УКООПСПІЛКА

Львівська комерційна академія

 
 
 
 
 

Кафедра історії та політології 
 
 
 
 

Реферат на тему:

“Історичні  корені української національної символіки”

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент:

191 групи

Беган Роман 
 
 
 
 

Перевірив:

Вдовичин І.Я. 
 

Львів-2000

 

План: 
 
 
 

1.Вступ

2.Історичні корені  тризуба 

3.Прапори  
 
 
 

 

       Хочемо ми цього чи ні, інтерес  до історії того скажімо, тризуба або жовто-блакитного прапора буде постійно поглиблюватися. відтак виникатимуть конфлікти навколо такого наболілого питання, як використання цієї символіки в повсякденному житті. І дивуватися цьому не слід, оскільки з часів культу особи Сталіна і застою наша наукова література пов'язувала походження тризуба і жовто-блакитного прапора в основному лише з буржуазно-націоналістичною Центральною радою та петлюрівською Директорією, тими кривавими подіями, які відбувалися тоді на українській землі.

       Справді, ці атрибути .державності  були прийняті Центральною радою в 1918 p: Про це протягом багатьох десятиліть однобоко, на догоду якимось «вищим інтересам» (а не об'єктивному висвітленню суспільних процесів), розтлумачувалося нашими ідеологічними інстанціями, позбавляючни дослідників бодай ретроспективного погляду в наше минуле, боячись, певно,. того, аби народ не знав про коріння своєї національної символіки, її історичну традицію. А вона, задля істини мусимо сказати, справді глибока, багатовікова. Тож дуже прикро, що й сьогодні часто доводиться чути: національною символікoю не треба нікого дратувати, бо це, мовляв, символіка Петлюри й Бандери. З огляду на такі підходи маємо своєчасно правдиво і кваліфіковано розтлумачити людям походження й традиції національної символіки з тим, аби вони самі вирішували, що повинно залишатися в оновленому суспільстві.

       Вирішуючи це питання, треба,  як дуже слушно зауважував дореволюційний російський дослідник Володимир Бєлінський, пам'ятати, що «древня емблема чи колір мають завжди незмінно бути збережені в державних відзнаках у недоторканому вигляді подібно тому, як у роду зберігаються давні традиції і' герб». Нововведення в галузі гербових та інших ознак державно-національного характеру, продовжує Бєлінський, позбавляють емблему і колір історичної популярності і надають їм характеру офіційного штемпеля, якими вони ніколи не повинні бути

       До речі, національні кольори, шановані в багатьох країнах протягом століть, за часів національно-визвольної чи буржуазно-демократичної революцій об'єднуються, як правило, на прапорі нових державних формувань. Подібні факти мають місце в соціалістичних країнах. Так, державні кольори сьогоднішньої Польщі — червоний і білий — відомі ще з Х—XI століть, а в 1918 p. саме вони утворили сучасний прапор цієї країни. Угорський державний стяг за традицією, яка сягає XIII ст., має таке поєднання кольорів — червоно-біло-зелений; у сучасному вигляді прапор з'явився вперше ще на початку XVII ст. Головне знамено Румунії несе в собі традицію поєднання трьох кольорів (синього, жовтого й червоного) з 1848 p. Таке глибоке історичне коріння має сьогоднішня, державна символіка більшості країн світу. Це, природно, слід врахувати нашим вітчизняним дослідникам, котрі беруть на себе відповідальну місію давати рекомендації щодо обгрунтування державної й права на існування національної символіки.

       Як свідчать історичні джерела,  східні слов'яни використовували символічні знаки ще в період родоплемінного ладу на території України. Ними для вирізнення роду чи пізніше—окремих знатних родин могли бути хрест, квадрат, ромб, коло, дещо пізніше—півмісяць, зірки, квіти, зброя геральдичні звірі та птахи, зокрема олені, орли...

       Це пояснювалося тим, що кожний  рід первісних людей обожнював  для себе якогось звіра, птаха  чи явище природи, маючи його  за символ. А зображення, наприклад  сонця, служило родовим знаком. У ті часи ці знаки часто використовувалися для означення пасовищ, водоймищ, а також, що дуже важливо, для визначення територіальних меж певного роду.

