Вплив Пакту на подальше розгортання відносин на світовому тлі та долю України

 

План

Вступ

1. Передумови та обставини  укладання договору
2. Особливості структури та змісту документу
3. Вплив Пакту на подальше розгортання відносин на світовому тлі та долю України.
4. Висновки
5. Список джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Світова  історія  дає нам безліч прикладів подій, документів, процесів та тенденцій, що відігравали в свій час значну роль у розвитку людства. Проте ми можемо сміливо зауважити, що власне одна міжнародна угода  стала символом  початку нового повороту у світовій політиці, консолідувавши в собі ідеологічні  та політичні  прагнення, жагу територіальної експансії, надзвичайні здобутки дипломатичних зусиль. Крах Версальсько-Вашингтонської  системи. Гнилі наслідки принципу «умиротворення» в політиці західних держав. Так званий  «Сталінський базар». Надмірна квапливість Гітлера. Обстріляна на всяк випадок  у повітрі радянськими  військовими місія Йоахима Ріббентропа в  Москву. Таємний  поділ сфер впливу в Європі, що заклав  висхідну схему міжнародних відносин у регіоні та світі на довгі десятиліття. Ще одне використання людських та матеріальних ресурсів України на користь великих держав. Наміри знищити існуючий світовий порядок, підмінивши його загарбницькими планами. Гарантії  Третьому Рейху для  розгортання воєнних дій у Східній Європі. Кульмінація політики подвійних стандартів у міжвоєнний період. Виокремлення винуватців у другій світовій війні?.. Все це стосується договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом із його таємним протоколом, більш широко відомому як пакт Молотова-Ріббентропа. Питання про актуальність даного міжнародного документу не ставиться під сумнів жодним із дослідників того періоду, та світової дипломатії як такої. Бо досить важко знайти настільки неоднозначний за оцінками, коментарями та наслідками пакт, що до сьогодні викликає безліч спорів та наукових дискусій.  
 Надалі ми спробуємо охарактеризувати та зважити вплив даного документу через  призму особливостей умов його підписання, змісту та ролі у подальшому  розгортанні міжнародних відносин в регіоні, світі, і, звісно у долі українського народу та його територій.

