Соціал-демократична ідеологія у сучасному світі і в Україні

Львівський регіональний інститут державного управління

Національної  академії державного управління

при Президентові України

 

 

 

 

кафедра політичних наук і  філософії 

 

 

Індивідуальне навчально-практичне  завдання з дисципліни

Концептуальні засади взаємодії політики і управління

Тема №28 «Соціал-демократична ідеологія у сучасному світі і в Україні»

 

 

 

 

 

                                                                            Виконав

                                                                                      слухач  ДУд-12

                                                                              Шеретюк Віктор Святославович.

 

                                                                                                         Перевірив

                                                                    к.п.н., доц. Буник М.З.

 

 

 

 

Львів 2012

Анотація

Соціал-демократична ідеологія  у сучасному світі і в Україні  являється однією із найвпливовіших. Має безліч своїх прихильників тому що базується на принципах свободи, соціальної справедливості і солідарності.

Моя контрольна робота складається  зі вступу, і трьох розділів, висновків  та списку використаної літератури. У  вступі я коротко написав про  місце соціал-демократичної ідеології  у сучасному світі і Україні.

У першому розділі розглядаються  визначення і виникнення соціал-демократичної  ідеології, хто і коли  перший ввів термін соціал-демократія її подальший  розвиток. У другому розділі висвітлюється соціал-демократична ідеологія у сучасному світі. У третьому розділі розповідається про сучасний стан соціал-демократії в Україні. У висновках підводиться підсумок написаної контрольної робити. У списку використаної літератури подаються джерела, на основі яких  була написана контрольна робота.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1. Вступ…………………………………………………………………….….4
2. Визначення і винекнення соціал-демократичної ідеології ….………...5
3. Соціал-демократична ідеологія у сучасному світі……………………...9
4. Сучасний стан соціал-демократичної ідеології в Україні…………….14
5. Висновки………………………………………………………………….17
6. Використана література…………………………………………………18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У сучасному світі соціал-демократична ідеологія являється однією із трьох  найвпливовіших.  Соціал-демократична ідеологія об’єднує партії цієї спрямованості  в більш, ніж ста країнах світу. Найбільший вплив соціал-демократія досягла в державах Західної і  Північної Європи. Сучасні представники соціал-демократії являються досить відомими, світовими політичними  діячами, наприклад Франсуа Міттеран (президент Франції в 1981-1995 р.р.), Феліпе Гонсалеса (перший секретар Іспанської соціалістичної робочої партії, що очолив іспанський уряд в 1982 - 1996 р.р. ) і  др. Соціал-демократи створили свою організаційну структуру в Європарламенті – Соціалістична група європейського  парламенту (СГЕП). За результатами виборів  в цей орган країн Євросоюзу  з кінця 79-х років СГЕП є найчисленнішою. Виробивши загальну позицію по багатьом політичним і економічним питанням, вони реально впливають на розвиток Європи і світу.

Ідеї соціал-демократії розділяють і партії інших напрямів: "зелені" (ФРН, що входили в коаліційний уряд, до 2006р., очолюване соціал-демократом Р. Шредером); християнські партії, що проповідують ідею позбавлення трудящих від експлуатації і бідності шляхом морально-релігійного самовдосконалення, збереження приватної власності і засудження класової боротьби і соціальних революцій.

Також численні опитування громадської думки раз у раз  підтверджують наявність в Україні  великої кількості прибічників  соціал-демократії — тих виборців, котрим тією чи іншою мірою близькі  соціал-демократичні ідеали.

 

 

 

 

 

Визначення і  винекнення соціал-демократичної ідеології

Термін "соціалізм" походить від латинських слів: sociare – "з'єднання, об'єднання людей" та socialis – "суспільний, пов'язаний з суспільством". Перше  використання терміна переважно  адресують представникові утопічного соціалізму з Великої Британії Роберту  Оуену (1771–1858), який у 1827 р. вжив його на сторінках часопису "Кооперативний  журнал та місячний вісник", та послідовнику французького представника утопічного соціалізму Анрі де Сен Сімона (1760–1825) філософу П'єру Лероуксу (1797–1871), який оперував цим терміном у 1834 р. у статті "Індивідуалізм і соціалізм". Загальне поширення термін отримав  у зв'язку з творчим доробком К. Маркса (1818–1883) та Ф. Енгельса (1820–1895).

Виникнення терміна "соціал-демократія" пов'язано з діяльністю II Інтернаціоналу, який був створений у 1889 р. і об'єднував  робітничі партії, що дотримувались  засад марксизму (проіснував до 1914 p.). Цей термін почали використовувати  з другої половини XIX ст. для означення  робітничих партій та їхніх прихильників, які у своїй діяльності наголошували на боротьбі за демократизацію суспільного  життя і відрізнялися від робітничих партій, які дотримувались революційних методів діяльності.