       З початком розкладу роду, виділення  з нього общин і сімей, у  процесі переходу до общинної, а потім і до приватній власності  родові емблеми перетворюються спочатку в сімейні, а згодом — в особисті. Особливого поширення набувають знаки, які ставляться для означення приватної власності, скажімо, на засоби праці, побутові предмети. В першу чергу, їх вживають ремісники й купці. Останні, зокрема, щоб відрізнити свій товар від товару інших купців, ставили торговельні знаки, наприклад на круги воску.

       Це було щось на зразок тавра.  Ними користувалися також ювеліри,  гончарі та інші ремісники.

       Знаки власності широко використовуються  для таврування худоби, різних знарядь праці, бджолиних вуликів, бортних дерев тощо. А мисливці ставлять свої тавра на шкурах звірів.

     Ці  знаки у вигляді «рубежів», «курячих лап», «коліс» «вил» можна побачити на багатьох пам'ятках матеріальної культури нашого народу. Серед тих, що датовані першими століттями нашої ери, бачимо іменні знаки боспорських царів (їхня держава знаходилася на Керченському півострові), в основі яких триденс, або тризуб. Трохи пізніше— VI—VIII ст.—цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок Перещепинського городища на Полтавщині та Мартинівського — на Київщині. Зображення тризубця давніх поселень засвідчують: задовго до Рюриковичів вони були (як символи влади) знаками родових старійшин чи племінних вождів.

       Перша згадка про знаки в  літописах належить до Х ст. Посли київського князя Ігоря (912—945 рр. при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки (з відповідними знаками), що служило символом їх повноважень. А його дружина Ольга, до речі, розставляла князівські знаки по всій землі Київській — аж до Новгорода, про що збереглася згадка в «Повести временньїх лет».

     Князівський знак Київської Русі добре знали  й за її межами. Так, на малюнку відомого болгарського рукопису «Хроніка Манасії» (XIV ст.) зображені дружинники великого князя київського Святослава під Доростолом з прапорами, держаки яких увінчували тризубці.

     За  Київської Русі тризуб стає великокнязівським  знаком. його зображення відоме з печатки Святослава Ігоревича (загинув 972 p.), де чітко вирізняється князівський знак у вигляді «Ш»—тризуб, відомий нам сьогодні як знак Рюриковичів. До речі, вперше його назвав так відомий російський історик М. Карамзін.

     Згодом  цей знак карбується і на срібних  монетах великого князя київського Володимира Святославича (980— 1015 рр.). На них, зокрема, зображено з одного боку портрет володаря, а з іншого — тризуб і напис «Володимир на столі, а це його серебро».);

       Тризуб можна зустріти на цеглі  Десятинної церкви, на плитах  Успенської церкви у Володимирі-Волинському,  збудованої в другій половині XI ст. Його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на варязькому мечі, в гербі великого князя Ярослава Мудрого), на нагробнику святого Еріка (Швеція), що породичався з династією Володимира Святославича.

       Існує близько сорока версій, які пояснюють походження тризуба. Зокрема, можна—погодитися з твердженням дослідників зарубіжних українознавчих центрів, що тризуб, як первісне обожнювання рибальського знаряддя, а згодом віднесення його до символу влади, міг виникнути в різних народів і в різні часи незалежноИ це цілком ймовірно, оскільки його сліди простежуються в Скандінавії, Візантії, Греції. Крім згаданих уже знахідок на території України, тризуб знайшли і під час розкопок давнього городища біля Новгорода.

       До вищенаведеної версії походження тризуба можна додати ще такі: це — уособлення трьох природних стихій — повітря, води й землі; зображення атакуючого сокола Академік Б. О. Рибаков, наприклад, вважає, що підвіски з тризубом могли бути знаками князівської адміністрації (на зразок татарських).

     Слід  зазначити, тризуб, який зустрічається  на трапецієподібних підвісках, знайдених при розкопках у Новгороді, в багатьох деталях співпадає із зображенням знаків срібних монет князя Володимира. Крім того, підвіски із знаком тризуба і складним орнаментам (що може свідчити про династичний знак) виявлено під час археологічних робіт у Києві, Білгороді, Новгороді.

