Выборные системы

     Мажоритарна система відносної більшості (або  простої більшості, або "перший обирається на посаду") є найпростішою різновидністю  мажоритарної системи. За умов її запровадження  обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість  голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості  набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура  жеребкування. При цій системі  голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий  мінімум участі виборців у голосуванні.

     Недоліком мажоритарної системи відносної  більшості є те, що вона не дає  можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю  на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти  обраного кандидата, пропадають. Ця система  також фактично анулює середні і  малі партії. З прийняттям нового масиву виборчого законодавства нині в  Україні запроваджується мажоритарна  система відносної більшості  частково на парламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України", 225 депутатів  парламенту обираються в одномандатних  виборчих округах на основі відносної  більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідного села, селища, міста, району в місті. Згідно зі ст. З цього Закону, вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округові, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього ж Закону вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до цього району. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких є водночас межами районів та міст обласного значення, що входять до цієї області.

     Напротивагу означеній мажоритарна система  абсолютної більшості для обрання  кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто  діє формула 50 % + 1 голос. Похідна  від цієї кількості голосів виборців може бути різною: 1) загальне число  зареєстрованих виборців; 2) загальне число  виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий  нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюють мінімум  кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата.

     Перевага  означеної системи — в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або  повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно  знижується, законодавство часто  не встановлює ніяких бар'єрів, що мають  місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують  за одного кандидата, але вказують при  цьому порядок своїх переваг  для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості  при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

     В Україні, як відомо, ще до недавна, в  тому числі на парламентських і місцевих виборах, для підрахунку голосів  на виборах застосовувалась мажоритарна  система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена тільки на виборах  Президента України.

     Мажоритарна система кваліфікованої більшості  передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість  голосів виборців. Кваліфікована  більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість  абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна  причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла  в Італії при виборах Сенату, також  застосовується в Чилі.

     3.2. Пропорційна система

     Другим  видом виборчих систем є пропорційна  система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

     При пропорційній системі депутатські  мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів  виборців, зібраних кожною з них  у межах виборчого округу. При  застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

     Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави  складає єдиний виборчий округ.

     За  впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють  наступні види пропорційної системи:

     1) з жорсткими списками;

     2) з преференціями;

     3) з напівжорсткими списками. При  застосуванні жорстких списків  виборець голосує за список  партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються  тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших  кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

     При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку  навпроти номеру того кандидата в  кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким  чином, обирається той, хто отримав  найбільше число преференцій, в  разі рівності кількості преференцій  у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується  у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

     Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

     1) за список у цілому;

     2) визначати преференції, помітивши  чи вписавши прізвища одного  або кількох кандидатів. У першому  випадку голоси виборців підраховуються  за системою жорстких списків,  у другому — за системою  преференцій. Ця система практикується  в Швейцарії, Австрії, Італії.

     Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні  обирається передусім політична  платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша  за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний  список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну  від цього, система преференцій  дає змогу розширити сферу  волевиявлення саме виборців, бо голосують  і списки, і персонали'. 1 в цьому  її перевага, проте недоліком є, так  би мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи  з напівжорсткими списками викликане  необхідністю подолати вади системи  жорстких списків і преференцій.

     Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система  обрахунку голосів виборців. Це більш  або менш складне математичне  обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен  список отримує стільки місць, скільки  разів він відповідає виборчому  коефіцієнтові. Оскільки кількість  місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка  враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хе-генбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

     Розподіл  надлишків (остачі) проводиться двома  основними методами:

     1) метод найбільших надлишків включає  розподіл місць за списком,  що має найбільшу кількість  непредставлених голосів, відкладених  від першого розподілу, і так  далі, доки всі місця не будуть  розприділені.

     2) метод найбільшого середнього  — метод, шляхом якого загальна  кількість голосів, отриманих  за списком, ділиться на кількість  місць, вже отриманих за цим  списком, плюс одне фіктивне  місце. Список, який таким чином  отримує найбільше середнє, отримує  наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть  розприділені.

     Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лапо, модифікований  метод Сен-Лапо.

     З метою запобігання швидкому росту  кількості дрібних, непредставницьких  партій при пропорційних системах виборів  запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування  допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у  законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад  у Нідерландах — 0,67, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні  за новим парламентським виборчим законодавством — 4 %.

     3.3. Змішана система

     Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн  світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук  і становлення виборчих систем або  необхідно досягти компроміс  між принципом представництва у  парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

     Іноді змішані системи запроваджуються  в модифікованому вигляді з перевагою  тієї чи іншої виборчої системи.

     Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному  методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування  виступають наступні змішані системи:

     1) система з єдиним голосом, що  не допускає передачі. Зміст її  полягає в тому, що в багатомандатному  виборчому окрузі виборець голосує  за одного кандидата, а не  за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

     2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох  кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж  кількість місць для заповнення;

     3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів,  скільки мандатів у окрузі, і  може її розподілити між всіма  кандидатами, а може й віддати  всі свої голоси за тільки  одного з кандидатів.

     Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну  систему представництва.

     Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують  за одного кандидата незалежно від  числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

     Найпростішим  варіантом змішаної виборчої системи  є паралельне комбінування: певна  частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є парламент  Німеччини, де нижня палата — Бундестаг  — наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину — за пропорційною. Такі ж чинники покладені в  основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

     В Україні також парламент обирається на основі загального, рівного і  прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 — в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного  представництва. 
 
 
 
 

     Використана література:

     1. Молдован В.В. Конституційне право.  – К.: 1996р.

     2. Конституційне право України,  під ред. Погорілка В.Ф. –  К.: 2000р.

     3. Лисенков С.Л. Конституція України,  матеріали до вивчення. – К.: 1997р.

     4. Закон України про вибори народних  депутатів України. – К.: 2001р.

     5. Коментар законодавства України  про права та свободи людини  і громадянина. – К.: 1999р.