1. Передумови та обставини укладання договору  
Необізнаному в особливих тонкощах театру міжнародних подій у Європі та світі першої чверті ХХ століття здалось би дуже  дивним підписання договору між нацистською гітлерівською Німеччиною та комуністичним Радянським Союзом, враховуючи всі суперечності та розходження у декларованих зовнішньополітичних курсах. Але, тим не менше, ми можемо вважати, що дана подія стала результатом низки  зважених кроків радянської дипломатії, німецької загарбницької стратегії та численних помилок і поступок з боку західних демократій. Саме тому ввечері 23 серпня 1939 року у Москві не на «договірному», а на звичайному папері для письма світ побачили пакт Молотова- Ріббентропа (за іншою версією – Ріббентропа - Молотова) та таємний додатковий  протокол до нього. Названий так у відповідності із прізвищами уповноважених від Сторін, що домовлялися, народного комісара із закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова та міністра закордонних справ Німеччини Йоахима фон Ріббентропа. При укладанні пакту про ненапад також були присутні Сталін та німецький посол Фрідріх фон Шуленбург. Договір мав вступити в силу одразу ж після підписання. Таким чином, було явно видно, що принаймні одна зі сторін дуже поспішала із врегулюванням даного питання. [1]  
Причиною цьому була скрутна міжнародна обстановка, що склалася на літо 1939 року, і була зумовлена серією невдач та дипломатичних перемог обох сторін, а також третіх держав Заходу.  Тому на разі ми спробуємо дещо проаналізувати передумови укладання договору.   
 Час укладання пакту був надто неспокійний. Паризький мирний договір 1919 року, та вся Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин,підкріплена рядом інших дво- та багатосторонніх угод,що склалася, власне сама провокувала  непередбачуваний хід подій та була недовершеною і кволою. І все це принаймні тому, що вона проголошувала європейський та згодом світовий порядок  без суттєвого урахування та включення у гру Німеччини та Радянського Союзу. Перша була поставлена на коліна та обвинувачена у всіх гріхах після першої світової війни, а також обкладена рядом тяжких для економічної та політичної системи країни контрибуціями та репараціями. А це вже породжувало реваншистські тенденції та відчуття загальної несправедливості в очах народу та керівництва країни. Другий же виступав в очах західних «політичних просвітників», що несли гасло демократичного розвитку у світ, як постійна ідеологічна та територіальна загроза, червона чума, що прагнула поглинути все те що такою кропіткою працею здобувалося роками та століттями. Таким чином, ми бачимо, що для системи на початок 30-х років ХХ століття склалася ситуація, за якої ревізіоністські прагнення та кроки йшли з двох напрямків: внутрішнього – в особі гітлерівського режиму, що прийшов до влади 1933 року і  жадав зруйнувати несправедливий для Німеччини status quo в Європі у пошуках Lebensraum( «Життєвого простору»), та зовнішнього з боку СРСР, що старався розповсюдити свій вплив принаймні на Східну Європу,а згодом експортувати революцію ще далі від власних кордонів.  
 Тому на врегулювання дестабілізуючих систему чинників західні політики кинули всі свої сили, проте у них із самого початку були суттєві недоліки: односторонність та неузгодженість позицій і дій, страх перед обома недемократичними режимами, класова недовіра (як то зазначали радянські науковці), недооцінка можливостей німецької та радянської дипломатії і надто великі сподівання та внутрішньосистемні стабілізуючі ресурси та механізми. Все це і не тільки призвело до того, що Захід вирішив піти шляхом найменшого спротиву і ліквідувати суперечності шляхом врегулювання внутрішньосистемних ревізіоністських прагнень Гітлера. Найбільш визначним прикладом в даному разі  виступатиме Мюнхенська конференція 1938 року, на якій Німеччина, Франція, Італія та Англія вирішили долю Чехословаччини власне без згоди останньої. До речі, факт того, що Радянський Союз не був долучений до «Мюнхенської змови» став одним із ключових у визначенні Сталіним власної позиції стосовно дипломатії західних держав. Радянські історики запевняли : « …в Мюнхене у Чемберлена и Даладье была сверхзадача… добиться, чтобы Гитлер двинулся на Восток…Собственно ради нее Чехословакия и была принесена в жертву». [2, c.21] Власне остаточно погодитися з такою точкою зору досить складно, хоча як варіант ми можемо припустити, що для західних держав було б досить вигідно якби дві загрози пожерли одна одну у жорсткому протистоянні. Англо-німецька декларація від 30 вересня 1938 р. та франко-німецька  декларація  від 6 грудня є тому яскравими свідченнями. Проте, коли  західноєвропейські країни побачили у що вилилася їх політика «умиротворення агресора», і що «мир на наступні покоління», так оптимістично задекларований Невілом Чемберленом по поверненні на батьківщину виявися нікчемним, почалась найактивніша частина «Сталінського базару», як влучно зазначає Генрі Кіссінджер. Радянський «вождь» обіцяв буквально усім все: західним державам – допомогу у протистоянні Гітлеру, Польщі – спокій, німецьким нацистам – економічно-політичну підтримку, власним громадянам – мир і самовизначення народів і націй. Прагнення Гітлера на 1939 рік по загарбанню польських територій були очевидними, і у Сталіна був вибір: приєднатися до західного блоку у допомозі придушення агресора чи  остаточно зруйнувати систему відносин, виступивши нейтральною стороною та помічником Німеччини. Як виявилося, вождь прагнув війни.  Саме тому, він вирішив розпочати воєнні дії в Європі руками Гітлера, розв’язавши тому руки стосовно дій у Східній Європі. Утвердженням цьому слугує пакт Молотова-Ріббентропа та додатковий протокол до нього.  
 Вищеописана міжнародно-політична канва допомагає нам ширше уявити собі значимість та вагу договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, та демонструє те як була поставлена крапка на оптимальному існуванні тодішньої системи міжнародних відносин. І взагалі можна вже на даному етапі нашого аналізу зробити висновок, що пакт Молотова - Ріббентропа не був всього лише документом. Натомість його за суттю можна віднести до розряду масштабної події на кшталт великих баталій,чи визвольних рухів, тільки що криваві бої велися у дипломатичній площині. Тож ля подальшої оцінки та розуміння сутності пакту, охарактеризуємо його зміст.  

