Запровадження християнства на Русі

    Звичай  людських жертв у Києві при  Володимирі (правда при екстремальних обставинах) підтверджує легенда про Іоанна та Федора. Жертвами, звичайно, насамперед ставали християни. Протихристиянські заходи молодого князя виконувалися не тільки у Києві, але й інших містах, наприклад у Новгороді.

    Це  був останній спалах язичництва. Володимир, як один з найвидатніших діячів свого часу не міг не бачити, що стара релігія вже віджила своє та стала гальмом суспільного прогресу. З цієї причини, закріпивши особисте становище та звільнившись від своїх надміру шалених помічників – варягів, князь звернувся до одної з форм монотеізму, що було необхідним та логічно виправданим кроком.

    Очевидний крах давньоруського язичництва примусив великого князя серйозно замислитись  про подальші заходи щодо релігії. Християнство не було єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи: іудаїзм, іслам, буддизм, не кажучи вже про численні секти типу маніхейства, павликіанства, богомільства. Отож, питання було в тому, якій з цих релігійних систем віддати перевагу. Цей процес відображений у літописному епізоді “вибору віри” – досить своєрідному документі тієї епохи.  

    988 року князь Володимир відправився на, тоді ще грецький, місто Корсунь (зараз Херсон) і осадив його. Люди в місті поступово стали знемагати, помітивши це, Володимир сказав: «Якщо не здастеся, те простою тут ще три роки». Люди його не послухалися і здаватися не сталі. Володимир же спробувало місто хитрістю – він перерив землю на переріз трубам, по яких у місто надходила вода і перекрив них. Після цього люди в місті здалися. Володимир ввійшов у місто і відразу ж послав гінців до імператорів Василю і Костянтину з такими словами: «От узяв уже ваше місто славний. Чув же, що маєте сестру дівицю; якщо не віддасте неї за мене, то зроблю столиці вашої те ж, що і цьому місту». Розуміються царі не хотіли віддавати свою сестру за язичника і запропонували йому хреститися. На що Володимир відповів згодою, тим більше, що він уже випробував їхню віру.

    Царі  не без труднощів умовили сестру вийти заміж за київського князя  та відправили її у Корсунь у супроводі священників та проповідників. Коли вони прибули на місце, царівна стикнулася з несподіванкою: її наречений уперто не хотів іти у храм. Тоді сталося щось схоже на диво: У Володимира розболілися очі та він втратив зір. Анна сказала: “Якщо хочеш позбавитися хвороби, негайно охрестися”. Тільки тоді Володимир наказав виконати над собою обряд. Охрестившися, Володимир повернув Корсунь візантійськім царям (перед цим пограбувавши його) та відбув у Київ з дружиною Анною, священиком – зрадником та захопленим у місті добром.  

    По  прибуттю додому він негайно почав  впроваджувати нову віру: ліквідував створений їм же самим пантеон  язичницьких богів, а на другий день наказав хрестити усіх киян поголовно.

    Особливого захвата народ з цього приводу не виражав тому що толком не міг зрозуміти, що з ним діють. Хоча християнство в цей час для багатьох уже не була новиною, але глибокого його розуміння ніхто з росіян не мав. Безумовно, не зрозумів належним образом навчання Христа і сам Володимир. Христос призивав Своїх апостолів спочатку учити народ, а потім бажаючих служити Христу – хрестити, а Володимир насильно змусив усіх жителів Києва хреститися у водах Дніпра.  
 

    Після охрещення киян Володимир наказав  будувати храми на тих місцях, де стояли ідоли. 

      Слідом  за Києвом Володимир став улаштовувати поголовні хрещення й в інших містах. З Візантії став терміново запрошуватися священики, переважна більшість яких ні слова не розуміли з мови росіян. Вони могли лише показувати народу, як діяти різні обряди.

      І, проте, дії Володимира все-таки змінили життя на Русі. Залишивши в себе одну дружину, він відпустив інших дружин. Цього ж він зажадав і від усіх своїх поданих, офіційне багатоженство стало забороненим. Всі ідольські зображення за наказом Володимира були знищені. Знамените зображення Перуна в Києві було прив'язано до кінського хвоста, а потім знищено.

      Літописець  зображує Володимира після водохрещення людиною, що перетворилася. Замість колишньої жорстокості в нього стало переважати добросердий стан. І в той же час це було не повне перетворення; як видно, Володимир не пережив внутрішніх змін, зв'язаних із християнством, тому що після того як він оголосив себе християнином, він дотримував полум'яні слов'янські традиції, дуже любив бенкети, на яких вино лилося рікою. Тепер бенкети ці звичайно присвячувалися не ідолам, а різним християнським святам. Князь Володимир бенкетував не з одними боярами, він скликав людей від усюди, годував і напував них, бажаючи всіляко примирити християнство з язичеськими веселощами.

      Умер Володимир у XI столітті в 1015 році. Православна церква надалі стала величати його «святим рівноапостольним князем Володимиром», прилічивши його, таким чином, до апостолів. Але апостоли Христовы багато в чому не минулому схожі на Володимира – вони не бенкетували і вуж тим більше не примушували силою людей до прийняття християнства.  

      Результати водохрещення

      Водохрещення Русі стало серйозною зміною в житті людей і країни в цілому. Після того, як Володимир оголосив правителям інших країн про те, що став православним і хрестив своїх людей, до нього, зрозуміло, змінилося відношення. Вони перестали вважати його варваром і, таким чином, Володимир налагодив торговельні стосунки з ними і підняв економіку Русі. Та й візантійські імператори побачили в ньому союзника, як у політичному, так і в культурних відносинах. Вони стали надсилати на Русь своїх іменитих художників і зодчих для будівництва храмів. Усім відомий іконописець Андрій Рубльов був учнем візантійського майстра. Що ж стосується писемності, і про це подбали византийцы, як уже було сказано, цим займалися Кирило і Мефодій. Вони перевели Біблію і службові книги на церковно-слов'янську мову.

      Але є в діях Володимира і негативні сторони – він так і не зміг підняти духовність росіян, що і донині здебільшого залишаються лише номінальними віруючими. 
 

    Висновок.  

    Ми  не будемо проводити зараз історичне  дослідження на предмет виявлення  реального ходу подій. Найголовніше, що у Київській Русі остаточно  перемогла християнська релігія, яка  стала державною. Язичницькі обряди та вірування частково зплелися з християнськими і в такому, майже невпізнанному вигляді збереглися і по наш час. В часи правління Володимира Святославовича Русь досягла нечуваної величі та могутності.