Роль і місце протекторату Кромвеля в історії англійської буржуазної революції

Чернігівський Державний  Технологічний Університет

 

 

Реферат на тему:

Роль і місце протекторату Кромвеля в історії англійської  буржуазної революції

 

 

 

 

Підготувала:

студентка 121 групи

юридичного факультету

Клименок Анастасія

 

                                                                              Перевірила:

викладач Козинець О.Г.

 

 

Чернігів 2013 р.

 Внутрішня  політика в період Протекторату

 

Олівер Кромвель прийняв титул «Лорда-протектора вільної держави Англії,

Шотландії й  Ірландії» 16 грудня 1653 року .

 

Згодом багато політичних діячів, що одержали владу  в результаті

демократичних революцій, перетворювалися в диктаторів. Багато хто з них,

приймаючи на себе диктаторські повноваження, наділяли це в добре

пророблені демократичні форми.  Очевидно, першим в історії людства

демократичним конституційним диктатором став саме Кромвель.

 

У день проголошення Кромвеля лордом-протектором була прийнята і  нова

конституція Вільної держави  Англії, Шотландії й Ірландії, так називане

«Знаряддя управління» . Цей документ, написаний під керівництвом

Кромвеля групою вищих  офіцерів армії на чолі з  Джоном Ламбертом,

дотепер залишається прикладом  демократичної конституції.  Хоча

«Знаряддя управління» і  носить на собі сліди поспішних обговорень,

компромісних виправлень. Хоча в ньому чимало навмисних  і ненавмисних

протиріч і неясностей, але все-таки це акт чудовий по силі політичної

думки. 

 

Нова конституція Англії була спробою досягти рівноваги сил між

Кромвелем, Державною радою  і парламентом.  Відповідно до конституції  в

країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що

обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів

річного доходу.  Уперше право делегування своїх представників у

парламент одержали також  і виборці Ірландії і Шотландії. У парламент

могли бути обрані лише люди богобоязливі і добрі поводження. До виборів

не допускалися католики й учасники ірландського заколоту. Прихильники

короля під час громадянської війни позбавлялися участі в чотирьох

найближчих виборах.

 

Парламент з'являвся носієм верховної законодавчої влади в країні. Він

повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущений раніше,

ніж через 5 місяців після відкриття його засідань. Його єдина палата

складалася з 400 членів, причому дві третини місць віддавалося

графствам, а  одна третина - містам і великим поселенням прямого

«парламентського» підпорядкування. Так здійснене була вимога про

перерозподіл виборчих округів з метою посилення представництва «середніх

шарів» населення.

 

Законодавча влада належала Лорду-протектору разом з народними

представниками, а виконавча – Лорду-протектору разом з Державною Радою.

 

Повноваження Лорда-протектора були  величезні, і в чомусь навіть більше,

ніж у старих англійських монархів. Йому належало право помилування

злочинців, право робити в лицарі й інші права, що були раніш

прерогативами короля. Від імені Лорда-протектора писалися всі державні

акти.  Він був головнокомандуючим армії і флоту Англії, Шотландії й

Ірландії і відав збором податків, він контролював поліцію і правосуддя,

керував зовнішньою політикою, за згодою Державної ради повідомляв війну

й укладав світ. Надалі до скликання чергового парламенту він був вправі

від свого імені видавати ордонанси, що мали силу законів.

 

Лорду-протектору  подавалися на затвердження всі парламентські біллі.

Його право вето, утім, було неясно, якщо не фіктивно, тому що акти

парламенту могли одержати силу закону і без згоди протектора, щоправда,

лише в тому випадку, якщо лорд-протектор не наклав на них вето протягом

20 днів з моменту їхнього прийняття.

 

Відразу ж після розпуску парламенту пішло повстання роялістів у березні.

Хоча воно було швидко і жорстко подавлене, але одночасно в країні був

розкритий цілий ряд роялістських змов. Агенти республіки повідомили

Лорду-протектору, що Карл II підтримує зв'язки не тільки з підпільною

роялістською організацією «Запечатаний вузол», але і з пресвітеріанами і

з деякими левеллерами.

 

Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не починав

ніяких спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більше того,

він фактично ввів у країні поліцейський режим.

 

Була введена цензура. Країна була розділена на 11

військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами,

наділеними всією повнотою поліцейської влади .

 

Головний обов'язок генерал-майорів – командування кінною поліцією і

поліцейські турботи про порядок. У силу цього вони повинні були

розганяти незаконні збіговиська, роззброювати папістів і роялістів,

убезпечити дороги і стежити за незадоволеними. Для запобігання

збіговисьок заборонялися навіть спортивні змагання, якісь стрибки,

ведмежі цькування і півнячі бої.

 

Людей, що не мали визначених занять, нова поліцейська влада мала право

вислати з Англії в колонії.

 

На генерал-майорів покладалися й обов'язку релігійно-морального

характеру. Поліцейська влада повинна насаджувати благочестя, бороти з

пияцтвом і  розпустою.

 

Світові судді і місцеві влади також підлягають нагляду поліції, а в

серпні 1655 року на них поклали й обов'язок спостереження за кліром і

скиненням дурних священиків . 

 

У вересні 1655 року протекторат різко підсилив боротьбу з роялістами.

Лорд-протектор видав указ, по якому роялісти були розділені на 3

розряди.

 

- I розряд – прямі учасники повстань і змов; вони карали вигнанням з

Англії і конфіскацією всього майна.

 

-  II розряд – явні прихильники страченого чи короля його сина. Їм

грозило чи вигнання в'язниця, але доходи з маєтків залишалися за ними.

 

- III  розряд – люди підозрілі. Вони каралися позбавленням частини

доходів.