2. Особливості структури та змісту документу

   Як вже зазначалося, договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, а також додатковий протокол до нього були підписані ввечері 23 серпня 1939р.[3] При цьому варто відмітити, що буквально незадовго до того були здійснені кадрові зміни у радянському керівництві, а саме заміна М.Літвінова на посаді наркому із закордонних справ В’ячеславом Молотовим. Це дозволило Сталіну позбутися зайвих спроб першого налагодити контакт із західними державами і впевнено продовжити шлях на зближенні з Гітлером. Тому й угода була виписана у відповідності з усіма побажаннями вождя.    
 Основний текст угоди складався із семи статей, що нібито основувалися  на Берлінській угоді 1926 року та Рапалльському договорі 1922р.  Перші дві статті проголошували згоду обох сторін відмову від агресії, насилля по відношенню одна до одної, а також неприєднання до будь-якої держави, що вирішить здійснити воєнні дії стосовно Німеччини чи СРСР. При цьому особливість формулювання «воєнні дії зі сторони третьої держави» полягала у тому, що  тим самим дозволявся безперешкодний напад Німеччини або СРСР, який міг би бути «спровокований» навіть уявним агресивним актом іншої держави. [4] Відсутність чіткої визначеності у термінології  та формулюванні завжди породжує  спокусу та одночасно ризик витлумачити та використати їх на свою користь, часом і зі шкодою для інших. Стаття третя регламентувала  те, що сторони будуть проводити постійні консультації з метою підтримання контактів у майбутньому заради врегулювання питань, що стосуються їх спільних інтересів. Проте на практиці даний принцип консультацій використовувався Німеччиною виключно з метою недопущення СРСР до налагодження зв’язків із Польщею чи  державами заходу та утворенням антинімецької коаліції  під будь-яким приводом у подальшому; водночас натомість Гітлер порушував схему проведення консультацій стосовно питання розгортання власних дій на Балканах, що підтверджувало дотримання ним суто власних цілей та інтересів. Аби лише ситуацію не порушував Радянський Союз власним втручанням. У п’ятій статті знову ж таки затверджувався принцип мирного вирішення усіх питань, що виникають між сторонами виключно мирним способом та утворенням у раз необхідності комісій по врегулюванню конфліктів. Надалі у статті шостій та сьомій виписуються терміни дії даної угоди (10 років з моменту підписання та продовження  ще на п’ять років за умови, що сторони не денонсують її за рік до закінчення офіційного терміну дії), а також протокольні умови ратифікації. Проте однією з найцікавіших та найвизначніших статей в основному тексті договору є четверта, де встановлюється зобов’язання сторін не вступати у будь-яке угруповування держав, що прямо чи опосередковано направлене проти однієї зі сторін.[3] Таким чином, виходячи з вищеописаної умови, Радянський Союз фактично виступав на стороні Німеччини на початку розгортання другої світової війни. Дані твердження є основою міркування для багатьох аналітиків, що вбачають у Радянському Союзі прямого винуватця тієї страшної світової катастрофи, що на сьогодні запекло заперечується російськими політиками. Виходило так, що радянський народ запевнювали в тому, що власне Сталін вірив гарантіям Гітлера, хоча на практиці вийшло так, що німецький лідер скомандував підписати пакт, який  вже заздалегідь створював програшну воєнну ситуацію проти всього світу та Європи. Підтвердженням тому слугує факт початку таємної мобілізації Червоної армії з 19 серпня 1939 року. Однак Сталін лише розраховував на те, що Гітлер нападе на СРСР приблизно до 1943-го, таким чином у Союзу було б більше часу на відновлення економічної ситуації та кадрової  системи вищого військового керівництва після зачисток 30-х років. [5 c.147-148]Але що ж стало ціною, заради якої обидві держави поставили так багато на карту? 
Вся сутність криється в умовах  таємного додаткового протоколу, що нараховував чотири частини, в яких сторони  прописували створення нового європейського порядку, який би базувався на розподілі сфер впливу та інтересів. Ми можемо стверджувати, що секретний протокол був лише втіленням насущних потреб обох держав, не виключаючи того, що обидві сторони прагнули до встановлення таких спеціалізованих сфер по всьому світі. Проте, повертаючись до тексту протоколу, зазначимо, що до російської сфери впливу відходили  країни Прибалтики( Фінляндія, Естонія, Латвія), а в «случае территориально-политического переустройства» Литва підпадала під зону впливу Німеччини. Польща була розірвана по лінії річок Нарев – Вісла – Сян, а збереження незалежності польської держави та остаточне встановлення її кордонів  віддавалося на вирішення «дружественного обоюдного согласия» . І на завершення, як підтвердження поспішності Гітлера та потреби його у набутті східного союзника і успіху сталінської дипломатії, стаття третя визначала виключні інтереси Радянського Союзу стосовно Бессарабії, і відмову від таких з боку Німеччини.  
 Тож ми бачимо, що за пактом Молотова-Ріббентропа нарешті була закріплена давня мрія радянського керівництва повернути під власну владу території, що колись належали Російській імперії, тим самим ставлячи у безвихідь західні держави. Версальсько-Вашингтонський порядок тріскався по швам. Механізм внутрішньо системного балансу було остаточно порушено, бо на зміну рівновазі та стабільності прийшов радикальний розподіл на зони інтересів та впливу. Таким чином,здавалося б, декілька сторінок звичайного паперу для письма зруйнували те, що будувалося довгими та скрутними десятиліттями. А сума словосполучень «у разі територіально-політичних змін» у тексті додаткового протоколу чітко говорила  сама за себе : бути війні.

