Європейська інтеграція та її сучасне значення

Ідея єдиної Європи займала думки європейських політиків  вже тривалий час і лише у другій половині ХХ ст. вона найшла своє практичне втілення.  Інтеграція не може бути породженням однієї політичної волі, для її розвитку необхідні певні передумови. 

Таб.: Передумови утворення єдиної Європи

Цивілізаційні	Економічні	Історичні	Воєнно-політичні	Геополітичні
Наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів	Можливість взаємодоповнюючого економічного і науково-технічного розвитку	Традиційна взаємодія, взаємоповага. Традиційне прагнення до єдності (насиллям або добровільне)	Спільність інтересів  з головних питань міжнародного життя, співробітництво у воєнних і  воєнно-політичних союзах, врегулювання територіальних суперечок	Можливість розвитку економічно рентабельної мережі транспортних комунікацій

 

             

Європейська інтеграція є наглядним прикладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий. Вона активно розвивається з початку 50-х років. Її початок поклала реалізація плану Маршалла. У квітні 1948 р. створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка у вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС), який у 1961 р. замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР).            

Перехід від простого міжнародного європейського співробітництва  до справжнього наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р., коли Роберт Шуман виступив з ініціативою, оприлюднивши план розроблений Жаном Монне, по створенню галузевого об’єднання шести країн (Франції, ФРН, Італії і країн Бенілюксу), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Новизною цього об`єднання було створення європейського органу управління незалежного від урядів країн.            

Наступним кроком стало  створення 25 березня 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства (“Спільний ринок”) і Європейського співтовариства по атомній енергетиці (ЄСАЕ), або “Євроатом”.   

Римський  договір 1957 р.            

Сповнені  рішучості закласти основи більш тісного союзу між європейськими державами;            

Сповнені  рішучості забезпечити  спільними діями  економічний і  соціальний прогрес  своїх країн шляхом усунення бар`єрів, що розділяють Європу;            

Ставлячи  основною метою своїх зусиль постійне покращення умов життя і праці своїх народів.            

Визнаючи, що усунення існуючих перешкод, потребує необхідність узгоджених зусиль з метою  гарантувати стабільність економічного зростання, рівноправну торгівлю і чесну конкуренцію;            

Занепокоєні зміцненням союзу економік і забезпеченням  їх гармонійного розвитку при скороченні розриву між різними регіонами  і відставанням  країн, що знаходяться у гіршому становищі;            

Бажаючи сприяти за допомогою  спільної торгівлі політиці поступового зняття обмежень на міжнародну торгівлю;            

Бажаючи підтвердити солідарність, яка об`єднує Європу і країни інших  континентів, і, бажаючи  забезпечити розвиток їх процвітання у  відповідності зі Статутом ООН;            

Сповнені рішучості зміцнити, шляхом реалізації вказаного комплексу, мир і свободу і, закликаючи інші народи Європи, які поділяють ці ідеали, приєднатися до цих зусиль;

Вирішили  створити Європейське  економічне співтовариство.              

Мета  ЄЕС – сприяти розвитку національних економік і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами вступу в ЄЕС є ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни-учасниці спільно розробляють економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці.            

У другій половині 60-х  років відбувається об`єднання структур ЄОВС, ЄЕС, Євроатому з метою створення єдиних органів (Ради, Комісій, Суду тощо). У 1968 р. формується єдиний митний союз.

Подальший розвиток ЄЕС йде шляхом поглиблення економічної  та політичної інтеграції (Маастрихтські  угоди про створення Європейського  Співтовариства, 1992 р.).            

Процес становлення  ЄЕС був тривалим і супроводжувався  кризовими явищами, викликаними  структурними змінами в економіках країн, процесом напрацювання системи  інтеграції.            

Було чимало й  противників ЄЕС. Так, у 1960 р. на противагу "Спільному ринку" Великобританія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі, до якої увійшли Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія, Португалія.            

У 60-ті роки між ЄЕС  і ЄАВТ розгорілась гостра конкурентна  боротьба. В цій боротьбі ЄЕС отримало переконливу перемогу: за десять років (1960-1970) доля ЄЕС у світовому виробництві зросла з 26% до 32%, в той час, як доля ЄАВТ зменшилась з 16,5% до 15%. В результаті цього ЄАВТ розпалась, а її члени один за одним почали переходити в ЄЕС, і першою з них була сама Великобританія.            

У 70-ті роки в ЄЕС  вступили Великобританія, Данія, Ірландія. У 80-ті – Греція, Іспанія, Португалія.            

Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу, завершення “холодної війни” (друга половина 80-х – 90-ті роки), дав новий імпульс інтеграційним процесам в Європі. Вони розвивались у двох напрямках: поглиблення інтеграційних процесів і розширення ЄС (залучення нових членів за рахунок країн Центральної, Північної, Східної Європи.            

У 1987 р. члени ЄЕС ввели у дію "Єдиний європейський акт", за яким ліквідували існуючі перешкоди в економічному співробітництві, створили єдину податкову систему, скасували відмінності у своїх законодавствах. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП). Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м. Маастрихті (Нідерланди) країни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору – замість національних валют введено єдину "європейську валютну одиницю" – "євро". Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику й запровадити єдине європейське громадянство. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європарламент, Євросуд.  

