Історія економіки та економічної думки

Як відомо, велике феодальне землеволодіння формується різни­ми шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням но­вих земель, а також як нагорода за службу князю. Спочатку цей процес сприяв зміцненню центральної влади, адже кожен з нових землевласників потребував підтримки великого князя. Не менш важливою причиною була зміна кон'юнктури та за­непад торгівлі, особливо торговельного шляху «із варяг у греки». У цей час половці фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, нищівного удару тра­нзитній торгівлі через Київ було нанесено двома подіями світово­го значення: по-перше, Візантія, позиції якої слабшали, у 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, Хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язавши Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Унаслідок цього Київ втрачає значення основного торговельного центру, що зумовлює певною мірою й втрату політичної ваги, його відносний занепад та посилення інших міст – Чернігова, Галича, Володимира-на-Клязьмі, Новгорода, Смоленська тощо. При цьому не слід забу­вати, що зростаючі на торгівлі міста стають джерелом фінансо­вих доходів, опорою політичного впливу.

Саме ці причини обумовили появу нового центру політичного та економічного життя, спадкоємиці Київської Русі, першої держави, що існувала лише на українських етнічних землях — Галицько-Волинської держави, яка упродовж півтора століття відігра­вала надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. На жаль, нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втру­чання сусідніх держав не дали можливості зберегтися цій держа­ві, падіння якої призвело до багатовікової втрати української державності. Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Уже в другій половині XIV ст. під владою Литви опинилися вся Білорусь, частина земель Росії та значна територія України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяслав­щина, Поділля.

Руські землі з економічного та культурного погляду стояли вище Литви, що обумовило надзвичайно сильний вплив східно­слов'янських народів на завойовників. Тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила», що пояс­нює відносно мирне приєднання українських земель. Загалом, українці досить схвально ставилися до цього акту, адже він спри­яв обороні краю від набігів татаро-монголів.

Норми руського права, руські назви посад, станів, система ад­міністрації та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. В цих умовах Волинь, Поділля та Наддніпрян­щина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність. Але ситуація змінилася після Кревської унії Литви з Польщею (1385 р.). Протягом XIV — першої половини XVI ст. українські землі у складі Литовської держави зазнали глибоких політичних та соціально-економічних змін.

Як відомо, ще в середині XIV ст. землі Галичини були захопле­ні Польщею, і відразу ж розпочався процес покатоличення та опольщення місцевого населення. Унія між Польщею та Литвою від­кривала можливості для польської шляхти поширити свої володін­ня та вплив на всі українські землі, але остаточно цієї мети Поль­ща досягла лише після Люблінської унії (1569 р.), після утворення єдиної Польсько-литовської держави — Речі Посполитої.

Литовські Великі князі та польські королі вважали українські землі власністю своїх держав. Вони роздавали грамоти на воло­діння землями з правом експлуатації селянства, яке тут прожива­ло. Права феодалів закріплювалися в державних актах — Литов­ських статутах 1529, 1566, 1588 рр., а також у численних приві­леях, які забезпечували їм шляхетські звання, державні посади та звільнення від повинностей і податків.

Феодальна земельна власність була фундаментом усієї систе­ми експлуатації. З розвитком великого феодального землеволо­діння найтісніше пов'язувався процес поступового покріпачен­ня селянства. Наділений землею селянин ставав особисто залеж­ним від феодала, був змушений віддавати йому частину вироб­леного ним продукту. У Польському королівстві ще в 1347 р. бу­ло законодавче оформлено покріпачення частини селянства, а через кілька років дія цього статуту поширилася на Галичину. В Литві остаточне покріпачення селян закріпив Литовський ста­тут 1588 р. За селянами зберігалося лише право на володіння ру­хомим майном, необхідним для виконання повинностей на земе­льних наділах, якими вони користувалися.

44. Передумови Індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи(Кінець XV-XVI ст)

XVI — XVII ст. в еволюції європейської цивілізації були пері­одом переходу від феодального до індустріального суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феодальних від­носин і формуванні передумов індустріалізації господарства, за­родженні інститутів ринкової економіки.