3. Вплив Пакту на  подальше розгортання відносин  на світовому тлі та долю  України.

Звісно, наслідки прийняття та підписання пакту  Молотова-Ріббентропа були масштабними  і одразу з зчинили значний  резонанс у європейських та світових політичних колах. Великобританія та Франція поновили свої декларативні гарантії безпеці Польщі. Натомість Радянський Союз 17 вересня 1939 р. направив польському послу в Москві спеціальну ноту, в якій пояснювалися мотиви того, чому власне він бере під опіку землі та населення Білорусії та Західної України, підкріплюючи  це заявою про нібито розпад польської держави.[6] В той же день розпочалася російська колонізація та радянізація західноукраїнських та польських земель. Раніше, як відомо, 1 вересня 1939 року Гітлер розпочав зі свого боку агресію проти Польщі, а вже 22 та 28-го були укладені договори про демаркацію кордону між  Радянським Союзом та Німеччиною. Себто ми бачимо, що СРСР, виступаючи на першій фазі війни на одному боці з Німеччиною de facto був державою-агресором, що й засвідчив пактом Молотова-Ріббентропа і додатковим протоколом до нього. Пала Польща, українські землі підпали під тиск радянізації, західні держави  напружено вичікують де розпучнуться воєнні дії наступного дня. Підписання Пакту також змусило Японію припинити в результаті уходу у відставку тодішнього уряду війну на Халкін-Голі проти СРСР та Монголії та підписати 15 вересня 1939р. і 13 квітня 1941р. відповідно перемир’я та радянсько-японський пакт про ненапад. [7]Ця « німецька зрада» згодом   виллється у переорієнтацію політики Японії та напад на США. Тож окрім суто європейських перетворень, що були окреслені у договорі та секретному додатковому протоколі, наслідками стали величезні зовнішньополітичні зсуви, що змінили контури світового міжнародного середовища раз і назавжди. Ми можемо навіть стверджувати, що підписаний за наказом Сталіна та Гітлера документ створив передумови навіть для виникнення того типу відносин між США та Японією, що склалися на сьогодні.  
Але, тим  не менше, повертаючись до рамок Європи, маємо зазначити, що згодом на основі умов пакту Молотова-Ріббентропа СРСР в ультимативному порядку здобув від Румунії всю Бессарабію та Північну Буковину, яка не могла протистояти радянському натиску та гітлерівській на це мовчазній згоді одночасно.[8]   
 Надалі ми,звісно, не будемо зупинятися на перебігу воєнних подій, зауваживши однак знову, що угода СРСР та Німеччини стала явним поштовхом до розгортання із локального польського конфлікту у світову війну. Наразі нас більше цікавитиме той факт, що для Радянського Союзу в подальшому участь в антигітлерівській коаліції була безперечно пов’язана з безапеляційним визнанням західними державами розподілу, встановленому пактом, що стосувався країн Балтії, а також Польщі та Румунії і створення європейського порядку за принципом розподілу на зони інтересів та впливу. Яскравим підтвердженням цьому були відповідні заяви США та Великобританії  на згоду щодо включення до сфери інтересів СРСР країн Східної Європи. Це знову ж таки засвідчує успіх радянської зовнішньої політики. Підписавши на початку договір про ненапад на розподіл регіону з потенційним агресором, розпочавши війну його засобами, а потім пожертвувавши нечисленними людськими, матеріальними та територіальними ресурсами. А згодом отримати те, що і було заплановано на самому початку:  контроль сфери власної негласно визнаної сфери впливу у Східній Європі, здійснюючи низку соціальних експериментів та зрушень( як-то масові переселення естонців, латишів, а з часом і проведення операції «Вісла» щодо українців), знищення німецького агресора та перетворення на одного з основних акторів-переможців, що виборов собі вагому роль у подальшій міжнародній системі. Міжнародний порядок, що виник  після Другої світової війни був власне побудований на основі тієї ж логіки, за якою Сталін розпочав співробітництво з Гітлером  влітку 1939 року. Підвалини «холодної війни» таким чином закладалися саме у пакті Молотова-Ріббентропа з його розподілом на сфери впливу та інтересів.[2, с.49]На завершення ми також маємо усвідомлювати, що ті ж чехи та словаки у ході другої світової війни змогли відновити власне становище, що існувало до «Мюнхенської згоди», то  Литва, Латвія, Естонія,Румунія та Польща знаходилися під безпосередньою дією  принципів на положень пакту Молотова-Ріббентропа власне до початку перетворень у СРСР в 1989р. Не кажучи вже про Україну, за рахунок якої були здійснені певною мірою розподіл сил в Європі та згодом виграна друга світова війна. І на сьогодні в державах Східної Європи, що підпали у сферу впливу радянської влади з’являються проблеми, пов’язані з російською меншиною, а також вибором зовнішньополітичного поступу. Залучення цих держав до системи європейських та трансатлантичних політико-економічних та військових структур нарешті розірвало Гордіїв вузол розподілу континенту літом 1939 року. Проте насамперед на сьогодні все ж більше труднощів відчуває Україна, і це позначається на безлічі проблем, що стосуються як зовнішньополітичної стратегії нашої держави, так і суто внутрішніх економічних, політичних,  та соціально-культурних протиріч.  
І все це ще раз підтверджує не пересічність пакту Молотова-Ріббентропа у світовій та вітчизняній історії дипломатії, та виникнення після його підписання нового світового відліку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Висновки 
 Таким чином, зазначивши та проаналізувавши все вищенаведене, ми можемо зробити наступні висновки стосовно особливостей пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. По-перше, він являв собою союз двох ідеологічно та структурно протилежних акторів, що власне і стали головними дестабілізаторами тодішньої системи міжнародних відносин. По-друге, він засвідчив успіхи радянської дипломатії, що вдало скористалася із напруженої міжнародної ситуації, домігшись втілення власних територіально-політичних інтересів. По-третє, звісно, пакт фактично став основним каталізатором другої світової війни, визначивши сторін-агресорів та їхні прагнення. По-четверте, розглянутий нами документ засвідчив розкол Версальсько-Вашингтонської системи de facto. Виходячи із попереднього, по-п’яте, відбувся власне початок пере форматування світу, започаткування  його  de jure розподілу на сфери впливу та інтересів. А це заклало фундамент для ви будови наступної системи міжнародних відносин, що утворилася із завершенням війни, лише зі зміною головних акторів; за таким же принципом почалась «холодна  війна», утворення блоків держав тощо. По-шосте, як вже згадувалося, відбувся розподіл Східної Європи, подальше входження українських територій під вплив СРСР, а також розпочалися масштабні світові перетворення, що були зумовлені домовленостями пакту та секретного додаткового протоколу до нього. Зважаючи на все це, ми можемо ствердити, що договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом є і залишиться визначною віхою в історії нашої держави та світу в цілому, бо його наслідки змінили долю світу в єдину мить. Історія надалі буде викривати нам різного роду подробиці тих часів, проте досліджений нами результат дипломатичних воєн буде викликати багато заяв та запитань ще у багатьох поколінь дослідників, засвідчуючи свою важливість та актуальність. 

