Юридичні гарантії забезпечення прав та свобод національних меншин в Україні

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО  ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО  ПРАВА 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота з конституційного права

на  тему:

     " Юридичні гарантії забезпечення прав та свобод національних меншин в Україні" 
 
 
 
 

    
 
 
 

     Виконав:

 студент 2 курсу, 10 групи

 юридичного  факультету

 денної  форми навчання

 Загребельний  О.В.

                    

 Науковий  керівник:

 асистент  Шаповалов Д.В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2010 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Загальна характеристика гарантій забезпечення прав та свобод національних меншин…………………………………………………………..5

1.1 Визначення  поняття «національна меншина»……………………………5

1.2 Міжнародна  практика визначення статусу та захисту прав національних меншин…………………………………………………………………………..10

Розділ 2. Забезпечення прав і свобод національних меншин, як основана функція правової та соціальної держави……………………………………..14

2.1 Права і свободи національних меншин………………………………….14

2.2 Захист прав та свобод національних меншин……………………………17

2.3 Юридичні гарантії забезпечення прав і свобод…………………………19

Розділ  3. Проблеми та шляхи вирішення……………………………………23

Висновки………………………………………………………………………..27

Список  використаних джерел…………………………………………………29

 

Вступ

     Актуальність  теми. Становлення в Україні інститутів громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави передбачає правове забезпечення діяльності та створення необхідних передумов всебічного розвитку національних меншин як складових української поліетнічної нації. Це має своїм результатом утвердження конституційно-правового статусу національних меншин, як надійної гарантії їхніх прав та свобод. Всі народи мають право на самовизначення. За силою цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Законом України "Про національні меншини в Україні" 1992 року вперше законодавчо визначено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Були прийняті закони, що проголошували для цих груп громадян певні додаткові права у галузі мови, культури, традицій тощо.

     Якщо  розглядати права та статус національних меншин в Україні, то можна відмітити, що дана проблема досить продуктивно досліджувалася і вивчалася такими вченими-теоретиками, як: Погорілко В.Ф., Антонович М., Биков О.М., Івановський В., Шульга М. Також мною було опрацьовано нормативно-правові акти з даного питання, міжнародні договори, декларації та конвенції.

     Проблема  статусу національних меншин пов’язана  з демографічними, соціальними, культурними, особистісними чинниками, що продукують широкий спектр політичних наслідків. Ці та низка інших факторів зумовлюють теоретичну і політико-практичну актуальність дослідження. Зокрема, робота спрямована на вивчення ролі та місця національних меншин у розвитку сучасної української держави, аналіз форм їх участі у політичному процесі, вивчення взаємовпливу національних меншин, країн проживання та етнічної батьківщини.

     Мета  та завдання. Метою курсової роботи є з'ясування конституційно-правового статусу національних меншин як суб’єктів конституційного права України, обґрунтування правосуб'єктності національних меншин у системі конституційного права України, а також вироблення механізму захисту їх прав і свобод.

     Завданнями  роботи є:

• визначити роль і місце національних меншин у розвитку сучасної української держави;
• проаналізувати статус національних меншин в контексті міжнародних документів;
• з'ясувати права та свободи представників національних меншин в Україні;
• визначити механізм реалізації прав та свобод представників національних меншин в Україні

      – здійснити аналіз форм самоорганізації  національних меншин та механізму реалізації їх культурних, політичних, соціальних, економічних прав та свобод;

  – виробити пропозиції щодо вдосконалення  конституційно-правового статусу національних меншин в законодавстві України.

     Об'єктом  дослідження є конституційно-правові відносини за участю національних меншин України.

     Предметом дослідження є конституційно-правовий статус національних меншин України як самостійних суб'єктів конституційного права України.

     Методологічна база, яку я використовував при  написанні даної роботи є достатньо широкою, і дала мені можливість вивчити та дослідити дану проблематику на ґрунтовному  рівні. До методів, які були використані в даній роботі можна віднести теоретичні методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції та теоретизування. Широко мною використовувався метод інформетрії, здобуття наукового знання безпосередньо з інформації.

Розділ 1. Загальна характеристика гарантій забезпечення прав та свобод національних меншин

1. Визначення поняття «національна меншина»

     У науковій літературі дотепер не існує чіткого і сталого тлумачення терміна “національна меншина”. Однак, незважаючи на уявну ясність ознак, що характеризують національну меншину, виявилося не так просто виробити загальноприйняте визначення цього поняття. Очевидно, що проблема наукового визначення цієї категорії пояснюється складністю, багатоаспектністю сфери суспільних відносин, які вона зачіпає.

     В основу визначення поняття “національна меншина” покладений комплексний підхід, який включає всі типологічні та видові різновиди, що базуються на загальних критеріях. Зокрема, окреслюються такі критерії, як кількісний критерій та термін проживання на території держави, критерій не домінування, наявність громадянства, наявність стійких етнічних, релігійних і мовних характеристик, почуття солідарності.

     Кількісний  критерій. Більшість авторів дотримуються думки, що для того, щоб група могла  бути визнана меншиною, вона повинна  бути меншою за чисельності за іншу частину населення. Така думка зрештою  прямо випливає з етимології слова “меншина”.

