Роль Української національної ідеї у розвитку країни

РОЛЬ  УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У  РОЗВИТКУ КРАЇНИ

  На початку ХХІ століття, у рік 20-ліття Незалежності України дуже актуальним залишається питання ролі національної ідеї у формуванні України.

  Метою статті – є обґрунтування ролі національної ідеї в розвитку України.

Вивченням цього питання займались  такі вчені, як: А.Черненко «Українська  національна ідея», Ліпкан В. А. «Теоретичні основи та елементи національної безпеки України», Фартушний А. «Українська національна ідея як підстава державотворення».

Це питання бере свій початок  ще з часів існування Кирило-Мефодіївського братства, але не політики, не вчені, не народ не змогли цілковито сформувати відповідь на нього.

Національна ідея складається з  чітко сформульованої мети, з образу ідеалу, до якого прагне національна воля, з мотивів та думки, що надає почуттям якісно означеної форми. Національна ідея невіддільна від національної гордості і національного характеру, виступаючи внутрішнім чинником нації, її життєствердження як дієвого учасника політичного життя, виходячи з концепції пріоритету нації, воля якої не ідентична та означає забезпечення свободи та незалежності.

Національну ідею не можна зрозуміти  без урахування особливих умов життя  народу протягом усієї його історії. Вона включає прагнення до ідеального самовлаштування нації — в господарській, духовній і культурній сферах, у соціальному устрої. Проте вищим виявом національної ідеї є розуміння політичної мети нації.

Національна ідея формується залежно  від традицій, культури, соціальних структур нації, усього середовища буття людини і водночас сама впливає на них, як джерело культурно-історичної динаміки нації та свідомості людини. Вона свідомо застосувала принцип народності у політиці та втілила намір окремих осіб і груп зробити певні риси народу керівним принципом діяльності, надати більшої енергії урядові цього народу.

Все це великою мірою стосується України. Саме голлізм міг би стати  для нас прикладом у вдосконаленні  державної стратегії, в якій панує  пріоритет національного фактора  як головного рушійно моменту суспільного розвитку. Скажім для України актуальною є орієнтація на компенсацію фінансово-економічної слабкості за рахунок активізації зовнішньої політики шляхом маневрування на міжнародній арені та максимального використання політичних, моральних та інших резервів, які в змозі дати державі вплив більший від того, на який вона могла би розраховувати завдяки своїм наявним матеріальним ресурсам. В цьому сенсі голлізм є певним взірцем концепції переходу від залежного стану до національного піднесення – сприяючи забезпеченню миру шляхом розвитку багатосторонніх взаємовідносин з усіма державами світу.

Що стосується саме української  національної ідеї, то це своєрідний комплекс вірувань, національного світобачення і розуміння, це духовно-інтелектуальний потенціал нації, людини державотворця і співгромадянина, яка, спираючись на минуле і пишаючись ним, а не докоряючи йому, має мобілізувати творчі сили на здобутки сучасні і майбутні, на творіння українського народу як єдиної політико-етнічної спільноти, цілісної одиниці світового співтовариства.

 Українська національна ідея  стане ефективною рушійною силою  розвитку держави, якщо її мета  та стратегія сприятиме інтелектуалізації спільноти, формуванню духовної інтелектуальної еліти нації, яка, свого не цураючись і чужому навчаючись, здатна створити потужний потенціал інтелектуальної власності України, що буде запорукою не лише рівнопартнерської інтеграції її у світове співтовариство, але й гарантом збереження та розвитку національної ідентичності народу як складового феномена світового суспільного розмаїття.   
 Таким чином, найважливіше, на що має спрямовуватися нині українська національна ідея — це формування на високій моральній основі соціальної злагоди, психології державотворця та утвердження інтелектуальної самостійної нації. З цією метою вчимося “так, як треба”, працюймо та господарюймо, як у розвинутих країнах: будуймо українську Україну — шануймо і плекаймо її освіту, науку, мову, культуру, традиції; бережімо її землю і “вічні будемо з нею”. Будьмо чесні, справедливі, національно горді нашою культурно-етнічною ідентичністю та глибиною історичного коріння в світовому розмаїтті культур. Тоді матимемо “свою мудрість” і повагу світу, ефективну економіку, а суспільний загал запоможеться добробутом.

Література:

1. Багряний І. «Національна  ідея та націоналізм» // Сучасність.—1992.—№4

2. Онищук С. Національна ідея і культура: цензура романтичних сподівань // Українські варіанти. — 1998. — № 1. — С. 4 — 7.

3.Карась А. Українська національна ідея // Політологія. — Львів: Світ, 1994. — С. 342—357.

4.Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. — К.: Текст, 2003. — 600 с.