Функції політики

Зміст 
 

Вступ 

    Об'єктом  дослідження політології є політика — явище надзвичайно складне, її соціальний, гуманістичний, культурний, ідеологічний зміст багатоманітний і різноплановий, як і її окремі форми. Структурні характеристики політики незмінні, однак вона по-різному виявляється у процесі розвитку людської цивілізації. Як засіб організації й регулювання суспільного життя політика не має собі рівних і, напевне, збереже своє значення в майбутньому. За демократизації, гуманізації та індивідуалізації суспільного життя основним завданням політики має стати підвищення її ефективності й відповідальності.

    Політика  і влада — найважливіші складові суспільного життя. Виявлення їх сутності дозволяє розібратися у складних проблемах сучасності та визначити свою позицію щодо них. Сучасна людина постійно відчуває па собі вплив політики. В умовах демократичного переходу її ефективність постає важливим чинником стабільності нашого суспільства. Саме її регулюючий вплив на суспільні процеси повинен сприяти подоланню кризових явищ. Кожен з пас має усвідомити для себе значення та функції політики, політичної участі, сутність політичних відносин, влади та політичного життя, виявити для себе механізми їх функціонування. Від вирішення цієї проблеми, нашим суспільством залежить просування його шляхом демократії. 
 
 
 
 

Функції політики

    Значення  й роль політики як соціального інституту  обумовлені функціями, які вона виконує  в суспільстві. Кількість функцій може бути різною. Чим більш численні функції політики в конкретному суспільстві, тим менш розвинене суспільство й сама політична сфера, що підминає під себе інші сфери. В ідеалі суспільство являє собою збалансовану й внутрішньо погоджену систему взаємодії різних сфер життєдіяльності людини.

    У кожній сфері конкретні потреби  реалізуються за допомогою органічно  властивих їй методів. Наприклад, потреби  в продуктах харчування, товарах  широкого вжитку задовольняються економічною  системою за допомогою матеріальної зацікавленості виробника. Однак у традиційних або перехідних суспільствах незрілість окремих сфер компенсується надмірним впливом політики. Вона виконує не властиві їй функції, втручаючись у різні сфери цивільного суспільства, найчастіше підмінюючи його. Тим самим скорочуються можливості самореалізації особистості. Але суспільства, що розвиваються на основі політиків ідеологічних методів, мають обмежений ресурс розвитку, хоча й здатні досягти вражаючих успіхів. Ці суспільства формують зовнішню мотивацію діяльності (страх, насильство), зовсім не розвивають внутрішню мотивацію особистості (інтереси й потреби). У сучасних суспільствах політика виконує наступні найбільш значимі функції, без яких вони не можуть розвиватися нормально:

1. функцію забезпечення цілісності й стабільності суспільства. Політична система суспільства впливає на все суспільство, визначає цілі розвитку, механізми загального управління, політичні і правові норми та принципи. Вона охоплює населення даної території країни. Механізм політичного функціонування, створений на демократичних засадах, відкриває простір для цілісного самовиявлення громадянського суспільства, народу, нації. Сильна, активна політична система сприяє прискоренню розвитку всього громадянського суспільства. А для цього вона повинна насамперед вдало виконувати владні функції;

2. Владно-політична  функція. Політична система суспільства покликана формувати, захищати і підтримувати функціонування політичної влади як цінності. Такою є влада у процесі реалізації політики як керівництва, управління, організації, військової діяльності, заохочення, примусу тощо. Від спрямування політичної системи, характеру владного функціонування і політичного режиму, на який вона спирається, залежить дієвість політики. Владно-політична діяльність політичної системи є значною мірою визначальною, оскільки від демократично або тоталітарно організованої влади залежить зміст усього її функціонування. Політична система на основі волевиявлення формує органи влади, організовує сам процес владарювання, захищає державний суверенітет. Вона визначає владну політику (державну, партійну) в суспільстві і здійснює її. Таке забезпечення політичного владарювання стає можливим на основі встановленого політичного режиму і втілюється у певних формах — демократичних або недемократичних — через політичну систему. Внаслідок владарювання політична система об'єднує такі етно-соціальні спільноти, як нація, народ. Так наприклад, у розвинутих країнах суспільство функціонує на засадах балансу конкуренції та співпраці у розподілі влади

