Верховна рада Автономної Республіки Крим

       План

       Вступ ...........................................................................................................2

          1. Загальна характеристика системи  нормативно - правових актів.................................................................................................................... 3-12

              1.1. Поняття і основні ознаки  нормативно - правових актів .......3-4

              1.2. Види нормативно - правових актів  .........................................5-7

              1.3. Юридична сила нормативно - правових актів: теоретичні основи .................................................................................................................8-12

          2.  Загальна характеристика Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  .................................................................................................................13-23

               2.1. Правовий статус Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  .................................................................................................................13-18

               2.2. Організація роботи Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  .................................................................................................................19-23

          3. Юридична сила нормативно - правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим ........................................................................

              3.1. Правова природа нормативно - правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим ...............................................................23-25

              3.2. Порядок публікації і набуття чинності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим....................................26-27

                   3.3. Зупинення дії нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим..............................................................................28

       Висновок  .............................................................................................29-30

       Список  використаної літератури.......................................................31-32 
 
 
 
 

       Вступ 

       Темою своєї курсової роботи я обрав  „Юридична сила нормативно – правових актів Верховної ради Автономної Республіки Крим”.

       Мета  моєї курсової роботи є розкрити поняття  нормативно- правових актів, визначити основні ознаки та види. Охарактеризувати юридичну силу нормативно – праврвих актів.

       Завданням данної роботи є розкрити загальну характеристику Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Визначити правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Поглиблено розглянути юридичну силу нормативно – правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

       Одже, Нормативний правовий акт - документ, що приймається уповноваженим державним органом, встановлює, змінює або відміняє норми має рацію. Нормативний правовий акт в Україні є основним, домінуючим джерелом має рацію. Нормативні правові акти приймаються тільки уповноваженими державними органами в межах їх компетенції, мають певний вигляд і вдягаються в документальну форму (крім того, вони складаються по правилах юридичної техніки). Нормативні правові акти, що діють в країні, утворюють єдину систему. По порядку ухвалення і юридичній силі нормативні правові акти підрозділяються на закони і підзаконні акти.

       Верховна  Рада Автономної Республіки Крим (Верховна Рада АРК) є представницьким органом адміністративно-територіальної автономії, що здійснює свої повноваження на основі Конституції України і законів України, Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-правових актів АРК з метою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії й вирішення питань життєдіяльності регіону.

       Верховна  Рада АРК здійснює свою діяльність на принципах: верховенства права; конституційності; законності; гласності; колегіальності та їн.

       1. Нормативно-правові акти.

       1.1 Поняття і основні  ознаки нормативно-правових  актів.

       Відомо, що способам юридичного нормоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому  волевиявленню органів держави  — юридичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому волевиявленню суб'єктів права на паритетних засадах — юри­дична нормативна умова, санкціонуванню — правовий звичай, визнанню прецедента — судовий прецедент і т. ін.

       У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Разом з тим, для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права — це система законодавства.

       Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію, а зовнішньою — стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (нормативний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін "джерело права". Цей термін часто використовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) джерело права чи юридичне.

       Якщо  під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і  використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єктів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, за­гальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культури і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити: 1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єктивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).

       Соціально-правові  джерела — це, насамперед, суспільні  відносини, які мають правову  природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні — це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.[1]

       Протиріччя, на думку авторів, які волю державних  органів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює  суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює, бо право може встановлюватися і поза офіційною формою — законодавством. З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права — це засоби (види) юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін. 
 
 
 
 
 
 
 

       1.2. Види нормативно-правових актів. 

       Важливість  поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні  містять і відображують норми  права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його — юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).

       Нині  у правознавстві домінує точка  зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.

       Юридичні нормативні акти — це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.

       Юридичні  нормативні договори — це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).

       Правовий  звичай — це правило поведінки, яке  складалося стихійно протягом тривалого  часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.

       Судовий чи адміністративний прецедент — це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).

       Основним  джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється  чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевияв­ленням; 2) має зовнішню форму у вигляді певного писемного документа; 3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні; 4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; б) надає волі народу офіційного характеру.

       Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

       Нормативно-правові  акти класифікуються за різними критеріями:

       1) за суб'єктами ухвалення —  на акти органів держави, народу  в процесі референдуму, громадських  об'єднань, трудових колективів, спільні  акти органів держави і недержавних  формувань; 

       2) за юридичною силою — на  закони і підзаконні нормативні акти;

       3) за сферою дії — на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

       4) за ступенем загальності правових  норм — на загальні і конкретизаційні; 

       5) за характером волевиявлення  — на акти встановлення, зміни  та скасування норм права; 

       6) за галузями законодавства — на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні і т. ін.;

       7) за часом дії — визначно-строкові  і невизначно-строкові.

       Поширеною диференціацією нормативних актів  є їх класифікація за суб'єктами нормотворчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент — укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів — декрети і постанови; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів — рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад — рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій — нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази і інструкції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.3. Юридична сила  нормативно - правових  актів: теоретичні  основи