Виникнення козацтва

 

ПЛАН

1. Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості.
2. Історія виникнення козацтва на території України.
3. Виникнення Запорізької Січі.
4. Запорізька Січ як зародок нової Української держави.

 

 

ВСТУП

      Чимало поколінь українців працювало над пошуками розв’язання, так званої, української справи – проблеми відновлення і побудови української державності. Політичні діячі, громадкість вбачали в нашій країні, як і складову різних великих держав, так і самостійну, незалежну державу.

      Якщо  ж підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність, і тільки 350 років були її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжувалася українська держава. Її перша літописна історія творилася в IХ-ХІVст. на теренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвою Київської та Галицько-Волинської Русі. У XVII ст. піднялася друга Українська держава - козацько-гетьманська. Саме козацтву та Запорізькій Січі ми завдячуємо вірному баченню незалежної України.

      Незавершену будову українського самотворення, яка була створена за часи козацтва, підступно і немилосердно руйнували Річ Посполита, Російська, Османська, а пізніше й Австро-Угорська імперії, щоб знищити навіть згадку про українську державність. Проте, вбити національну ідею в народі, в історії якого незалежність стала реальністю, було неможливо.

      Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відродження української державності.

      Так, після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України, перед українським народом відкрилися можливості створення власної демократичної державності.

      В своїй роботі я відкриваю феномен  козацтва, історію його виникнення на території України та аналізую Запорізьку Січ як зародок  нової  Української держави.

 

1. ФЕНОМЕН КОЗАЦТВА: ГЕНЕЗИС, ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ.

      Термін «козак» можна зустріти вперше у Початковій монгольській хроніці в 1240 році. У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін був вписаний в  словник половецької мови «Кодекс Куманікус» у 1303 році та в додаток до грецького збірника житій святих «Синаксаря». У широкому розумінні "козак" — це вільна, незалежна людина, шукач військових пригод, але також це слово вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

      На  території України, а саме в  Криму цей термін був відомий уже з XIV ст. Перша згадка про козаків датується 1489 р. Вона пов'язана з походом сина польського короля Яна Ольбрахта проти татар. Як зазначав польський хроніст М. Бєльський, польське військо успішно просувалося на південь у подільських степах завдяки провідникам з місцевих козаків.

      Поява та формування козацької верстви й досі є дискусійною. З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва:

      1. «Хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами.

      2. «Чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі.

      3. «Черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані.

      4. «Татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво.

      5. «Автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю.

      6. «Болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів.

      7. «Бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю.

      8. «Уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю.

      9. «Захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі.

      10. «Соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

      Отже, жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер, але, все ж таки, більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді, наблизитись до більш вірного поняття людини-козака.

      Хочу  зазначити, що поява того чи іншого історичного явища зумовлена, як правило, дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна), тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність. За моїм аналізом можна вважати, що чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

      1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями.

      2. Досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та іншими.

      3. Природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

      Необхідність виникнення козацтва була зумовлена:

      1. Зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель.

      2. Посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту.

      3. Зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.

      Також, вважаю за потрібне зазначити, що козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та магометанством. Отже, показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом.

      Отже, протягом XV—XVI ст. в суспільстві  формується нова соціальна верства  — козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.

 

2. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ КОЗАЦТВА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

      Історія виникнення козацтва бере свій початок  в XIII ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою протягом XV— XVI ст. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж вона поклала початок двом важливим суспільним процесам:

      1. Утворенню реєстрових збройних формувань.

      2. Легітимізації козацького стану — юридичному визнанню прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

      Наприкінці XVI ст. центр політичного життя  України знову переміщується  на схід, у Наддніпрянщину, яка тривалий час була малонаселеною. Населення  України впродовж кількох століть  намагалось освоїти південний степ. Ще за часів Київської Русі для стримання кочовиків на південь від Києва було збудовано ряд укріплень, але їх знищили монголо-татари. За часів правління великих литовських князів південні кордони знову розширилися до берегів Чорного моря. Проте після створення Кримського ханства татари захопили Північне Причорномор'я. Вони стали джерелом найбільшої небезпеки для українського населення. Татари руйнували міста, вбивали старих, а молодь брали в полон і продавали в рабство. Тільки протягом 1450-1586 рр. було документально зафіксовано 86 набігів татар на Україну, а протягом 1600-1647 рр. — 70. Тому наприкінці XV — на початку XVI ст. Східна Україна обезлюдніла. Київ став прикордонним містом, а на південь від нього населення майже не було.