     Критерій проживання на території держави мається на увазі тривалість проживання меншини на території держави. У теорії сучасного міжнародного права існують поняття “нові” і “старі”, автохтонні або “традиційні” меншини. Утворення нових національних меншин, як правило, пов'язане із становленням нових національних держав унаслідок поділу територій і встановлення кордонів без урахування етнічної специфіки. Виходячи із критерію тривалості проживання меншини на території держави, правом називатися національною меншиною володіє корінне населення, яке проживало на території країни до приходу інших етносів. Хоча саме, виходячи із цього критерію, вони можуть претендувати на особливий статус “корінних народів”.

     Критерій  не домінування. Цей критерій особливо тісно пов'язаний із кількісним. У доктрині міжнародного права існує думка, що захист меншин виправданий тільки тоді, коли меншина не займає пануючого положення. Звичайно, критерій не домінування, а виходить і неможливість повною мірою розвивати в державному і громадському житті свої культурні, релігійні і мовні особливості, а також відстоювати свої інтереси в державних інститутах, є тією важливою ознакою, за допомогою якої ми можемо ідентифікувати меншину в даній державі.

      Критерій  громадянства означає, що національною меншиною може визнаватися тільки та спільнота, яка є громадянами даної держави.

     Критерій  відмінності. Якісною ознакою меншості, що відрізняє її від більшості  населення в державі, є володіння  стійкими етнічними, релігійними і  мовними характеристиками. Відмінність від більшості населення в етнічному чи національному характері, культурі, мові або релігії виступають об'єктивним критерієм визначення поняття національних меншин.

     Критерій "індивідуального відношення" - є суб'єктивним критерієм визначення національної меншини, що проявляється в особистому ставленні кожного до спільноти в цілому, почуття солідарності для збереження своєї самобутності. Потреба належати до групи, яку можна окреслити, вважається природною властивістю людей¹.

     Це  те, що ми називаємо національною самосвідомістю, самоідентифікацією. Представники меншин можуть виразити свою самобутність двома способами. Перший, це коли група всіма силами прагне зберегти свої особливості. Таке почуття солідарності проявляється в тих випадках, коли групі протягом тривалого часу вдається зберегти свої характерні риси. Після того, як спільнота, яка має етнічну, релігійну або мовну самобутність, починає жити своїм життям, відокремившись від іншого

¹Див.: Шульга М. Національні меншини України під захистом держави // Україна. Європа. Світ. К.: – 1995, С.2.

населення, її члени проявляють солідарність і спільне прагнення до збереження своїх особливостей.

     Друга форма своєї самоідентифікації  пов'язана з прийняттям рішення  про належність чи неналежність до меншини. Деякі особи можуть надати перевагу асиміляції з більшістю населення. Це їхнє право і ніхто (ні меншини, ні більшість) не повинні перешкоджати їм у його здійсненні.

     Зрозуміло, що враховуючи різноманіття ситуацій, у яких перебувають меншини, жоден із критеріїв не може бути визнаний нами як абсолютний при визначенні поняття "національна меншина", а повинен застосовуватися відповідно до ситуації й у комплексі з іншими критеріями.

     В Україні, згідно з законодавством, до "національних меншин" належать групи  громадян, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Це свідчить про те, що більшість критеріїв, які є основними для визначення національних меншин у багатьох країнах світу (чисельність, термін проживання на території держави) не є визначальними в Україні.

     Отже, Національні меншини – це групи населення, осілі в даній державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність¹.

     Міжнародні  документи свідчать, що термін “меншина”  вживається в них майже виключно для визначення груп осіб, які відрізняються від решти населення країни за певними ознаками, якими є: раса, етнічне походження, національність, релігія, мова, культура. Численні міжнародно-правові акти, що регулюють питання правового статусу і захисту прав таких груп осіб, для визначення об’єктів дії їх норм використовують терміни “національні”,

 ¹Див.: Шульга М. Національні меншини України під захистом держави // Україна. Європа. Світ. К.: – 1995, С.2.

“расові”, “етнічні”, “культурні”, “релігійні” та “мовні” “меншини”.

     Зараз ситуація свідчить про значний інтерес  країн, міжнародних організацій, учених-теоретиків і практиків до розв’язання цього  питання, однак до останнього часу жодна  з таких дефініцій не стала  загальновизнаною. Тому є багато причин, серед них і специфічні обставини та ситуації у світі, за яких виникли й існують меншини, а також значна різниця в національних підходах і державній політиці країн щодо цього питання. Проте, існують дві основні причини такого стану справ – політична і юридична. По-перше, країни шукають шляхи оптимального одночасного вирішення подвійної проблеми: ефективного захисту національних меншин і запобігання виникненню сепаратизму та збереження територіальної цілісності й національного суверенітету держави. По-друге, на сучасному етапі виявилося неможливим знайти загальноприйняте правове визначення, яке б стосувалося всіх категорій меншин – расових, етнічних, національних, релігійних, мовних та ін. Загальновизнаною можна вважати лише класифікацію меншин, установлену Декларацією ООН 1992 р., де йдеться про права осіб, які належать до національних, етнічних, релігійних і мовних меншин.