Класифікація політичних партій

У деяких країнах провідними і правлячими партіями є конфесіональні (лат. confessionalis – віросповідний). Вони об’єднують членів партії на основі спільності віри. Найбільш впливовими в Європі вважаються партії, що об’єднують католиків: Християнсько-демократичний союз Німеччини, Християнсько-демократична партія Італії, Австрійська народна партія та ін. Координує діяльність конфесіональних партій католицького напряму Ватикан. Невелику підгрупу конфесіональних партій становлять клерикальні партії (лат. clericalus -церковний). Лідери клерикальних партій намагаються підпорядкувати державу впливові певної церкви. Усі конфесійні партії – це партії правого консервативного напряму. Найвпливовішими з них є Ісламська республіканська партія Ірану, Мусульманська ліга в Індії. На особливу увагу заслуговує діяльність японської партії Комейто (партія “чистої політики”), що об’єднує представників буддійської релігії країни. У програмі цієї партії зазначається, що Комейто веде боротьбу за забезпечення добробуту всього народу і керується концепцією “гуманного соціалізму”, закликає до згуртування всіх партій опозиції, крім КПЯ. Партія широко представлена в обох палатах японського парламенту.

Партії “зелених” (екологічні партії) утворилися в результаті злиття громадських організацій, що виступають на захист навколишнього середовища. Це відносно нові політичні об’єднання. Перша така партія була зареєстрована  у 1980 р. у ФРН, а у 1983 р. “зелені” завоювали 27 депутатських мандатів у Бундестазі. Сьогодні “зелені” працюють у парламентах Великобританії, Скандинавських держав, Японії та ін. Це партії лівого, демократичного напряму, що виступають, насамперед, з позицій захисту прав і свобод людини, за чистоту довкілля.

Новацією політичного  життя останніх десятиріч стало  створення гуманістичних партій. Перша така партія виникла не в  Європі з її демократичними традиціями, а в Аргентині у 1969 р. Сьогодні гуманістичні партії широко відомі на Заході. В основу своєї діяльності гуманісти покладають загальнолюдські цінності. Вони виходять з того, що для будь-якої форми організації суспільства головною цінністю мають бути не ідеї партії, держава тощо, а людина. Звідси – завдання, що їх висувають гуманісти: підвищення життєвого рівня людини, інтенсифікація праці, боротьба за соціальну рівність, з безробіттям. У сфері зовнішньої політики – роззброювання, без’ядерний світ тощо.

Серйозною загрозою демократичним  інститутам і джерелом політичної “напруженості  є діяльність неофашистських партій (італ. fascismo, від лат. fascis – зв’язка, об’єднання). Після закінчення Другої світової війни багатьом здавалося, що фашизму покладено кінець. Однак сьогодні у багатьох країнах активізується діяльність неофашистських партій, неофашисти працюють не тільки в муніципальних органах, айв парламентах (Італія, Франція та ін.). У Франції на виборах президента у 2002 р. лідер неофашистів Жан-Марі Ле Пен балотувався навіть на посаду президента. Ідеологія фашистів – це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, звеличування тоталітарної держави, авторитарний режим, однопартійна система, загарбницькі війни тощо.

Після розпаду Радянського  Союзу і припинення ним матеріальної підтримки комуністичних партій зарубіжних країн різко зменшилися їх вплив і чисельність. Проте  ці партії навіть під час найвищих своїх успіхів у перші роки після Другої світової війни ніколи не лідирували (крім колишніх соціалістичних НДР, Польщі, Болгарії та деяких інших). Основа їх діяльності – марксистсько-ленінська ідеологія. Щоправда, деякі з них (наприклад, комуністи Франції та Італії) відмовилися від принципу демократичного централізму, що завжди був наріжним каменем діяльності комуністів.

Деякі комуністичні партії перейшли на позиції соціал-демократів, інші – змінили свої назви. Так, італійські комуністи називаються нині “Демократичною партією лівих сил”. Зберегли свої місця у парламентах комуністи Франції, Італії, Японії та деяких інших країн.

Можливі різні підходи  до класифікації політичних партій. Наприклад, партії залежно від стилю спілкування  між партійними лідерами та рядовими  членами поділяються на авторитарні й демократичні.