Багато марксистських  робітничих партій європейських країн  називали себе соціал-демократичними, зокрема Німецька соціал-демократична партія, яка виникла у 1875 р. Внаслідок  поширення виборчого права у  другій половині XIX ст. на більшість  дорослих чоловіків, серед яких основну  частку становили робітники, європейські  робітничі партії почали брати активну  участь у парламентських виборах, відповідно їхні фракції – у парламентській діяльності. Ці партії у своїй роботі надавали перевагу парламентській діяльності й формулювали вимоги, спрямовані на розширення засад демократії та проведення поступових реформ існуючого  капіталістичного ладу. Подальше розмежування двох напрямів у робітничому русі відбулося після Жовтневої революції 1917 р. у Росії, коли прихильники революційних методів діяльності, згідно з досвідом більшовицької Росії, почали використовувати щодо себе назву "комуністи", а прихильники демократичних (реформістських) методів боротьби за соціалізм стали називатися "соціалістами" та "соціал-демократами".^{[1 c.872]}

Остаточне формування соціал-демократії як самостійної доктрини/ідеології  та інституційного політичного руху відбулося після Другої світової війни. Відповідно у розвитку політичної доктрини соціал-демократії ми можемо виділити три головні етапи: перший – до Другої світової війни, другий – з кінця 40-х і до середини 80-х років і третій – з кінця 80-х років минулого століття.

Політична історія європейських країн у XX ст. засвідчує, що соціалісти і соціал-демократи спільно протистояли  комуністам, входили до єдиних міжнародних  об'єднань, їм властива концептуальна  несуперечливість і близькість програм. Тому ми розглядаємо поняття "соціаліст" і "соціал-демократ" як синоніми.

Перший етап характеризувався концептуальним розмежуванням соціал-демократії та комунізму як якісно відмінних  напрямів у робітничому русі. В  першій половині XX ст. відмінності між  комунізмом і соціал-демократією  стосувалися вже досить широкого спектра проблем, але ми розглянемо найвагоміші.

Ставлення до капіталізму. Комуністи  критикували капіталістичне суспільство  загалом і обстоювали необхідність його повалення/знищення, хоча не завжди це передбачало вимогу збройної революції. Соціалісти виступали за поступове  реформування капіталізму в соціалізм  за допомогою конституційних процедур.

Проблема влади. Комуністи  у випадку захоплення/приходу  до влади прагнули б до монопольного володіння і збереження її за собою. Соціалісти ставились до влади як до призу, який можна отримати лише внаслідок виборів, якщо буде на це воля більшості.

Політична боротьба. Комуністи  сприймали політичну боротьбу в  форматі гри з нульовим результатом, коли жодні компроміси неможливі, а  переможець наперед визначений. Соціалісти розглядали політичну боротьбу в  форматі політичної конкуренції, відповідно до теорії ігор, як гру з не нульовим результатом, тобто коли результат  наперед не відомий, а залежить від  підтримки більшості населення.

Держава. Комуністи виступали  з вимогою повної ліквідації буржуазної держави та встановлення держави  диктатури пролетаріату, яка мала б керуватися тільки інтересами пролетаріату. Соціалісти дотримувались позиції  щодо контролю за державою лише у випадку  виграшу виборів і лише протягом того часу, який передбачено законом  для виборної влади.

Питання власності. Комуністи  трактували приватну власність як продукт  крадіжки у трудового населення, відповідно вони виступали за її націоналізацію та усуспільнення без компенсацій. Соціалісти виступали за поступове  збільшення частки суспільної власності  в різний спосіб, у тім числі  й у результаті викупу. Відповідно вони дотримувалися ідеї змішаної власності.

Демократія. Комуністи трактували демократію як класовий продукт, вважали  представницьку демократію буржуазним винаходом, спрямованим на забезпечення знаходження буржуазії при владі, тому цей тип демократії вони визначали  як неповну демократію. Натомість  вони пропонували встановлення пролетарської  демократії, яка би надавала демократичні права лише трудящим масам і обмежувала громадянські права нетрудящих прошарків  населення. Соціалісти визнавали засади представницької демократії, брали  на себе зобов'язання неухильно їх дотримуватися. Вони наголошували на неузгодженості демократії й прагнули її подолати, розширити демократію шляхом дозволених методів та засобів ^{[2 c. 640]}.

