Українське село 1990-2000-х рр.:тенденції соціально-економічних змін

7. Біржова торгівля

У середині 90-х років було започатковано формування нормативно-правових та організаційних основ для функціонування такого ринкового механізму ціноутворення, як біржова торгівля. Слід відмітити, що досить затягнулося у часі визрівання розуміння серед політиків та господарських керівників переваг такого компонента ринку. Закон України «Про товарну біржу», прийнятий Верховною Радою у січні 1992 р., практично не працював. Проведений у 1995 р. Національним банком України перший відкритий оптовий аукціон із продажу сільгосппродукції переконливо довів, що саме біржа може дати паритетні принципи ціноутворення. Це враховувалося під час створення у травні 1995 р. Української аграрної біржі. Постановою уряду «Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку» (листопад 1995 р.) утворювалася Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку. Із того часу в Україні поступово почала складатися певна система бірж, яка поділялася на центральні, міжрегіональні, регіональні. Центральних було три: Українська біржа, Київська універсальна товарна біржа, Українська аграрна біржа. Регіональних бірж, що торгували сільгосппродукцією, у 1996 р. налічувалося. У 1995 р. через них було реалізовано сільгосппродукції на суму понад 220 млн. гривень, що становило 41% від загальної вартості товарів, за якими були укладені угоди.

8.Демографічна  криза в селі.

Водночас у соціальному  середовищі українського селянства відбувалися досить непрості, а то й драматичні процеси. Саме селянство, яке мало найбільш виразну ментальну консервативність, виявилося неготовим до ломки усталених стереотипів, а тому демонструвало просто безпорадність перед труднощами і навіть несприйняття пропонованих змін. Невпинно розвивалися деградаційні процеси в соціально-демографічній сфері села. Слід підкреслити, що поглиблення демографічної кризи на селі зумовлювалося низкою факторів: різким зниженням життєвого рівня сільського населення; істотним погіршенням його медичного обслуговування та зростанням захворюваності, зокрема, на туберкульоз; поширенням безробіття; зменшенням кількості шлюбів і збільшенням розлучень; посиленням депопуляції. Як бачимо, в 90-і роки багато в чому змінився якісний характер кризи, порівняно з 80-ми роками, коли абсолютна чисельність сільського населення скорочувалася, головним чином, за рахунок міграції. Домінантну роль почали відігравати висока смертність і скорочення тривалості життя сільських трудівників. Отже, демографічні характеристики погіршилися до такого рівня, що, без перебільшення, набули загрозливого характеру для майбутнього українського суспільства. Українське село за роки незалежності втратило майже 1 млн. жителів, що становило половину загального скорочення населення України. І це при тому,що частка сільського населення у загальній його чисельності у країні становила 32,3%, або 15,3 млн. чол. (2005 р.). Якщо у 1990 р. коефіцієнт природного скорочення населення на селі досягав 3,4 на 1000 осіб населення, то в 2005 р. уже 10,344. А питома вага селянських господарств, які складались з однієї особи, підвищилася до 23,1%45. Зменшення чисельності сільського населення пов’язувалося, крім природних факторів, також з адміністративно-територіальними перетвореннями: приєднанням деяких сіл до міст, наданням міського статусу селищам тощо. У 90-і роки ці процеси протікали досить активно. Якщо наприкінці 80-х років в Україні налічувалося близько 400 міст (у тому числі 132 міста обласного і республіканського підпорядкування), 878 селищ міського типу та 10 412 сільських рад, то у 1996 р. – 447 міст (167 республіканського та обласного підпорядкування), 904 селища міського типу і 10 210 сільських рад. У першій половині 90-х років, відповідно до змін, в адміністративно-територіальному поділі понад 750 тис. жителів села отримали статус городян46. Проте основним фактором, що вплинув на зменшення кількості сільських жителів, було природне скорочення. Таким чином, протягом усіх цих років на селі домінувала тенденція переваги смертності над народжуваністю. У 1996 р. народилося 276 211 дітей, що в 1,7 раз було менше ніж у 1986 р. Число померлих за це ж десятиріччя зросло з565 150 до 776 717 чол., або в 1,37 раз. За даними Міністерства охорони здоров’я, протягом 1992–1997 рр. смертність дітей зросла з 13,5 до 15,2 чол. На кожну 1000 новонароджених. Ця тенденція була досить небезпечною. Якщо в 1991 р. перевищення кількості померлих над народженими в середньому по Україні становило 36 тис., то в 1996 р. – 309 тис. чоловік. У 2004 р. коефіцієнт смертності мав такий показник: 10,1 дитина на 1000 народжених. На відміну від розвинутих країн світу, де процес старіння супроводжувався не тільки зменшенням народжуваності, а й смертності (і як наслідок – збільшенням тривалості життя), в Україні одночасно відбувалося зниження народжуваності і підвищення смертності. Протягом 1990–2000 рр. абсолютна кількість народжених зменшилася на 67,2 тис. чол., або на 31,4%. Загальний коефіцієнт народжуваності, що визначився кількістю народжень із розрахунку на 1000 чол. населення, знизився з 12,7% до 9,3%, і був найнижчим за весь повоєнний період48. Протягом 90-х років постійно знижувався загальний показник шлюбності. За 1995–2000 рр. кількість укладених шлюбів (у розрахунку на 1000 осіб) зменшилася з 7,4 до 4,5% найпомітніше така тенденція розвивалася в Автономній Республіці Крим, Запорізькій, Миколаївській, Сумській, Харківській, Чернігівській областях. Відповідно зростала кількість розлучень. У 1995 р. їх кількість по відношенню до зареєстрованих шлюбів становила 25,9%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, з дослідження теми « Українське село 1990-2000-х рр.: тенденції  соціально-економічних змін» можна зробити такі висновки:1) українське село тяжко адаптувалося після переходу від аграрної до нової системи.2)Господарювання на селі не дало майже ніякого прибутку,а навпаки зазнало великих збитків для держави. 3) активного розвитку зазнали функціонування акціонерних товариств.4)розвиток фермерського господарства відбувався досить повільно.5)економіка в селі не розвивалася,тому що держава не могла створити нормального економічного середовища. 6) За 1990-2000-ті роки чисельно зменшилася кількість населення в селі,яке призвело до демографічної кризи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Сільський сектор України на рубежі тисячоліть: У 2-х т. – Т.1: Потенціал сільського сектора / Л.О.Шепотько, І.В.Прокопа та ін. – К., 2000. – С.146.

2.Інформація Головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України // Президентський вісник. – 2000. – №19. – С.3.

3. Кульчицький С.В., Парахонський Б.О. Україна і Росія в історичній ретроспективі Новітній український державотворчий процес. – К., 2004. – С.165.

4. Село: від КСП до ВАТ // Голос України. – 1996. – 13 травня.

5. Черевко Г. Фермерські кооперативи в розвинутих капіталістичних країнах // Земля і люди України. – 1992. – №13. – С.10.

6. Болгарова Н.К. Особливості розвитку господарських форм використання землі в сільському господарстві // Економіка АПК. – 2004. – №5. – С.49.

7. Завальнюк О.М., Рибак І.В. Новітня аграрна історія України. – Кам’янець-Подільський, 2003. – С.236.

8. Саблук П. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого та погляду майбутнє: Науково-популярні нариси у 3 т. – Т.2: Аграрна економіка в умовах демократичного державотворення. – К., 2001. – С.138, 140.

15