Капітал і праця: механізм і взаємодія

Зарплатою за виробіток (прямою зарплатою) називають таку її форму, яка напряму пов'язана з участю робітника у виробничому процесі; вона вимірює продуктивний внесок працівника в діяльність підприємства. Зарплата за виробіток є переважно індивідуальною; існують три основні її варіанти:

Ш почасова, розмір якої залежить від кількості відпрацьованого часу; може бути погодинною або поденною, потижневою або помісячною;

Ш відрядна(поштучна) залежить від кількості виробленої продукції;

Ш преміальна(прогресивна) зарплата намагається об'єднати переваги почасової і відрядної форм.

В деяких випадках зарплата за виробіток є колективною, бо виплачується групі робітників, щоб посилити їхню взаємну солідарність.

Поряд із прямою зарплатою розвивається соціальна (непряма) заробітна плата, яка не залежить від виробничої діяльності робітника, але відображає увагу до нього як до особистості, враховує його сімейне і соціальне положення.

Соціальна заробітна плата включає:

­ сімейну зарплату: всі регулярні виплати на родину і виплати разового характеру;

­ виплати із соціального забезпечення;

­ передбачувані платежі(оплачувана відпустка);

­ відкладена зарплата: пенсії.

Заробітна плата становить собою і витрати, і прибуток. Все залежить від того, як дивитись - збоку власника грошей чи з боку того, хто їх отримує.

Зарплата, виплачувана підприємцем, включає:

­ зарплату за виробіток, яка доповнюється преміями і оплатою натурою індивідуального і колективного характеру;

­ відпускні, оплачувані святкові дні та особливі винагороди (річні премії);

­ податки, прямо пов'язані з наймом робочої сили;

­ соціальні внески, які приймають форму податку;

­ соціальні витрати, які підприємства сплачують добровільно;

­ витрати підприємств на житло і на професійну підготовку свого персоналу;

­ оплати натурою індивідуального і колективного(утримання їдалень, медичних служб тощо) характеру.

Заробітна плата для робітника включає пряму і соціальну зарплату, виключаючи виплати на відкладену зарплату(внески в пенсійний фонд або фонд соціального страхування) та кошти на оплату прямих податків, якими оподатковуються особи найманої праці. В результаті у працівника залишається частковий прибуток.

Крім цього, розрізняється також номінальна і реальна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують робітники за свою працю. Друга засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати на зароблені гроші. З метою визначення рівня реальної зарплати індекс номінальної ділиться на індекс вартості життя.

Оплата праці грає подвійну функцію: з одного боку, є головним джерелом прибутків робітників і підвищення їх життєвого рівня, з іншого - основним важелем матеріального стимулювання росту і підвищення ефективності виробництва. При більш близькому розгляді можна виділити наступні функції заробітної плати:

Ш забезпечує відтворення робочої сили, тобто підтримання умов життя робітника, який повинен мати можливість нормально жити, відпочивати від роботи, ростити дітей (майбутні трудові ресурси);

Ш матеріальне стимулювання:

­ підвищення кваліфікації(у підприємствах зацікавлені у висококваліфікованих кадрах, яким платять більшу зарплату, тому робітник повинен підвищувати свою кваліфікацію);

­ підвищення продуктивності праці;

­ поліпшення якості продукції.

Таким чином, ціною праці є заробітна плата - грошовий вираз вартості і ціни робочої сили. Зарплата визначається вартістю засобів існування, необхідних для її відтворення. До неї входять, охорону здоров'я, відпочинок, задоволення культурних запитів та інші потреби.

5.Особливості трудових відносин в змішаній економіці

Сучасна господарська система розвинутих західних країн є "змішаною економікою": по-перше, визначальним способом передачі інформації в ній є механізм цінових сигналів; по-друге, у приватній власності знаходиться обмежена частка ресурсів, головним з який є капітал; по-третє, термін "змішана економіка" відбиває те, що в чистому виді не існує ні стихійних процесів, ні ієрархії, тобто немає правового режиму тільки приватної власності і тільки державної власності

З кожним роком у світі посилюється розуміння того, що намагання досягти економічного росту без приділення достатньої уваги соціальним проблемам не може служити основою для подальшого розвитку суспільства . [3]

У системі трудових відносин потрібно розрізняти дві сторони: техніко-економіч­ну та соціально-економічну.

Перша, техніко-економічна, пов'язана з використанням працівником речових факторів виробництва незалежно від того, чи є він їх власником чи ні. Головне в даному процесі - домогтися раціонального їх використання на своєму робочому місці. Подібний аспект розгляду трудових відносин, з точки зору політекономічного аналізу, мож­на залишити поки що поза увагою, оскільки вивчення його взагалі для студентів-економістів ще у перспективі.

Соціально-економічна сторона трудових відносин детермінується в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Так, на державних, колективних (кооперативних, частково акціонерних) підприємствах тощо безпосередні продуценти виступають також співвласниками підприємства і відповідно створеного продукту. Одночасно вони є і безпосе­редніми виробниками цього продукту.

Докорінно змінюється зміст трудових відносин, коли речові фактори виробництва перебувають у руках капіталістів (індивідуальних чи асоційованих). За таких умов поєднання найманого працівника з речовими факторами виробництва відбу- вається через купівлю та використання його робочої сили під контролем та управлінням капіталіста .Соціально-економіч- ний аспект трудових відносин і є об'єктом політекономічного аналізу.

