Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2012 в 20:29, реферат
Згідно з домовленостями Паризької мирної конференції 1919 р. та Ризького договору 1921 р. Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина і Полісся увійшли до складу Польщі.
Населені українцями землі у складі Польщі, що становили чверть території держави, залишилися в таких самих соціально-економічних умовах, що й у складі Австро-Угорщини. Тобто вони були слаборозвинутими аграрними окраїнами, які поставляли центральним регіонам Польщі дешеву сировину, натомість купуючи дорогі готові товари. Основними проблемами в сільському господарстві залишались перенаселеність сіл та мізерні земельні наділи.
Проголошення незалежної Карпатської України мало велике історичне значення: воно сприяло перетворенню населення краю в національно свідомих українців, продемонструвало прагнення українського народу до утворення власної держави.
Українські землі у сер. 30-х рр.
Висновки
- Між двома світовими війнами Україна знаходилася в "четвертованому" стані.
- Більшість українських
земель, формально, як Українська
Радянська Соціалістична
- Замість гармонійного соціалістичного суспільства з високоефективною плановою економікою народ України отримав небачену до того тиранію і деформовану, засновану на примусовій праці, економіку.
- Західноукраїнські землі
в 20-30-і рр. були об'єктом соціально-
- Найвищим досягненням
українського національно-
Приєднання Західної України до УРСР у складі СРСР
23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін до мовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.
1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км2 із населенням майже 12 млн. чол.). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточне на в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України.
На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії. Пояснювалось це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.
Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз'єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги в розвитку рослинництва і тваринництва. Чимало було зроблено і в соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалась та зміцнювалась система освіти. У цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 університети, 13 театрів.
Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їх лідери депортовані. Ліквідовувалось багато кооперативів, а інші реорганізувались на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».
Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спочатку це був найпопулярніший захід нового режиму!), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще жорстокішими, ніж у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою.
Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися.
Широкі репресії були розгорнуті проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців.
Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.
Информация о работе Західноукраїнські землі у 1920-1930-х рр.