Залежно від того, якою мірою  вони представляють різні верстви  суспільства, партії поділяються на інтегративні, тобто які представляють усі або багато верств суспільства, і представницькі, тобто ті, члени яких представляють один соціальний прошарок або клас.

До ідеологічних відносять  партії, що мають на меті змінити  життя відповідно до своїх ідеалів, до прагматичних — ті, які ставлять конкретні політичні цілі. Відповідно до інших критеріїв партії поділяють на масові й кадрові, мобілізуючі, патронатні, класово-станові та ін. Розглянемо деякі з них більш докладно.

Масові та кадрові партії. Масові партії мають складну організаційну  структуру і досить численних  послідовників. Переважним джерелом фінансування є членські внески. Між послідовниками партій існує постійний і тісний зв'язок. Значну увагу ці партії приділяють ідейно-виховній роботі. Керівництво в партії належить професійним політикам, партійній бюрократії. Центр партійної влади перебуває не в парламенті, а в самій партії. Масові партії користуються реальним впливом у політичній системі, в якій вони діють. КПРС була масовою партією, сюди ж треба віднести більшість західноєвропейських соціал-демократичних партій. Кадрові партії нечисленні, складаються з діячів, що користуються авторитетом (Республіканська і Демократична партії США). Членство в такій партії аморфне, немає механізму прийняття, фіксованих членських внесків. Кадрові партії діють переважно в період передвиборних кампаній.

Мобілізуючі партії. їх мета — мобілізувати населення на виконання  яких-небудь завдань. До цієї категорії  належала більшість партій колишніх соціалістичних держав.

Патронатні партії створюють  переваги для лідера і його оточення.

Класово-станові партії спрямовують  свою діяльність на захист інтересів  певних соціальних верств або груп.

Стосовно реальної дійсності  партії поділяються на консервативні, реформістські та революційні залежно  від того, чи мають вони намір  зберегти її, частково змінити або  перетворити радикальним чином.

Є партії з індивідуальним або колективним членством, коли прийняття до партії здійснюється опосередковано, через інші організації, наприклад  профспілки (Лейбористська партія Великобританії).

За місцем у політичній системі партії можна поділити на правлячі й опозиційні. Є партії парламентські й позапарламентські, легальні й нелегальні або напівлегальні.

За характером політичних дій можна виокремити помірковані, радикальні й екстремістські партії.

За місцем у політичному спектрі розрізняють партії ліві, центристські, праві.

Запропоновані критерії класифікацій не можна розглядати як застиглі схеми, тим більше, що та сама партія може бути розглянута з різних позицій, за різними підставами. Наприклад, вона може одночасно бути правлячою і масовою з міцною організацією.

Щодо  організаційної класифікації партії можна  розподілити таким чином.

1. Кадрові партії, що об’єднують у своїх лавах  невелику кількість членів, які  здебільшого є професійними політиками. Це, можна сказати, закриті для широких мас партії, їх підтримують могутні монополії, банки і ТНК. Прикладами таких партій можуть бути ОПР і Республіканська партія Франції.

2. Масові партії, що орієнтуються на залучення  до своїх лав максимальної  кількості членів з метою забезпечення  через членські внески фінансової  підтримки своєї діяльності. Такими є соціалістичні та соціал-демократичні партії.

3. Партії, побудовані  на чітких, формально закріплених принципах членства. У таких партіях визначені умови вступу, їх члени мають партійні квитки, зобов’язані дотримуватися статуту, підкорятися партійній дисципліні, виконувати партійні доручення і регулярно сплачувати членські внески. До них належать Християнсько-демократичний союз Німеччини, Ліберально-демократична партія Японії, комуністичні партії.

4. Партії, в яких  відсутній інститут оформленого  членства, а належність до них  являється через голосування за її кандидатів на виборах. Вони є фактично апаратом професіоналів і активістів, що розгортають діяльність під час підготовки і проведення виборчих кампаній. По суті, такі партії можна вважати виборчими рухами. Члени організаційно неформальних партій не мають партквитків, не сплачують членські внески, вільні від партійних доручень і партійної дисципліни. Якщо необхідно довести належність до такої партії, то це робиться присяганням на Біблії. У США до розряду офіційно неоформлених партій належать дві провідні партії – Республіканська і Демократична.