3. Функція народної, національної інтеграції історично полягає в забезпеченні інтеграції племен у народність, а народностей — у націю. На цьому етапі політична система здійснювала національну інтеграцію в рамках імперії — примусом і насиллям. Держава, політичні партії і рухи, громадсько-політичні утворення у своїй діяльності об'єднані розв'язанням національних проблем, а також проблем народу в цілому, інтереси якого і представляє політична система. У рамках національної держави політична система здійснює національну інтеграцію об'єднанням етнічно спорідненого населення території довкола центральної влади. Національна інтеграція відбувається навколо національних цінностей, у боротьбі за їх створення, збереження, розквіт, у сприянні розвитку націй, розширенні міжнаціональних зв'язків та ін. 
   
4. Функція управління. Система органів (державних, партійних і громадських) становить апарат управління суспільством. У суспільстві спостерігається подальше зростання значущості бюрократичних організаційних форм. Йдеться про бюрократію як структурну організацію управління суспільством. Управлінський апарат, що дедалі більше професіоналізується та спеціалізується, набуває політичних функцій. Типи бюрократичних структур залежать від того, на основі яких принципів функціонує політична система. Як зауважив американський політолог Дж. Лапаломбара, підкреслюючи роль бюрократії, перехід від однієї політичної системи до іншої можна значно полегшити, якщо уважно вивчити бюрократичний апарат як один із секторів, де концентрується суть політики. Демократичний політичний розвиток, що неминуче залежить від залучення й участі мас, мабуть, потребуватиме ще пильнішої уваги до бюрократичної сфери, ніж їй звичайно приділяється у перехідні політичні періоди. При цьому існує небезпека перетворення апарату управління на самостійну політичну силу, що протистоїть владі і контролю обраних народом парламентів та їхніх депутатів. У разі такого перетворення адміністративний апарат розглядає практичні методи як цілі організації, а саме функціонування як самоціль. Він не здатний на інновації, орієнтується на збереження status quo і нехтує інтересами соціальних груп. У результаті формується консервативний підхід до справи. Зусилля, спрямовані на дебюрократизацію, а також активізацію участі мас в управлінні, мають на меті насамперед підвищити ефективність форм організації та функціонування всіх структур політичної системи суспільства. 
   
5. Функція відтворення політичного життя. Суспільне життя являє собою процес відтворення всього фундаментального і творення нового. Життєспроможність політичної системи за лежить від того, наскільки вона здатна постійно спрямовувати свої творчі сили проти ентропійних процесів. Політична система, яка не здатна до відтворення, позбавлена імпульсів самозбереження, об'єктивно несе в собі елементи дезорганізації, розпаду. Прикладом можуть бути тоталітарні політичні системи, які не здатні до тривалого поступового розвитку. Навіть тимчасове нагромадження позитивного в соціальному русі виявляє патологічний характер самої системи. Демократично організовані політичні системи розвиваються на соціокультурній основі. Їхнє прагнення до модернізації й упорядкованості виражає історичну потребу інтенсифікації, організації, демократизації, ефективності розвитку, протистояння негативним тенденціям у політичній сфері. 
   
6. Функція демократизації життєдіяльності суспільства. Демократизація життєдіяльності усіх структур політичної системи становить систему політичної демократії у єдності, сукупності взаємозв'язків. Така політична демократія є гарантом демократизації всього суспільного організму. Політична система досягає цього, якщо її побудовано за вертикальним принципом (ієрархія органів) і за принципом політичної горизонталі (три рівноправних, взаємоурівноважуючих інститути влади,жоден з яких не може перетворитися на одноосібного господаря системи). 
   
7. Функція організації й упорядкованості політичного життя. Для XX — початку XXI ст. характерна об'єктивна тенденція організації і демократизації всього суспільного життя, насамперед у політичній сфері. Розвиток і організаційне зміцнення державних інституцій, розмаїття політичних партій, рухів і організацій — все це характеризує політичне життя. Вони викликали до життя організацію й упорядкованість як напрям, тенденцію до згуртування політичних сил, як засіб недопущення політичної стихії та її наслідків — терору революцій, переворотів, заколотів, громадянських воєн. 
   
