Політична еліта: структура і система відбору

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Політична еліта: структура  і система відбору

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Політична еліта: структура  і система відбору

 

В будь-якому суспільстві  існує і повинне існувати меншина  населення, яке ухвалює найважливіші рішення в суспільстві і править  більшістю. Ця меншина, що здійснює функції управління, володіє специфічними особовими особливостями і професійними якостями, що допомагають перебувати при владі і утримувати її. Цей особливий прошарок людей називають правлячою або політичною елітою.

Політична еліта - це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади.

Еліти ( в перекладі  з французького - «краще», «вибране»).

Виокремлення елементів  структури політичної еліти, її поділ на типи й види можуть здійснюватись за різними ознаками. Найбільш загальними з них є місце в політичній системі та обсяг владних повноважень.

В. Парето за місцем у  політичній системі поділяв еліту  на правлячу - до неї належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, та не правлячу, або контреліту –це опозиційна щодо панівної еліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або на створення нової еліти. Головна мета політичної діяльності контреліти — відібрати владу у панівної еліти. Головними функціями контреліти стає критика владних структур, опозиція здійсненню соціально-економічних перетворень та політичному оновленню суспільства, вимога від населення коректив у владній системі.

За часом і засобами утвердження панування політичні  еліти поділяються на традиційні й сучасні. Влада традиційних  еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військова доблесть, релігійні заслуги тощо. Відповідно до цих цінностей виокремлюються такі складові політичної еліти, як родова знать, земельна аристократія, воєнна еліта, релігійні ієрархи тощо. Влада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, до яких належать, зокрема, промисловий (особливо фінансовий) капітал, освіченість, професійні досягнення та ін. Відповідно, до сучасних еліт належать підприємці, освічені політичні лідери, представники науково-технічної інтелігенції, мистецтв тощо, але не всі, а лише ті, хто безпосередньо чи опосередковано займає владні позиції або має можливість істотно впливати на прийняття політичних рішень.

Близьким до цієї типології  є поділ еліт залежно від основи їх формування на еліту крові, еліту  власності та еліту інтелектуальної  продуктивності. На основі крові формується еліта доіндустріального суспільства, на основі приватної власності, багатства — еліта індустріального, а на основі інтелектуальної продуктивності — постіндустріального суспільства.

Сучасні еліти за обсягом владних  повноважень поділяються на:

1) Вищі - належать ті, хто  приймає найбільш значущі для  всього суспільства політичні  рішення. Це провідні політичні  керівники — глава держави,  голова парламенту, прем'єр-міністр,  голова Верховного суду, а також  ті, хто обіймає високі пости  в законодавчій, виконавчій та судовій гілках влади (безпосереднє оточення глави держави, голови парламенту, прем'єр-міністра, керівники центральних органів виконавчої влади, провідних політичних партій, політичних фракцій у парламенті). У кількісному відношенні вища еліта складає в країні 100—200 осіб.

2) Середні - формується з великої  кількості виборних посадових  осіб. Це члени парламенту, губернатори,  мери великих міст, лідери різних  політичних партій і провідних  груп інтересів тощо. Об'єднує  представників середньої політичної еліти те, що вони є виборними, а не призначуваними особами.

3) Адміністративні -  складає  вищий прошарок державних службовців (чиновництва), які займають вищі  позиції в міністерствах, департаментах,  комітетах та інших органах  державного управління. На посади вони не обираються, а призначаються.

Оригінальну типологію  політичних еліт запропонував В. Парето. Крім правлячої і неправлячої  еліти (контреліти), залежно від стилю  правління він виокремлював еліту  «левів» - консервативно налаштовані прихильники силових методів правління, які виступають проти радикальних суспільних змін,  та еліту «лисів» - люди динамічні, майстри обману й політичних комбінацій, прихильники радикальних перетворень у суспільстві, які під час їх здійснення спираються не на силу, а на переконання. В умовах політичної стабільності переважають керівники-«леви». Нестабільність політичної системи вимагає правління еліти «лисів». Рівновага в суспільстві дотримується за умови пропорційного притоку до еліти представників обох типів еліт.

