Леніна та Л. Д. Троцького і в цілому та цілеспрямована робота, яку проводила партія із залучення на свій бік солдатів у тилу і на фронті, найбіднішого селянства в селі.

  Висунуті більшовиками загальнодемократичні  гасла - земля, світ, народовладдя - опинилися близькі масового  суспільній свідомості, у той  час, як Тимчасовий уряд остаточно  втратив довіру народу. Радянська  система і перші перетворення, багато з яких носили демократичний  характер, стали важливим фактором, який забезпечив успіх більшовиків.