Основні принципи етнополітики Української держави

Створено сприятливі умови  для вільного сповідання власної  релігії, використовування національної символіки, влаштування національних свят. Пам'ятки історії та культури народів, що живуть на території України, перебувають під охороною закону. Національно-культурні центри видають газети, журнали та інші видання рідною мовою, створюють художні колективи, театри та ін.

Держава піклується про те, щоб всі національності мали можливість для вільних контактів зі своєю  історичною батьківщиною. У той же час вона рішуче виступає проти сепаратистських  рухів (наприклад, проти закликів певної частини росіян про повернення Криму  Росії та ін.), спрямованих на порушення  територіальної цілісності України [3, с 248].

Створюючи необхідні умови  для відродження і демократичного розвитку національних меншин, українська держава вперше в історії одержала можливість виявити піклування про  українську діаспору, розсіяну практично  по всій планеті. Українці, що живуть у  країнах Заходу і яких у радянський період таврували як «прислужників  імперіалізму» та «буржуазних націоналістів», за весь час свого життя там  мали все необхідне для збереження і розвитку своєї національної самобутності (українські школи, вузи, культурні  та релігійні центри та ін.), не були обмежені в правах на економічну і  політичну діяльність, у тому числі  й у вищих ешелонах влади і  керівництва. Нині вони надають суттєву  допомогу в зміцненні зв'язків  України із зарубіжними країнами, у розв'язанні питань українського відродження на етнічній Батьківщині [8, с 356].

Східна діаспора на території  колишнього Радянського Союзу нараховує, за офіційною статистикою до 7 млн. чоловік. У багатьох регіонах українці живуть компактно, деякі географічні  місцевості навіть мають відповідні неофіційні назви, як, наприклад, «український екватор», що йде через Кубань, казахську  цілину, Алтай, аж до Примор'я. На Далекому Сході українці складали більшість  населення цього регіону, тут  функціонували 24 націо-нальних райони, з яких складалося національно-державне об'єднання «Зелена Україна» (Зелений  Клин). За роки радянського тоталітаризму  українців східної діаспори було позбавлено прав на національний розвиток, насильно русифіковано.

Нині в короткий строк  українці східної діаспори утво-рили в багатьох місцях національно-культурні  об'єднання, подекуди одержують допомогу з боку держав, на тери-торії яких вони живуть. Українська держава, незважаю-чи на обмежені власні матеріальні можливості, надає все зростаючу допомогу східній діаспорі через свої представництва і посольства, налагоджує безпосередні зв'язки для створення інформаційної  бази, пільгового забезпечення періодичними виданнями та українською літе-ратурою  бібліотек, шкіл, культурних центрів .

Доцільно поставити питання  про значення етнополітичних знань. Їх головна мета -- навчити людей  адекватно орієнтуватися у складних етнополітичних обставинах, усвідомлювати  й захищати свої національні інтереси, по-важаючи інтереси і права інших, разом вирішувати спільні проблеми. Це відповідальне завдання. Етнополітичні  знання покликані допомогти людям:

-- звільнитися від догм  і стереотипів расистського, шовіністично-націоналістичного,  фашистського або ксенофобського  сприймання людей іншої національності;

-- виховувати національне  взаєморозуміння, толерантність  до думок і поглядів представників  різних етносів;

-- зрозуміти глибинні  витоки етнополітичного ренесансу в постсоціалістичних і посттоталітарних країнах, зокрема в Україні;

-- усвідомити сутність  української національної ідеї  та складності побудови національної  державності;

-- формувати вміння й  готовність іти на контакти  з людьми інших національностей,  повніше використовувати можливості  міжнаціонального спілкування для  розвитку особистості;

-- озброїтися знаннями  та вмінням аналізу причин  виникнення й загострення етнополітичних  конфліктів, указати можливі шляхи  їх подолання або запобігання  [8, с 359].

Незалежна Україна -- це оптимальна форма самовиживання її багатонаціонального  народу. Серед пріоритетів її етнополітики -- піклування про відродження й  розвиток української нації, всіх етнонаціональних груп, про консолідацію народу. Процес етнонаціонального відродження  набуває незворотного еволюційного характеру. Саме зростаючий рівень етнополітичної культури, менталітет української нації (поважання прав усіх національностей, що живуть в Україні, взаєморозуміння  і чуйність) за-безпечують злагоду  і виключають прояви національного  екстремізму, сепаратизму та ксенофобії. А це свідчить про те, що Україна  прямує вірним шляхом у такій важливій і делікатній сфері, як етнополітика держави.