Г.Моска відзначив  дві тенденції в розвитку правлячого класу:

аристократичну - прагнення стати спадковими правителями у однієї частини еліти. Тоді правлячий клас стає закритим і у суспільства слабшають здібності до розвитку, воно стагнує, припиняє політичний поступ.

демократичну - прагнення  іншої частини еліти змінити  колишні, старі прошарки. Якщо вона домінує, то правлячий клас є відкритим, відбувається його швидке оновлення, але виникає небезпека наростання криз.

Коло політичної еліти  має складну структуру, поділяється  на підсистеми — кола влади:

- внутрішнє коло влади  (лідери в ліберально-демократичних режимах або вожді, керівники в авторитарно-тоталітарних режимах);

-коло політично-урядової  еліти (політики, що виконують найвищі функції у правлячій та опозиційних партіях, вищі керівники держави тощо.)

- коло суспільцо-господарської еліти (2 — 3 відсотки населення даної держави — це найбагатші громадяни, найактивніші діячі науки, культури.)

-коло групи натиску (керівники профспілок, етнічних і расових організацій, релігійних об'єднань, загалом провідники неформальних груп господарських інтересів, а також керівництво різних суспільно-політичних об'єднань, окремих громадських рухів (етнічних меншин) ).

-коло регіонально-локальних  керівників( об'єднує декілька відсотків громадян держави, політичне керівництво регіонів, місцеву політичну верхівку, керівників суспільно-політичних організацій, діячів, що формують публічну думку.

-найширше елітне коло становлять активісти політичних партій, суспільно-політичних рухів, об'єднань, які симпатизують даному політичному режимові. Сюди входять або можуть входити й активісти правлячої та опозиційних партій, суспільно-політичних рухів та об'єднань, які поки що в резерві; з них рекрутують майбутніх функціонерів політичних партій, низове й середнє керівництво в регіонах, серед них можна шукати майбутніх лідерів.

Соціальне призначення  політичної еліти виявляється передусім  у функціях, які вона виконує в  суспільстві. Ці функції є багатоманітними  й тісно переплітаються з тими, які виконують політична система  суспільства в цілому, її підсистеми та окремі інститути. Як вже зазначалося, головними функціями політичної системи є політичне цілепокладання, владно-політична інтеграція суспільства і регулювання режиму соціально-політичної діяльності. На персоналізованому рівні ці функції виконує політична еліта.

Система відбору —  це механізм формування і відтворення  еліти, що включає в себе критерії, порядок і коло осіб, які здійснюють відбір.

Відкрита або Антрепренерська система (від фр. підприємець) характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на керівні посади. Відбір здійснюється на конкурентній основі за невеликої кількості формальних вимог широким колом селекторату, яким можуть виступати всі виборці країни. Першорядне значення у цьому відборі відіграють особисті якості кандидата, особливо його індивідуальна активність, уміння знайти підтримку широкої аудиторії, захопити її цікавими ідеями, пропозиціями, програмами. відтворюються з залученням до свого складу представників нижчих верств населення, наділених елітарними рисами. Ці еліти оновлюються більш інтенсивно, ніж закриті, вміло використовують свіжі сили у своїх цілях, гнучко пристосовуються до політичних змін. Головним засобом відбору до еліти в антрепренерській системі є вибори.

Закритого типу або Система гільдій (від нім. корпорація, об’єднання) багато в чому протилежна попередній. Вона характеризується закритістю, відбором претендентів на більш високі посади головним чином з нижчих прошарків самої еліти, поступовим і повільним просуванням по службі. Відбір здійснюється на основі численних та формальних вимог невеликим і відносно самостійним колом селекторату, до якого входять, як правило, члени вищого керівного органу чи навіть один перший керівник. Окрім формальних вимог, таких як освіта, стаж роботи, вік тощо, особлива увага при призначенні на посаду звертається на партійність та особисту відданість вищому керівництву. Головним засобом відбору до еліти в системі гільдій є призначення.

 

 

Література:

1. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. - Л. – 1996
2. Политология: Учебник для вузов / Под. ред. В.А. Ачкасова, В.А. Гуторова. - М.: Высш. обр., 2010. - 692 с.