Найбільший вплив на формування концептуальних засад соціал-демократії у першій половині XX ст. мав Фабіанський  рух, погляди Е. Бернштейна та К. Каутського. Фабіанське товариствобуло створене в  Лондоні 1884 року і стало інституційною  формою фабіанського суспільного руху. Його прихильники виступили за поступове  реформування капіталізму, в межах  якого треба було долати суспільну  несправедливість і поступово формувати  нові суспільні відносини. Вони також  відкинули положення марксизму  про соціалістичну революцію  як різку зміну, наголосивши, що суть революції полягає у поступових, систематичних змінах капіталізму  в умовах демократії, свобод особистості  та приватної власності. Таким змінам мали передувати зміни в суспільній свідомості, а перехід від капіталізму  до соціалізму мав відбуватися еволюційно. Держава є представником інтересів  усіх громадян, а не лише одного конкретного  класу. Особливого значення вони надавали владі достойних (мери-тократії). Також  обґрунтовували необхідність державного інтервен-ціоналізму, формування державної  власності поряд з приватною, дій, спрямованих на поліпшення матеріального  становища робітників. Фабіанське товариство тісно співпрацювало з Лейбористською партією від моменту її створення. У діяльності товариства брали участь: Сідней Вебб*51 (1859–1947), Беатрис Вебб (1858–1943), Бер нард Шоу (1856–1950), Бертран  Рассел (1872–1970), Уільям Беверідж (1879–1963), прем'єр-міністри Сполученого Королівства  – Р. Макдональд, К. Еттлі, Г. Вільсон  та Т. Блер. Товариство активно працює і нині.^{[3 c.204]}

Фабіанська концепція  соціалізму суттєво вплинула на світогляд  Едуарда Берниїтейна (1850–1932). У 1872 р. він став членом Соціал-демократичної  партії Німеччини, одним з її лідерів, був депутатом рейхстагу. В праці "Умови можливості соціалізму та завдання соціал-демократії" (1899) він  довів, що більшість передбачень, зроблених  К. Марксом стосовно капіталізму, виявились  хибними. Зокрема, розвиток капіталізму  призводив не лише до збагачення капіталістів, а й до покращення матеріального становища робітників, розвитку середнього класу. У праці "Чи можливий науковий соціалізм?" (1901) Е. Бернштейн оголосив про свій відхід від "наукового соціалізму". Він стверджував, що соціалізм не мав розглядатися як обов'язковий результат/наслідок розвитку капіталізму, а радше як моральний ідеал, до якого повинні прагнути його прихильники.

Вимога здійснення соціалістичної революції не була кінцевою метою. Боротьба за соціалізм мала відбуватися поступово, шляхом реформ. У процесі цієї боротьби за соціалізм робітничий клас повинен  обстоювати вимоги встановлення повної демократії, вважаючи, що процес демократизації сучасних йому європейських країн мав  бути поступовим. Згідно з Е. Бернштейном  дія обидвох чинників – поліпшення матеріального становища робітничого  класу і поступова демократизація буржуазної політичної системи спричиняла би затухання класової боротьби. Внаслідок  цього робітничий клас мав сконцентруватися на боротьбі за розширення свого представництва у національних парламентах та органах  місцевого самоврядування і на вимогах  покращення умов праці та піднесення стандартів життя робітників і всіх найманих працівників. Бернштейн визнавав широку співпрацю робітничих партій з органами буржуазної держави заради прийняття законодавства, вигідного  для робітників, захисту їхніх  прав щодо власників. Відкидання революційних методів діяльності у нього поєднувалось із декларацією вимог захисту  прав людини, що свідчило про його відкритість  до концептуальних положень лібералізму. Фактично він пропонував конструкцію  перетворення робітничої партії на демократичну, яка б орієнтувалася на проведення реформ. Цій конструкції відповідав афоризм Бернштейна: "Рух –  це все, кінцева мета – ніщо". Отож, для нього вимоги демократії, демократизації тогочасного буржуазного суспільства  були не лише засобом/інструментом зміни  суспільства, а й метою політичної боротьби робітничого класу та політичних партій, які обстоювали інтереси робітників^{[4 c. 138]}

Соціал-демократична ідеологія у сучасному світі

На відміну від марксизму, ідеологія соціал-демократії виходить з пріоритету історичної еволюції суспільства  у напрямку суспільства соціальної справедливості та рівності громадян незалежно від їх суспільного  становища, а також збереження соціального  і міждержавного миру. В теорії еволюційного соціалізму, запропонованій філософом Едуардом Бернштейном, відзначаються  реальні досягнення робітничого  класу в самосвідомості своєї  ролі. Едуард Бернштейн приходить  до висновку, що Карл Маркс неправий, говорячи про неминучість соціальної революції і крах капіталістичної  системи. Едуард Бернштейн вважав, що реформи, які дають певні вигоди робітничому класу, поступово приведуть  до того ж соціалізму. Едуарда Бернштейна за перегляд вчення Маркса охрестили  відступником-ревізіоністом. Уявлення про поступове реформування буржуазного  суспільства, необхідність відмови  від класової боротьби нерозривно пов' язувалися у доктрині еволюційного соціалізму з розумінням першорядної  значимості народної влади та політичного  й економічного життя, посиленням соціальної захищеності трудящих та заохоченням  робітничого самоврядування. Прихильники  еволюційного соціалізму об' єдналися в Другий Соціалістичний Інтернаціонал, що, за задумом, повинен координувати діяльність соціалістичних та соціал-демократичних  партій світу.