Політичні партії

2. Ідеологічна функція полягає у виявленні, обґрунтуванні та вираженні інтересів людей, об’єднаних у певну партію, а також її прихильників. У західній літературі ця функція відома як „артикуляція і агрегація інтересів”. Між політичною партією і її соціальною базою існують відносини представництва. В ідеалі мета партії відбивається в реалізації представництва у політичній системі суспільства тих соціальних груп, верств, класів, інтереси яких вона виражає. Інтереси однієї соціальної групи можуть представлятися декількома партіями, разом з тим, одна партія може претендувати на одночасне представництво різних груп або соціальних верств. Звідси, найважливішою функцією партії є розробка ідеально-політичної доктрини або концепції, яка була б сукупністю взаємопов’язаних і систематизованих принципів, ідеалів, цінностей, цілей і намірів, що є основою діяльності партії.

3. Організаторська функція партій полягає в практичній реалізації своїх програмних настанов. Здійснення цієї функції передбачає рішення таких конкретних задач:

• політична соціалізація громадян, соціально-політична освіта, згуртування і активізація громадян на основі спільності їх конкретних інтересів, роз’яснення масам поточної політичної ситуації і передбачуваної платформи дій, політичне виховання громадян;
• організація взаємодії партії з представницькими і виконавчими органами влади;
• відбір і рекрутування політичних лідерів і еліт для всіх рівнів політичної системи, бо крім висунених партією професійних політиків, в управлінні справами суспільства і держави активну участь беруть партійні експерти, аналітики, фахівці;
• діяльність щодо збільшення свого чисельного складу, вдосконалення партійної структури, зміцнення матеріального становища центральних і підпорядкованих організацій, розвитку взаємодії з дружніми партіями;
• поглиблення зв’язків і відносин між різними гілками влади, центральними і місцевими органами державного управління, різними політичними інститутами.

Висновок

У наш час стає все  більш очевидною суперечлива  сутність політичних партій. Як зазначав Ж. Клемансо, партії - це водночас добро і зло. "Добро, тому що вони є колективною силою у боротьбі за прогрес. Зло, тому що вони рано чи пізно уподібнюються церкві з її ієрархією та дисципліною, а такі організації обмежують можливості видатних особистостей, які в колективі змушені опускатися до загального середнього рівня". У природі політичних партій закладена вада, виявлена Р. Міхельсом: будучи створені як засіб осягнення соціально-групової мети, партії самі швидко стають метою самих себе: починають дбати переважно про свій добробут й успіх на виборах.

За сучасних умов політичні партії стають ключовим елементом демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного вибору, визначає демократичну легітимність влади. У демократичному суспільстві "західного зразка" політичні партії відіграють роль сполучної ланки між виборцями, їхніми інтересами, з одного боку, та державними установами, інституціями, де приймаються рішення, з другого. Це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами "громадянського суспільства" та "правової держави". Саме політичні партії та рухи відіграли провідну роль у переході від авторитарного до посткомуністичного управління після 1989 р. у Східній та Центральній Європі.

Список використаних джерел:

1. Іщенко М. П. Політологія: навч. посібник. – Черкаси, 2004.
2. Основи політології/ Киршалюк Ф. М., Корж М. О., Федірко І. П. та ін.; за ред. Ф. М. Кирилюка. – К., 2000.
3. Політологія: підручник для ВНЗ. 3-тє вид., випр. і доп./ за заг. ред. В. Г. Креміня, М. І. Горлача. – Харків, 2001.