Розподіл посад в зарубіжних країнах

Земські урядовці обиралися  громадою і, відповідно, залежали від  неї. Пізніше їх призначав князь, але за погодженням з народом. Вони називалися тисяцький, соцький, десяцький, що вказувало на кількість людей у громаді. У сфері державного управління княжу владу на місцях здійснювали посадники, волостелі, мечники, сотники, вірники, дітські, отроки, ябедники, які, у свою чергу, окрім адміністративного управління, виконували ще й окремі військові функції. Великого князя оточували "думці" - члени княжої ради з числа княжих мужів, тобто великих бояр.

З часом влада місцевих князів стала посилюватися, а великого князя -зменшуватися. Саме це викликало  необхідність періодичного скликання  снемів - княжих з'їздів, які збирали не тільки князів, а й найбільш впливових бояр, представників церкви. Керував з'їздом великий київський князь, обговорювалися і розглядалися лише загальнодержавні справи:  питання війни і миру, відносини між князівствами, державний устрій, розподіл ленних володінь. Так, Вишгородський з'їзд (1072 р.) прийняв "Правду Ярославичів", Любецький (1097 р.) затвердив автономність князівств, Іветицький (1100 р.) розподілив ленні землі, Золочівський (1101 р.) і Долобський (ПОЗ р.) обговорювали питання відносин із половцями. Проте ці з'їзди були малоефективними через нерегулярність проведення. Вони не стали, як у європейських країнах, зачатками парламентських інституцій, бо цьому завадив процес занепаду Київської держави.

Починаючи з середини XII ст., Руська держава вступає в період розвиненого феодалізму, який характеризується відцентровими тенденціями, викликаними зростанням продуктивних сил у сільському господарстві та ремісництві, пануванням феодальної власності на землю та інші засоби виробництва, великого вотчинного землеволодіння. У XIII ст. влада великого київського князя стає цілком номінальною. Доба розквіту княжої імперії завершується, вона перетворюється у "державу державок", яку одні дослідники вважають чи то федерацією, чи то конфедерацією, а інші - просто відносинами васальної залежності, де на вершині піраміди перебував "князь-отець" - лише формальний володар Київської Русі.

На початку другої половини XII ст. внаслідок розвитку об'єктивних процесів - феодальних відносин і зміцнення місцевих феодальних центрів, при слабких загальнодержавних економічних зв'язках, на політичній карті величезної імперії з'являється понад півтора десятка суверенних князівств, у тому числі шість на території сучасної України: Володимир-Волинське, Галицьке, Київське, Переяславське, Чернігівське та Турово-Пінське. Однак політичне роздроблення не зупинило економічний, соціальний і культурний розвиток окремих князівств. Навпаки, вони знайшли нові форми свого подальшого розвитку. Це стосується і процесів еволюції інститутів державного управління та місцевого самоврядування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Правовий  статус Головного управління  державної служби України. Структура  і завдання Головного управління  держслужби  України.

 

 

 

 

 

 

 

Інститут державної  служби України започатковано з  прийняттям Закону України "Про державну службу", який набрав чинності 1 січня 1994 року. Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави по створенню правових, організаційних, економічних, соціальних умов для реалізації громадянами України права на державну службу, визначає загальні засади діяльності та статус державних службовців.

Державна служба - це механізм забезпечення стабільності, надійності конституційного устрою та надання  державному управлінню організованості, компетентності і професіоналізму. В системі владних відносин вона виступає одним із головних чинників формування цивілізованої державності, об'єднання зусиль гілок влади, створення кадрового потенціалу професіоналів для роботи в органах державного управління. Державні службовці покликані професійно виконувати практичні завдання щодо забезпечення соціально-політичних і правових передумов відносин громадян з державними інститутами.

Для проведення єдиної державної  політики та функціонального управління державною службою створено Головне  управління державної служби України (Головдержслужба України), яке є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

 

 

 

 

Головдержслужбу України  очолює Начальник, якого призначає  на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому порядку. Начальник Головдержслужби України має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Начальник Головдержслужби України здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників Начальника і керівників структурних підрозділів, погоджує продовження строку перебування на державній службі осіб, які досягли встановленого законодавством граничного віку перебування на державній службі.