3. Принципи державної етнополітики 
    

Враховуючи наявний в  Україні позитивний досвід вирішення  етнополітичних питань та необхідність розвитку цієї сфери відносин з урахуванням  наведених особливостей, майбутня діяльність держави має базуватись на наступних  принципах: 
          1. Визнання поліетнічності і полікультурності українського суспільства його суспільною цінністю, яка потребує захисту і збереження, недопущення примусової асиміляції та акультурації етнічних спільнот. 
          2. Збереження територіальної цілісності України при формуванні та реалізації державної етнополітики, неухильного дотримання загальновизнаних норм людської етики, гуманізму, демократичності, поваги до національних мов, культур, до почуття гідності етнічних спільнот та громадян, що до них належать. 
         3. Поєднання державного забезпечення потреб етнічних спільнот зі створенням умов для їх вільного, самостійного, ініціативного, органічного розвитку. 
        4. Вільної етнічної самоідентифікації особи. 
        5. Пріоритетності загальнонаціональних інтересів в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики у поєднані з повагою до інтересів етнічних спільнот України. 
        6. Дотримання загальновизнаних світових стандартів у процесі формування та реалізації державної етнополітики. 
        7. Нероздільності громадянських прав особи та її спеціальних (компенсаційних) прав, які вона може реалізовувати окремо або в групі. 
        8. Визнання за етнічними спільнотами колективних прав, які дозволяють їм виступати колективними об’єктами державної етнополітики і суб’єктами відносин з державою.  
        9. Паритетності між індивідуальними і колективними правами, а також між правами різних етнічних спільнот при одночасному визнанні державоутворюючої ролі титульного українського етносу. 
      10. Рівності перед законом всіх громадян незалежно від їх етнічної, культурної, мовної, конфесійної ідентичності, расових ознак. 
      11. Визнання заходів посиленої підтримки засобом втілення реальної рівності етнічних спільнот. Застосування у необхідних випадках заходів посиленої підтримки щодо тих або інших етнічних спільнот не визнається дискримінацією решти етнічних спільнот.  
     12. Пріоритетності самостійного фінансування етнічними і етноконфесійними спільнотами своїх мовних і культурних потреб в поєднанні з державною підтримкою їх мовно-культурного розвитку.  
    13. Визнання етнополітичних конфліктів суспільною небезпекою. 
    14. Пріоритетності запобігання і профілактики міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в поєднанні з рішучими заходами з негайного припинення таких конфліктів в стадії зародження. 
    15. Конкретності постановки задач та програмності їх розв’язання при здійсненні державної етнополітики.  
    16. Врахування особливостей правового статусу об’єктів державної етнополітики при визначенні заходів щодо них.  
  
Висновок

Етнополітику потрібно розуміти як науку і практичну політику в сфері етнонаціональних відносин. Основними категоріями етнополітики є ет-нос, нація, націоналізм, національна  меншина. Етнос -- це культурна спільнота, яка має спільну історичну  територію або зберігає символіч-ний  зв'язок із нею, спільні культурні та психологічні риси, які сформувалися упродовж століть. Стосовно поняття «нація» можна виділити три концепції: територіальну, етнічну й етнотери-торіальну. Перша розглядає націю як політичну спільноту громадян, об'єднаних на засадах територіального патріотизму, друга -- як етнополітичну спільноту з виділенням пріоритетних прав для корінного етносу порівняно з іншими етнічними групами, а третя -- як етнополітичну спільноту, що формується як за територіально-громадянським, так і етнічним принципами.

Нація на відміну від етносу має такі ознаки:

1) наявність спільної  території, а не тільки символічного  зв'язку з нею;

2) виникає в період  утворення централізованих держав  і формування спільного ринку;

3) формується як об'єднання  різних етносів на принципі  територіального патріотизму або  етно-культурної ідентичності корінного  етносу;

4) змагається за державу  або функціонує в дер-жаві, яка  поширює свою юрисдикцію на  всю тери-торію;

5) має спільну правову  й економічну систему;

6) має спільну громадянську  культуру.

В Україні переважає в  теорії і практиці етнотериторіальна  концепція, яка передбачає формування нації за територіально-громадянським  і етнічним принципами. Формування сучасної української нації відбувається на засадах консолідації всіх суспільних груп (етнічних, соціально-класових і  релігійних) навколо національної ідеї у політико-державному, економічному й етнокультурному аспектах.

Література

1. Вебер М. В. Избранное. Образование общества : Монографія. - М.: Наука, 2004. - 370 с.
2. Веретенников С. В. Бесконечно длящее-ся настоящее. Украина: четыре года пути. -- К.: Вища школа, 1999. - 375 с.
3. Видрін Д. М. Україна на порозі XXI ст. Політичний аналіз. -- К.: КНЕУ, 2003. - 368 с.
4. Дахин В. К. Независимость, свобода, суверенитет // Политика.-- 1993. -- № 5. - с. 23.
5. Іванишин В. Л. Нація. Державність. Націоналізм: Монографія. -- Львів: Світ, 2002. - 468 с.
6. Кононенко С. М. Новітня великодержавність // Політична думка.-- 1997. -- № 1. - с. 35.
7. Основи політології: Навчальний посібник/ Керівник авт. кол.

4. Кирилюк Ф.М.-К.: Либідь, 2003. - 336 с.

8. Політологія / під ред. акад. Української академії політичних наук, проф., д-ра іст. Наук Семківа О. І.. - Львів: Світ, 2004. - 428 с.
9. Політологія // Словник термінів і понять. - К.: Тандем, 1996. - 480 с.
10. Політологія. Під заг. ред. Дзюбка І.С. - К.: Знання, 2004. - 547 с.
11. Політологія: Навчальний посібник/під ред. Сазонова М.І. - Харків.: “Фоліо”, 2002. - 517 с.
12. Політологія: Підручник/ Дзюбко І.С., Лемківський К.М. та ін. - К.: Вища школа, 2003. - 415 с.