Етапи європейської економічної  інтеграції

Етапи	Зміст
Зона вільної  торгівлі	Скасування мита. Квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії у митній і торгівельній політиці стосовно третіх країн
Митний союз	Запровадження спільних зовнішніх митних тарифів і перехід  до єдиної торгівельної політики стосовно третіх держав
Єдиний  внутрішній (спільний) ринок	Митний союз плюс здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів  і робочої сили (включаючи свободу  їх професійної діяльності).
Економічний і валютний союз	Єдиний внутрішній ринок плюс гармонізація і координація  економічної політики держав-учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна і грошова політика

 

 

Успіхи європейської інтеграції зробили ЄС привабливим  для інших європейських держав. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Швеція, Фінляндія, Австрія. Проте референдуми в Норвегії і Швейцарії дали перевагу силам, що виступали проти вступу до ЄС.

На саміті ЄС в  Афінах у квітні 2003 р. було прийнято рішення про прийняття до Союзу ще 10 нових членів, серед яких були і колишні три радянські республіки.            

У 2003 р. ЄС прийняла концепцію відносин з країнами-сусідами. Також розпочався розгляд Конституції ЄС. Проте всі спроби її прийняти так і мали успіху.  

Рік вступу в ЄЕС (ЄС)	Країни
1957	Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург
1973	Великобританія, Данія, Ірландія
1981	Греція
1986	Іспанія, Португалія
1990	Після об`єднання  Німеччини східнонімецькі землі (колишня  НДР).
1995	Швеція, Фінляндія, Австрія
2004	Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр (грецька частина)
2007	Румунія, Болгарія

 

 

2. Інститути ЄС

Європейська рада.            

Функціонує з 1974 р., у 1986 р. статус офіційно закріплений Єдиним європейським актом. До ради входять глави держав і голови урядів країн ЄС, а також Голова Європейської комісії. Європейська рада «дає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає загальні політичні орієнтири». Засідає два рази на рік. На засіданнях обговорюється загальна ситуація і головні проблеми Союзу, а також стан світової економіки і міжнародних відносин, визначаються пріоритети діяльності, приймаються програми і рішення стратегічного значення. Відбуваються і позапланові засідання, на яких обговорюється одне питання, яке потребує негайного політичного рішення. ЄР за підсумком дискусій приймає політичний документ, який трансформується у правові акти і рішення відповідних органів ЄС. 

Рада  Європейського Союзу (Рада міністрів)             

Вищий законодавчий орган ЄС. Має право на прийняття  рішень; забезпечує загальну координацію загальної економічної політики; здійснює керівництво бюджетом (разом з Європарламентом); укладає міжнародні угоди.            

Рада ЄС складається  з представників держав – міністрів  держав ЄС. Фактично існує близько 30 Рад, які займаються конкретними напрямками діяльності ЄС і об`єднують відповідних національних міністрів. Голова Ради обирається по черзі на шість місяців.

Європейська комісія            

Виконавчий орган  ЄС. Користується правом законодавчої ініціативи, тобто розробляє законодавчі акти і направляє їх на розгляд в Раду, контролює законодавчий процес; слідкує за застосуванням прийнятих законодавчих актів; у випадку порушення застосовує санкції, направляючи справу до Суду. Крім того, Комісія має повноваження приймати рішення у таких сферах як сільське господарство, торгівля, конкуренція, транспорт, функціонування єдиного ринку, захист навколишнього середовища; управляє бюджетом і фондами ЄС, несе відповідальність за бюджетні витрати.            

Комісія складається  з представників держав ЄС (максимально 27), які призначаються строком на 5 років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов`язків. Кандидатури затверджує Європарламент.            

Комісія складається  з генерального секретаря і більше 20 генеральних директорів, які відповідають за окремі напрямки діяльності ЄС. Загальний штат службовців Комісії – понад 15 тис. чол.

Європейський  парламент            

Бере свій початок  у 1974 р., коли президент Франції В. Жискар д’Естен висунув ідею створення Європарламенту – політичного органу, покликаного виконувати дорадчу функцію при виробленні загальних принципів соціальної політики (головне – права людини). Спочатку в Європарламент національні парламенти делегували своїх представників, в подальшому стали проводитись загальні прямі вибори на партійній основі (з 1979 р.). Після підписання Маастрихтських домовленостей Європарламент став важливим інститутом ЄС.            

Європарламент виконує  функції: проводить консультації і  здійснює контроль за діяльністю інших інститутів ЄС; схвалює або вносить поправки в законодавчі акти, бюджет ЄС, затверджує бюджет ЄС і укладає міждержавні угоди. Чисельність Парламенту не повинна перевищувати 732 чол. Число депутатів залежить від чисельності населення країни. Строк повноважень депутатів 5 років. Депутати розподілені по 20 комісіям, які відають важливими напрямами діяльності ЄС.

Суд європейських спільнот

Суд забезпечує єдине  застосування і тлумачення прав ЄС на всій його території. Суд розглядає  всі питання, які виникають при виконанні правових норм Союзу. Рішення Суду не оскаржуються. Компетенція Суду не поширюється на загальну зовнішню політику країн ЄС, політику безпеки і співробітництво держав-членів у галузі правосуддя і внутрішніх справ. Суд складається з 15 суддів (буде 25) і 9 юридичних радників, які призначаються урядами країн строком на 6 років, незалежні у виконанні своїх обов`язків. У 1989 р. на допомогу Суду створено Суд першої інстанції. Який розглядає позови окремих осіб на органи ЄС тощо.