У складі Головдержслужби  України вісім структурних підрозділів, в яких працює 121 державний службовець:

Управління організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника та кадрової роботи

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника

Відділ протоколу  та консультацій з громадськістю 

Сектор кадрової роботи

Юридичне управління

Відділ нормативно-правової роботи та взаємодії з Верховною  Радою України

Відділ консультативно-правової роботи

Управління організаційної роботи, документообігу, та контролю

Відділ контролю  та організаційної роботи

Відділ організації  документообігу

Департамент персоналу  державних органів та місцевого самоврядування

Відділ з  питань управління персоналом центральних  органів виконавчої влади та інших  державних органів 

Відділ супроводу  проектів з розвитку персоналу

Відділ координації  діяльності територіальних підрозділів  Головдержслужби

Відділ з  питань управління персоналом місцевих державних адміністрацій та служби в органах місцевого самоврядування

Управління організації  професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування

Відділ професійної  підготовки

Відділ підвищення кваліфікації

Управління аналізу політики і стратегії розвитку державної  служби

Відділ аналізу  політики і стратегічного планування

Відділ електронного урядування

Відділ міжнародного співробітництва та європейської інтеграції

Сектор інформаційної  інфраструктури

Контрольно-інспекційне  управління

Відділ з  питань запобігання проявам корупції

Відділ контролю за дотриманням законодавства з  питань державної служби

Відділ спец перевірок та службових розслідувань

Управління справами

Фінансово-бюджетний  відділ

Відділ господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення

Сектор внутрішнього фінансового контролю

 

Основні завдання Головдержслужби  України:

- участь у формуванні  єдиної державної політики у сфері державної служби та забезпеченні її реалізації;

- забезпечення функціонального  управління державною службою; 

- розроблення заходів  щодо підвищення ефективності  державної служби, координація та  здійснення контролю за їх  виконанням;

- забезпечення методичного  керівництва діяльністю кадрових  служб з питань проведення  конкурсного відбору, атестації,  щорічної оцінки виконання державними  службовцями і посадовими особами  місцевого самоврядування покладених  на них завдань, формування  кадрового резерву для державної служби і служби в органах місцевого самоврядування та здійснення заходів щодо запобігання проявам корупції серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

- організація та координація  заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

- участь у проведенні  адміністративної реформи; 

- організація функціонального  обстеження органів виконавчої  влади та підготовка пропозицій  щодо підвищення ефективності державного управління;

- здійснення контролю  за дотриманням умов, визначених  законодавством про державну  службу, та реалізацією громадянами  права на державну службу;

- забезпечення дотримання  єдиних вимог до професійної  відповідності кандидатів на зайняття вакантної посади державного службовця;

- організація підготовки, перепідготовки і підвищення  кваліфікації державних службовців  та посадових осіб місцевого  самоврядування;

- розроблення типових  професійно-кваліфікаційних характеристик  посад державних службовців.

 

Головдержслужба України  у своїй діяльності керується  Конституцією України, Законом України "Про державну службу", іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Головдержслужбу України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Право на  службу в органах місцевого  самоврядування.

Служба в органах  місцевого самоврядування - це професійна, на  
постійній основі діяльність громадян України,  які займають посади  
в органах місцевого самоврядування,  що спрямована  на  реалізацію  
територіальною  громадою  свого права на місцеве самоврядування та  
окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Право на  службу  в  органах  місцевого  самоврядування мають громадяни України незалежно  від раси,  кольору шкіри,  політичних, релігійних  та інших переконань,  статі,  етнічного та соціального походження,  майнового стану,  терміну проживання  на  відповідній території.

На посаду можуть бути призначені особи,  які мають відповідну освіту  і  професійну  підготовку,  володіють  державною  мовою  в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків.

Правовий статус   посадових   осіб  місцевого  самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих  рад",  "Про вибори   депутатів місцевих рад та сільських,  селищних, міських голів",  
цим та іншими законами України.

Посадові особи   місцевого   самоврядування   діють  лише  на підставі,  в  межах   повноважень   та   у   спосіб,   передбачені Конституцією  і законами України,  та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і   Кабінету   Міністрів   України,   актами   органів   місцевого самоврядування,  а в   Автономній   Республіці   Крим   -   також нормативно-правовими  актами  Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної  Республіки  Крим,  прийнятими  у межах їхньої компетенції.

На посадових  осіб  місцевого  самоврядування поширюється  дія законодавства  України  про  працю  з  урахуванням   особливостей, передбачених Законом Про місцеве самоврядування.

Список використаної літератури.

 

1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
2. ЗАКОН УКРАЇНИ Про державну службу (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 52, ст.490)
3. ЗАКОН   УКРАЇНИ Про службу в органах місцевого самоврядування. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 33, ст. 17)
4. ПОСТАНОВА від 26 вересня 2007 р. N 1180 Про затвердження Положення про Головне управління державної служби України
5. Абрамов Ю.К. “Партии и исполнительная власть в США” М.2000.
6. Воронкова В.Г. Муніципальний менеджмент. – К., 2004
7. Гірняк М. Європейська Хартія місцевого самоврядування в правовому полі України: Аналіз ситуації// Людина і політика. – 2001. – №3.
8. Гурне Б Державне управління. – К.,2007р.
9. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Муніципальне право України. – К., 2003
10. Оболенськии О. Державна служба України - концептуальні аспекти розвитку // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За за ред. В.Лугового. В.М.Князева - К.: Вид-во УАДУ, 1999.
11. Шевченко О.О. “Механізм формування і реалізації зовнішньої політики США” К. 2004.