8. Функція консолідації соціально-політичних сил. Зрушення, що відбуваються в сучасному суспільстві, можна охарактеризувати як руйнацію традиційних ціннісних норм (рівноправності, справедливості, революції, комунізму) і пошук нових (свободи, демократії, солідарності тощо). Об'єднання людей у групи, організації відбувається на різних засадах, у тому числі й ціннісних. Реакція людей на цінності, зокрема політичні, зумовлює політичне перегрупування їх, політичну мобільність, зміну функцій політичних організацій, наповнення їх новим політичним змістом. Одна група людей, їхні політичні організації, рухи прагнуть до збереження колишніх цінностей, інша — включається в кореляцію їх при збереженні ядра старих цінностей (революція, соціалістичний вибір та ін.), третя — схильна до радикальних змін у суспільстві, четверта — до реально радикальних зрушень на основі нових цінностей (визнання об'єктивних суперечностей, відмова від соціальних спрощень, захист прав індивіда, пріоритет таких прав перед груповими, національне самовизначення, утвердження прав людини). У складних умовах, коли здійснюється перегрупування політичних сил та їхніх організацій, неприйнятним є силовий тиск щодо носіїв цінностей та їхніх організаційних структур. Консолідація соціальних груп, політичних сил та їхніх політичних організацій у політичній системі суспільства відбувається на найвищих цінностях — демократії і свободи, людського життя й громадянського миру. На це спрямована консолідаційна діяльність усіх організацій системи владарювання.

9. Функція соціально-політичної модернізації. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. А цього можна досягти на основі нових технологій і зрілих політичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх внутрішніх елементів. Вибір шляхів модернізації, пошук національно особливих варіантів розвитку, утвердження ціннісних орієнтацій соціально-політичного руху до нового, подолання всього застарілого здійснюються структурними елементами політичної системи, закладаються ними в політику оновлення, у ті чи інші програми розвитку. Підстави соціально-політичної модернізації криються в політичній свідомості і ціннісних орієнтаціях, на основі яких і стає можливою політична консолідація.

10. Функція стабілізації соціально-політичного життя. Стабілізаційна діяльність політичної системи полягає в умінні з'ясовувати причини різних конфліктів (класових, групових, міжнаціональних, міжнародних, міждержавних, міжпартійних, регіональних та ін.), не допускати їхнього розвитку, знаходити виходи з кризових ситуацій шляхом досягнення компромісів, встановлення консенсусу. Це забезпечується:

а) жорстким контролем (за допомогою чинних політичних інститутів);

    б) погодженням соціальних інтересів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

    Політика — область переважно цілеспрямованих відносин між групами з приводу використання інститутів публічної влади для реалізації їх суспільне значущих запитів і потреб.

    Основні функції політики:

• відбиття владно значущих інтересів соціальних груп суспільства. Завдяки політиці люди отримують додаткові можливості задовольняти свої потреби та інтереси;
• політика раціоналізує суперечності, що виникають, сприяє вирішенню конфліктів;
• управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього — можливість використання примусу щодо членів суспільства);
• політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонію приватних і суспільних інтересів. Через це завдяки політиці підтримується цілісність суспільства стабільність та суспільний порядок;
• політика є середовищем соціалізації особистості. Людина входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлення до суспільної взаємодії з приводу використання державної влади;
• крім усього, політика, використовуючи методи політичного регулювання, може утворювати нові форми соціальної організації життя. Інакше кажучи, забезпечує інноваційність суспільного розвитку. Можливості політики розширюються завдяки взаємодії з іншими сферами суспільного життя.

Використана література

1. Бебик В.М. Базові засади політології. — К., 2000.
2. Бебик В.М. Політологія для політиків і громадян. — К.: МАУП, 2003. — 422 с.
3. Бутенко А. П., Миронов А. В. Сравнительная политология. — М., 1998.
4. Мухаев Р.Т. Теория политики. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — 623 с.
5. Політологічний енциклопедичний словник. — К.: 2004.
6. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях. — К.: 1999.
7. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. — К., 2004.
8. Політологія: Навчальний посібник для вузів. — Харків, 1998.
9. Політологія: Підручник / За ред. О.В. Бабкіної. — К.: Академія, 2006. — 568 с.
10. Шанько В.І. та ін.. Політологія: Навч. посібник. — Н.: ІНКОС, 2007. — 288 с.