Головною причиною переродження феодальних відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феодального господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феодального суспільства як цілковито об'єктивне явище відбувалася еволюція господарського розвитку В напрямі поступового витіснення натуральної форми господар­ства товарною. Криза натуральної системи господарства була по­чатком становлення господарства ринкового типу.

Розклад феодального господарства був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феодальної земельної власно­сті на об'єкт купівлі-продажу, використання найманої робочої сили, посилення майнової та соціальної диференціації тощо.

Передумови індустріалізації господарства та зароджен­ня інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Євро­пи (Англії, Нідерландах, Франції). Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натуральних форм феодального господарства, реміс­ничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх національних ринків. Створенню загальноєвро­пейського товарного та грошового ринку сприяла міжнародна торгівля. У країнах Західної Європи початок переходу від феодального до капіталістичного господарства поклали зміни у сфері матері­ального виробництва, стані та характері розвитку продуктивних сил, а також розширення внутрішнього і зовнішнього ринку, що сформувалися на межі XV і XVI століть.

На кінець XV ст. економіка феодального господарства в краї­нах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феодальне та селянське господарство. Швидко зростає економіч­на роль феодальних міст, які стрімко розвиваються, а в них -ремісничого виробництва, що перетворюється на дрібнотоварне, поглиблюється суспільний поділ праці, розвивається внутрішня Та зовнішня торгівля, зростає роль грошей. Зростання ринку, втя­гування сільського господарства в товарно-грошові відносини лягає в основу цих процесів.

Поділ праці набуває якісно нового значення і відбувається па різних господарських рівнях; міжнародному (спеціалізація країн на виготовленні окремих видів товарів), макроекономічному, на­ціональному (остаточне виділення ремесла в окрему галузь, по­ява нових галузей економіки), мікроекономічному (пооперацій­ний поділ праці в цехах, мануфактурах).

У процесі розкладу феодальних господарств та переходу до індустріалізованих капіталістичних господарств вирішальна роль належить розвиткові науки, техніки, промисловості, сільськогос­подарського виробництва, результатом чого було створено перед­умови для здійснення великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.

45. Еволюція господарських форм в країнах Західної Європи на етапі розпаду натурального господарства.

Темпи економічного розвитку європейських країн ще більше зростають на останньому етапі існування середньовічного суспіль­ства в XV–першій половині XVII ст. Виникають й активно роз­виваються капіталістичні відносини. Надзвичайно велику роль у цьому процесі відіграють Великі географічні відкриття, зокрема відкриття європейцями нових земель та континентів, активне освоєння ними інших частин світу, установлення економічних зв'язків між окремими регіонами земної кулі.

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім до Індії) була зумовлена відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на той час в Європі. У XV ст. відбувається поступове подолання феодальної замкнутості євро­пейських держав, утворення та зміцнення абсолютистських режи­мів. Особливо важливими ці чинники стали для країн Піренейсь­кого півострова – Іспанії та Португалії. Адже саме в XV ст. заве­ршується «реконкіста» - довготривала війна проти маврів за зві­льнення від їх влади Піренейського півострова. У результаті такої довготривалої боротьби значна частина населення регіону, яка вміла тільки воювати, залишилася без діла. Економіка цих країн, виснажена війною, була надто слабкою для того, щоб феодали, по­збавлені звичних воєнних занять, перетворилися у великих сільсь­ких господарів, як, наприклад, в Англії. Саме тому іспанська та португальська корони спрямовували їх небезпечну енергію за межі країни, на завоювання земель за океаном, що зумовило пріоритет саме цих країн у відкритті та освоєнні нових земель.

Треба звернути увагу на основні економічні передумови Ве­ликих географічних відкриттів. Насамперед дуже важливою пе­редумовою є зрушення у розвитку продуктивних сил Західної Європи, початок розкладу феодальної та зародження у її надрах нової, капіталістичної системи, які наприкінці XV ст. проявилися в істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та ха­рактері продуктивних сил, зростанні товарно-грошових відносин та розширенні ринку.