      На  середину XVI ст. межі заселених українцями земель проходили уздовж північного кордону степу і включали міста Кам'янець, Бар, Вінницю, Білу Церкву, Черкаси, Канів і Київ. На південь від цієї лінії лежали землі, які називалися Диким полем.

      Польський король роздавав магнатам землі на сході. Для їх освоєння магнати і шляхта переманювали до себе селян, пропонуючи їм право на користування землею без оброку протягом 10-30 років.

      У зв'язку з подальшим закріпаченням, посиленням національного і релігійного  гніту багато селян, незважаючи на татарську  небезпеку, почали тікати у степи Дикого поля, куди не сягала влада польських панів. Переважно тікали селяни — жителі Східної Галичини, Волині, Західного Поділля, північних районів Київщини, а також міщани, позбавлені сану священики, збідніла шляхта. Здебільшого переселялись українці, а також поляки, молдавани, росіяни, білоруси.

      Спочатку  люди тікали на літній сезон у степи, де могли вільно обробляти землю, рибалити, розводити бджіл, полювати. Вони збиралися в гурти, обирали  отамана. Щоб запобігти нападам  татар, ці люди часто самі нападали на них, іноді грабували купців. На зиму вони поверталися додому під захист замків і платили королівським старостам данину.

      Цих людей почали називати козаками.

      Поступово козаки почали осідати у степу  на постійне проживання. На середину XVI ст. у родючих південно-українських степах виникли козацькі села. Козаки займалися хліборобством, скотарством, рибальством, бджільництвом, полюванням, ремеслом, торгівлею. Козацькі поселення були багатші від сіл кріпосних селян, бо, по-перше, козаки були вільними людьми, а по-друге, вони мали земельні ділянки, розміри яких перевищували землеволодіння багатьох шляхтичів на заході.

      Почав формуватися козацький устрій. Козаки об'єднувались у спільноти — громади. Найважливіші питання вирішувалися на радах. На цих радах обирались отамани, осавули, судді. Козаки мали однакові права на користування землею, на полювання, рибальство.

      А ось, козаки, які жили на захоплених магнатами землях, повинні були давати їм мед, хутро, гроші, служити у військових загонах при замках.

      Життя козаків у Наддніпрянщині було тяжким і дуже небезпечним. Навіть працюючи на землі, вони змушені були постійно носити зброю, щоб захищатися від  турків і татар. З роками козаки вдосконалили свою військову майстерність та організацію, виготовляли прекрасну зброю і порох. Озброєні козаки почали не тільки захищатися від набігів кримчан, а й нападати на татарські улуси. У 1489 р. загони козаків під час походу билися з татарами поблизу Таванської переправи на Дніпрі. У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі на Дніпрі. У 1494, 1496 і 1498 р. українські козаки разом із донськими здійснили кілька вдалих походів проти татар, що змусило Кримське ханство для свого захисту збудувати на Дніпрі та Перекопі кілька фортець. У 1521 р. козацькі загони здійснили похід у Молдавію, у 1523 р. — у Крим, у 1524 р. — під Тавань, у 1528 р. — під Очаків, який захопили в 1545 р. У результаті цих перших походів козаки часто звільняли полонених українців, захоплювали багату військову здобич.

      Польський і литовський уряд прагнув використати козацтво у власних цілях. Не маючи великої військової сили на півдні України, уряд почав залучати козаків до захисту південних рубежів від татар.

      Отже, на території України почало формуватися  нове суспільство, яке прагнуло вільного життя на своїх землях, яке започатковувало свої традиції, звичаї, поступово формувалась і військо козаків, яке захищало свою свободу від загарбників.

 

3. ВИНИКНЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

      Перша писемна згадка про Запорозьку Січ  з'являється 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495— 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву — Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). Запорозька Січ існувала понад 200 років. У різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.