Російська церква, розвивалася спільно з державою, стала силою об'єднує жителів різних в культурну і політичну спільність

Російська церква, розвивалася спільно  з державою, стала силою об'єднує жителів різних в культурну і політичну спільність.

Перенесення на російський грунт традицій монастирського життя додало своєрідність слов'янської колонізації північних і східних слов'ян Київської держави. Місіонерська діяльність на землях, населених фіноязичнимі і тюркськими племенами, як утягнула ці племена в орбіту християнської цивілізації, а й кілька пом'якшувала хворобливі процеси становлення багатонаціональної держави (це держава розвивалася на основі не національної та релігійної ідеї. Воно було не так російським, скільки православним . Коли ж народ втратив віру - держава розвалилася).

Залучення до тисячолітньої християнської історії ставило перед російським суспільством нові культурні, духовні завдання і вказувало на засоби їх вирішення (освоєння багатовікового спадщини греко-римської цивілізації, розвиток самобутніх форм літератури, мистецтва, релігійного життя). Запозичення ставало основою для співпраці, з освоюваних досягненні Візантії поступово виростали раніше невідомі слов'янам кам'яне зодчество, іконопис, фрескові розписи, жітейная література і літописання, школа і листування книг. Хрещення Русі, розуміється не як короткочасна дія, не як масовий обряд, а як процес поступової християнізації східнослов'янських і соседствовавших з ними племен - хрещення Русі створило нові форми внутрішнього життя цих сближавшихся один з одним етнічних груп і нових форм їх взаємодії з навколишнім світом.

Для російського  народу, порівняно пізно вступив на шлях історичного розвитку, прийняття християнства означало прилучення до багатовікової і високої культури Візантії, але необхідно чітко відокремлювати культуру (сформовану ще в язичницький період) від релігійної ідеології. Візантія не тим перевершувала древніх слов'ян, що була християнською країною, а тим, що була спадкоємицею античної Греції, зберігаючи значну частину її культурного багатства. У цьому сенсі християнство не можна протиставляти язичеству, так як це лише дві форми, два різних за зовнішністю прояви однієї і тієї ж ідеології. Формально Русь стала християнською. В кінці XI ст. київський митрополит Іоан скаржився, що церковний обряд вінчання дотримується тільки боярами і князями, а прості люди укладають шлюби по старому звичаю - "поімают дружини своя з плясание і гудінням і плескання" і деякі "без сорому" мають дві дружини. Не будучи в силах досягти дійсного і швидкого перетворення новонавернених в християн, грецькі священики пішли на поступки колишньої вірі: вони визнали реальність існування всіх слов'янських богів, прирівнявши їх до бісів, визнали святість традиційних місць і термінів старого культу, вибудовуючи храми на місцях колишніх кумирів і капищ і призначаючи християнські свята приблизно на ті ж дні, до яких приурочувалися раніше поганські. Язичництво зливалося з християнством.

Нова російська  церква стала новим і рясним джерелом доходів для її духовної матері - константинопольської церкви і новим  знаряддям експлуатації в руках  верхів київського суспільства. За ці матеріальні вигоди можна було заплатити пристосуванням християнської ідеології до язичництва слов'ян.

Російська церква відігравала складну і  багатогранну роль в історії Русі. Безсумнівна її користь як організації, допомагала молодій російській державності  в епоху бурхливого розвитку феодалізму. Незаперечна і її роль у розвитку російської культури, у прилученні до культурних багатств Візантії, у поширенні посвячення і створенні великих літературно-мистецьких цінностей.

Героїчна  епоха Володимира (княжив 980-1015 рр..) Була оспівана і церковним літописцем і народом тому, що в головних своїх подіях вона зливала воєдино феодальне початок з народним, політика князя об'єктивно збігалася з загальнонародними інтересами.