Одночасно зі зростанням товарності промислового та сільсько­господарського виробництва відбувається розширення внутріш­нього ринку європейських країн та зовнішньоторговельних відносин. Ускладнюється грошовий обіг, з'являються нові форми тор­говельних операцій, посилюється роль торговельних бірж. Усе це вимагає дедалі більшої кількості дорогоцінних металів як засобів обігу. Проте європейські джерела срібла в Іспанії та Німеччині вже були значною мірою виснажені. А середземноморська торгівля, яка традиційно забезпечувала приплив дорогоцінних металів в Єв­ропу, переживала період кризи через блокування основних торго­вельних шляхів Османською імперією в результаті завоювання турками-османами Південно-Середземноморського та Азово-Чорноморського басейнів, феодальної роздробленості Золотої Орди, що також сприяло блокуванню традиційних торговельних шляхів та перетворенню арабів, які захопили Аравійський півострів, у монополістів-посередників в цьому напрямку торгівлі. Як наслідок, тор­гівля європейців зі Сходом ставала нееквівалентною, що спричи­нювало відплив, а не приплив дорогоцінних металів. «Жага золо­та» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани.

Крім того, у розширенні надходжень у Європу дорогоцінних металів були також зацікавлені абсолютистські монархії та дво­рянство, грошові потреби яких істотно збільшуються. Абсолюти­стська влада шукала додаткових джерел поповнення скарбу (каз­ни), необхідних для утримання державних структур, які значно зросли (апарат управління, службовці, армія тощо). А більшість феодалів, через подрібнення родових земельних маєтків, істотно збідніла.

Ще однією важливою причиною Великих географічних від­криттів слід вважати досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Насамперед це відродження античних уявлень про те, що Земля – куля, уточнен­ня карт, удосконалення навігаційних приладів (компас, астроля­бія), а також будівництво суден нового класу – каравел, з трьома щоглами та ярусним розташуванням вітрил, що давало змогу йти потрібним курсом при будь-якому напрямку вітру, а отже, здатних подолати великі відстані в складних умовах океану.

46. Вплив цивілізаційних факторів на становлення ринкового господарства в

західноєвропейських країнах.

47. Передумови та суть Великих географічних відкриттів

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім — до казкової Індії) була зумовлена відповідною еконо­мічною та політичною ситуацією, що склалася на той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлені цілою системою передумов.

Основними економічними передумовами Великих географіч­них відкриттів є зрушення у розвитку продуктивних сил Західної Європи, початок розкладу феодальної та зародження у її надрах нової, капіталістичної системи, які наприкінці XV ст. дістали прояв в уже констатованих нами істотних змінах у сфері матеріаль­ного виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростан­ні сфери товарно-грошових відносин і розширенні рийку. Серед економічних передумов вирізнялися:

•     Бурхливий розвиток  промисловості,  зростання  товарності сільського господарства, що приводило до потреби в нових рин­ках збуту;

•     ускладнення грошового обігу та посилення ролі торговель­них бірж вимагало більшої кількості дорогоцінних металів як за­собів обігу (європейські джерела срібла були значною мірою ви­снажені). «Жага золота» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани;

•     криза середземноморської торгівлі. Завоювання Туреччиною Південно - середземноморського та Азовсько-Чорноморського ба­сейнів і феодальна роздробленість Золотої Орди сприяли блокуванню традиційних торговельних шляхів та перетворили арабів,
які захопили Аравійський півострів, у монополістів посередниківу цьому напрямі торгівлі. А це робило торгівлю європейців зі Сходом нееквівалентною і сприяло відтоку, а не притоку дорого­
цінних металів.

До політичних передумов географічних відкриттів можна від­нести:

•              розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив пе­редумови для організації великих морських експедицій, голов­ною метою яких було захоплення колоній, оскільки істотно збіль-шилися грошові потреби абсолютистських монархій і дворянства на утримання значно зрослих державних структур та розкішне життя двору. Одночасно більшість феодалів через подрібнення родових земельних маєтків істотно збідніла;

• завершення державного об'єднання низки країн Західної Євро­пи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн.

Науково-технічними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це насам­перед відродження античних уявлень про те, що Земля — куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів (компас, секстант, астролябія), а також будівництво суден нового кла­су — каравел з трьома щоглами та ярусним розташуванням ві­трил, що дозволяло йти потрібним курсом за будь-якого на­прямку вітру, а, отже, здатних подолати великі відстані в складних умовах океану. Каравели стали одним із символів цієї епохи.