Особливості державного регулювання і контролю у сфері природних монополій

Світовий досвід державного регулювання природних  монополій має більш ніж вікову історію та свідчить, що в більшості  розвинених країн держава здійснює жорстке регулювання діяльності природних монополій. Так у США з цією метою ще в ХІХ столітті почали створювати федеральні регулюючі комісії. Створена в 1930 році Федеральна енергетична комісія контролювала такі сфери, як електроенергетика, газова промисловість, газо-, нафтопроводи, гідроенергетичні споруди. Перейменований в 1977 році на Федеральну комісію з управління енергетикою, цей регулюючий орган контролює сьогодні телефонний зв'язок, телебачення, радіо, телеграф тощо. В США регульованими залишаються такі галузі природних монополій, як залізничний, авіаційний та інші види транспорту; низка паливно-енергетичних виробництв (газопостачання, виробництво електроенергії); надання багатьох видів комунальних послуг. Державне регулювання стосується переважно тих параметрів діяльності підприємств у цих галузях, які безпосередньо впливають на інтереси споживача: рівень цін, обсяг виробництва, межі ринків збуту, вимоги до якості вироблених товарів і послуг. Найпоширеніший метод регулювання полягає в тому, що ціни на товари і послуги, які мають характер природної монополії, встановлюються державними органами.

Розвинена система  галузевих регулюючих органів у  сферах природних монополій і  галузей, приватизованих в часи правління  уряду М. Тетчер, діє у Великій  Британії. Це, зокрема, Відомство з питань ринків газу й електроенергії, Управління з питань ринків послуг водопостачання, Управління з питань регулювання залізниць, Управління з питань телекомунікацій, окремі комісії з питань поштових послуг, цивільної авіації, радіозв'язку тощо. Особливість цієї країни в тому, що британські органи, які відповідають за конкурентну політику, й зазначені регулюючі органи сфери природних монополій мають паралельні повноваження застосування конкурентного законодавства у Великій Британії. Відповідні регулюючі агенції існують також у Китаї, Франції, Італії, Швеції, Бразилії, Австрії, Японії й багатьох інших країнах.

Висновки

Саме тому, що монополія не є ідеальною структурою ринку (а на сьогодні її частина становить  близько 30%) потрібно впроваджувати шляхи її вдосконалення. На жаль, поки проблема регулювання діяльності природних монополій у нашій країні є досить складною.

Попри те що діє  Закон України «Про природні монополії», функціонують Національна комісія  електроенергетики, Державний комітет ядерного регулювання, Національна комісія з регулювання зв’язку, стверджувати, що система державного регулювання діяльності природних монополій є ефективною, передчасно.

Адже немає  чіткої, зрозумілої системи створення  і діяльності національних регулюючих комісій. Напрямки діяльності, що належать до природно-монопольних, у законі визначено, але не вистачає чіткого розуміння того, які саме регулюючі комісії треба створити для цього. У зв'язку з цим в Україні продовжує панувати стара й неефективна відомча система регулювання природних монополій. Під тиском Антимонопольного комітету центральні та місцеві органи намагаються вдосконалювати механізми реалізації тарифної політики, покращувати правила надання послуг монополістами. Проте таких заходів фактичного ручного управління й адміністративного тиску, за відсутності єдиної спеціалізованої системи регулювання у цій сфері, є вочевидь недостатньо. Світовий досвід має різні підходи до формування регулюючих комісій. Є випадки, коли одна комісія здійснює регулювання й у сфері енергетики, й у сфері транспорту, й у сфері зв’язку. Проте, частіше регулюванням діяльності в кожній з цих сфер займається окрема комісія. Цьому є своє пояснення. Наприклад, у Прибалтійських державах, з огляду на їх розміри та структуру виробництва, зручніше та ефективніше створити одну комісію, що поєднує цілу низку функцій. А для такої країни, як Україна, зауважують експерти, природніше виділити такі сфери регулювання, як енергетика (електроенергія, газ, нафта); житлово-комунальне господарство (водо– і теплопостачання), транспорт, зв’язок та ядерне регулювання.

Однак не існує  нормативного документа, який регламентував  би саме такий підхід до створення  регулюючих комісій. Більше того, останнім часом все частіше висловлюються  думки про те, що такі комісії не потрібні, а їх функції можуть виконувати відповідні міністерства.

За останні  десятиріччя регулювання природних  монополій значно покращилось, порівнюючи з попередніми роками, але все  одно в нашій державі не існує  досконалого законодавства, яке б охоплювало усі сфери, що потребують державного втручання та дозволило б Україні вийти на якісно новий економічний рівень.

Список використаних джерел

1. Сотников В.И., Сотникова Ю.В. Микроэкономика в структурно-логических схемах: Учебное пособие. 2-е изд., стереотип. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2006. – 252 с.
2. Филюк Г.М. Сучасні тенденції та проблеми регулювання природних монополій в Україні // Економіка України. - 2004. - № 7. - С. 17 - 27.
3. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 №1682-ІІІ.
4. Деловые ведомости №73 (3459), 12.04.2005 Цінні папери України № 26 (418) від 06.07.2006
5. Звіт Антимонопольного комітету України за 2006 рік