       Тризуб, як знак князівської власності  Рюриковичів, широко використовувався і в державному житті Київської Русі: на печатках, якими скріплювали міжнародні договори, на князівських товарах, що йшли на продаж за кордон. Крім того, виконані в бронзі чи сріблі тризуби прикрашали пояси дружинників князівського війська, його зброю і знамена

      

       С Після смерті Володимира  Святославича знаки тризу. ба ще довгий час зберігалися на монетах великого князя Святополка (1015—1019 рр.), Ярослава Мудрого (1019— 1054 рр.) і навіть тмутараканського князя Мстислава Хоробпрого

       Цікавий такий факт: знак влади  у вигляді двозуба використовували син Ярослава Мудрого—Ізяслав (1054-1078 рр.) та його спадкоємці — туровський князь Яропол» (помер 1087 p.), великий князь київський Святополк (1093— 1113 рр.), переяславський і київський великий князь Всево» лод Ярославич (1078—1093 рр.), чернігівські княаі Олег «Гориславович» (помер 1115 p.), Всеволод Ольгович (по* мер 1146 p.), Микола Давидович (помер після 1152 p.), ra< лицький князь Лев Данилович (1264—1301 рр.).

       У цьому немає нічого дивного,  оскільки археологічні розкопи  вже згадуваного Мартинівського  та Хоцьківського городищ на Київщині засвідчили наявність подібних знаків, як-і тризубів, на тогочасних предметах. А от і великий князь київський Володимир Мономах (1113—1125 рр.) перейняв собі знак тризуба Володимира Святославича. Подібний знак мав на своїй печатці. удільний князь Данило Дмитрович (правнук Романа Даниловича—перша половина XIV ст.), який був родоначальником князів Острозьких. Отже, в цьому неважко переконатися,— зображення тризуба було поширене на всіх землях Русі протягом багатьох стол|ть^

     У період феодального роздроблення Русі тризуб поступо-' во витісняється з ужитку. На зміну приходять: на Київській землі—зображення святого архистратига Михаїла, а на західноукраїнських—лев, що дереться на скелю.

       Доречі, золотий лев був геральдичним  символом князя Юрія Володимировича Долгорукого Суздальського, якого вигнав з Переяславля його брат Ярополк. Це зображення прикрашало герб польського міста Ченстохови, монети князя Володислава Опольського, а в гербі міста Володимира — колишній вотчині спадкоємців Юрія Долгорукого—зберігся до XX ст. '.

       Кілька слів про міську геральдику. Зарубіжні дослідники вважають, що вже в першій грамоті  Вітовта, дарованій Києву, було  зазначено, яким має бути герб  міста. Однак до нас цей документ  не дійшов. Очевидно, в ті часи  за герб правило зображення так званої куші—лук зі стрілами в колі. Деяке пояснення цьому знаходимо у творах київського біскупа Верещинського, датованих кінцем XVI ст. Він пропонує поділити місто на три частини, і кожній з них надати свою символіку, а в гербі старого Києва — Подола - вмістити зображення руки (простягнутої з хмари), яка тримає королівський скіпетр, замість «варварського лука зі стрілами».

       Оскільки наша наукова література  довгий час доводила, що тризуб не мав поширення на західноукраїнських землях, то хотілося б звернути увагу на середньовічний герб Львова: зображення лева на фоні або поряд із міською брамою, над якою обов'язково стримлять три вежі (що це— як не тризуб)

       Зображення святого архистратига  Михаїла було затверджено 10 лютого 1853 p. обов'язковою атрибутикою верхньої частини щита гербів таких міст Київської губернії, як Звенигородка, Васильків, Канів, Тараща, Черкаси і Чигирин.

     Коли 1878 p. у Києві за проектом архітектора О. Шіллє збудували нове приміщення міської Думи, то її купол прикрасила велика статуя патрона міста — архистратига Михаїла. Проте його постать не відповідала тій, що на гербі (на це справедливо вказала Л. Терещенко). Архангел зображений тут у динаміці: він стоїть на золотій кулі, у правиці — піднятий меч, під ногами — змій. На гербі його постать виконана з срібла, на будинку Думи — із золота. Він зображений на гербі без шолома, в панцирі римського легіонера, з трикутним щитом княжої доби XI—XII ст. та полум'яним мечем (донизу) в руці. Зауважимо, що змій не належить до іконографії архистратига Михаїла. Скажімо, на гривні Володимира Мономаха, знайденій 1821 p. на Чернігівщині, цього символу немає. Пояснення такій розбіжності, на думку Л. Терещенко, в тому, що Дума споруджувалася невдовзі після придушення польського повстання 1863 p., а отже, зображення змія, кинутого під ноги архистратига, мало б символізувати польський націоналістичний рух, на який архангел Михаїл замахнувся мечем. Ця статуя на будинку міської Думи стояла до середини 20-х років, після чого її замінили на,червону зірку.