 

Список джерел та літератури

1. http://www.vesti7.ru/news?id=14335
2. Международный кризис 1939 года в трактовках российских и польских историков.
3. http://lib.ru/HISTORY/FELSHTINSKY/sssr_germany1939.txt
4. http://www.bibliotekar.ru/pakt-molotov-ribbentrop/3.htm
5. Марущак
6. Овсій
7. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80_%D0%BE_%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B8_%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D0%B4%D1%83_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B5%D0%B9_%D0%B8_%D0%A1%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%82%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%BC_%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7%D0%BE%D0%BC
8. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BA%D1%82_%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%E2%80%94_%D0%A0%D1%96%D0%B1%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0#.D0.A0.D0.B0.D0.B4.D1.8F.D0.BD.D1.81.D1.8C.D0.BA.D0.B0_.D0.BE.D0.BA.D1.83.D0.BF.D0.B0.D1.86.D1.96.D1.8F_.D0.91.D0.B0.D0.BB.D1.82.D1.96.D0.B9.D1.81.D1.8C.D0.BA.D0.B8.D1.85_.D0.B4.D0.B5.D1.80.D0.B6.D0.B0.D0.B2_.D1.82.D0.B0_.D0.91.D0.B5.D1.81.D1.81.D0.B0.D1.80.D0.B0.D0.B1.D1.96.D1.97