Завдяки суспільному характеру виробництва процес праці здійснюється шляхом формування на підприємствах відповідних трудових колективів, які перебувають у відносній економічній відокремленості (самостійності). Наприклад, згідно із Законом України «Про підприємство», до трудового колективу входять усі працівники, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту), а також інших правових норм, що регулюють трудові відносини працівника і підприємства.

У політико-економічному розумінні трудові відносини - це багатоаспектна система взаємовідносин між роботодавцями і най­маними працівниками, підприємствами (фірмами) та їх працівниками, державою і працездатним (у т. ч. й непрацездатним) населенням, а також громадськими організаціями (зокрема профспілками) і основними господарюючими суб'єктами - підприємця­ми (їх різними угрупованнями), державою. Вони фактично охоплюють усі соціально-економічні відносини, які виникають у процесі підготовки до праці, протягом усього періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності. Ці відносини мають велике значення для функціонування підприємства, оскільки від них залежать рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, результативність використання капіталу, конкурентоспроможність господарюючого су­б'єкта на ринку тощо.

Трудовий колектив - це суб'єкт економічних відносин (насамперед відносин власності), а також сукупний працівник, котрий забезпечує раціональне використання наявних факторів виробництва з метою створення і привласнення відповідної частки доходу. Трудові відносини, включаючи ринкові та неринкові фактори, впливають на кінцеву величину ціни робочої сили. Вони безпосередньо охоплюють проблеми умов праці та життя працюючих, якісні характеристики формування їх здатності до праці.

Сучасний етап НТР, що характеризується інтенсивним впровадженням її досягнень у масове виробництво, безперервно змінює умови праці та життя трудівників. У них постійно з'яв­ляються нові різнобічні потреби, що зумовлюють певні проблеми. Зокрема, в Україні серед багатьох проблем сучасного стану перехідної економіки на наступні кілька десятиліть ключовою, на нашу думку, виявиться проблема підвищення трудової мотивації населення. За 90-ті роки владні структури нашої країни зробили «все і навіть більше», щоб сформувати «відразу» в наших людей до продуктивної виробничої діяльності (масові затримки та довготермінові невиплати заробітної плати, мізерні трудові пенсії і т. п.).

Трудова мотивація пов'язана з внутрішніми спонукаль- ними мотивами людини до змісту праці та справедливою оцінкою і винагородою за її результати. Мотивацію не можливо декларативно диктувати, оскільки вона формується у відпо- відному соціально-економічному середовищі, яке охоплює всю сукупність поточних і перспективних (рівень зарплати, пен- сій) форм винагороди, трудове і соціальне законодавство. Звідси - роль трудових колективів, держави, профспілок у формуванні та розвитку трудових відносин.[1,ст.175-177]

Висновки

Таким чином, капітал - це вартість, авансована у виробництво з метою одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації, створює і приносить додаткову вартість.

Спрямування виробництва на виробництво додаткової вартості - мета капіталістичного виробництва, його об'єктивний закон. Оскільки цій меті підпорядковане все виробництво, вона є основною метою - основним економічним законом капіталістичного виробництва.

Одержанню додаткової вартості підпорядковується не тільки виробництву. На нього спрямований обмін, розподіл і споживання. Відтак, основний економічний закон виробництва покладає всю систему буржуазних виробничих відносин і є основним економічним законом капіталістичного способу виробництва.

Головним джерелом зростання капіталу є робоча сила. Тому, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість робочої сили.

Використана література

1.Беляєв О.О,Бебело А.С-Політична економія:навч.посібник.-К:КНЕУ,2001-328с

2.Оганян Т.А,Паламарчук В.О-Політична економія-К:МАУП,2003-520с

3. Шумило І.А. заступник Міністра економіки УкраїниПроблеми трансформації форм і методів державного управління економічним розвитком України. Публікації національного інституту стратегічних досліджень. 2001р

4. Фаріон І.Д. Економіка праці та соціально трудові відносини: організація, облік, аналіз, контроль: Навч. посібник/ І.Д.Фаріон, Л.І. Жук; За ред. д.е.н. проф. І.Д.Фаріона. - Тернопіль: Економічна думка, 2000

5.Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т.20, с.453

6. Маркс К. Капітал-М.:Издательство политической литературы.-1983-т.1-с.178

* Слід зазначити, що дане положення не варто як абсолютизувати, так і приписувати лише марксизму, що має місце в поширеному викладі трудової теорії вартості без зв'язку останньої з корисністю.

За умов ринку відбувається зіставлення суспільно необхідних затрат праці і результатів суспільної корисності товарів. Тому згідно з маржиналістською концепцією вартості (цінності) остання створюється не лише у виробництві, а й у процесі обміну, де головну роль відіграє корисність. Часто це ілюструють на таких прикладах.

Припустимо, що є два виробника: пан «X» і пан «Y». Перший виготовляє молоко, а другий - хліб. За день «Х» випиває літр молока і отримує відповідне задоволення своїх потреб в їжі, «Y» - з'їдає кілограм хліба і теж отримує задоволення частки своїх потреб. Постає запитання, а чи буде для кожного з них відповідно така сама корисність (цінність) від споживання другого літра молока і другого кілограма хліба, як і в перший раз? Ні, не буде. Але якщо вони зможуть організувати обмін 1 літра молока на 1 кілограм хліба, то обидва отримають збільшення розмірів корисності (цінності) своїх продуктів, в результаті чого зросте рівень їхнього задоволення. У той же час затрати праці, закладеної в кілограмі хліба і літрі молока, не змінились.

* Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т.20, с.453

** Маркс К. Капітал-М.:Издательство политической литературы.-1983-т.1-с.178