Структура міжнародної торгівлі

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

Полтавський університет економіки  і торгівлі

 

 

                                                      Кафедра загальноекономічних дисциплін

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Структура міжнародної торгівлі»

 

 

 

 

 

                                                                           Виконала

                                                                           Студентка групи ГРС-22

                                                                                    Омаржанова Асіят

 

 

 

 

                                                 Полтава 2012 
                                        План

1. Товарна структура міжнародної торгівлі
2. Регіональна структура міжнародної торгівлі

 

 

 

1. Товарна структура міжнародної  торгівлі

Структуру міжнародної  торгівлі розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів  і як систему методів організації  реалізації товарів на світовому  ринку.

Товарна структура міжнародної торгівлі – це частка тих чи інших товарів  у світовому товарообігу. Сюди відносять  основні групи товарів:

   Продовольство(включаючи  напої та тютюн), сировина, мінеральне  пальне, продукція переробної промисловості  (машини, устаткування, хімічні товари, метали, текстиль).

    Товари на світовому ринку  мають штрихові коди – це  належність товару до певної  товарної групи, кодування його  властивостей та якості за  допомогою штрихових позначок. Код  України 482. Україна вступила до  Міжнародної асоціації товарної  нумерації в Європі (ЕАN) в 1995. У  1996 році вийшла Постанова КМУ  “Про введення штрихового кодування  товарів”, а з 1997 року введено  обов’язкове кодування національних  товарів.

Науково-технічний  прогрес привів до істотних зрушень  у товарній структурі міжнародної торгівлі, а саме: збільшилась частка готових виробів і скоротилась питома вага продовольства і сировини, окрім палива. Якщо в 1950-х роках частка сировини і палива приблизно дорівнювала частці готових виробів, то до середини 1990-х років частка сировини, продовольства і палива впала до 30 %, з яких 25 % припадає на паливо і 5 % — на сировину. Водночас частка готових виробів зросла з 50 % до 70 %. Більш ніж 1/3 всієї світової торгівлі в середині 90-х років — це торгівля машинами й обладнанням.

Зменшення частки сировини в міжнародній торгівлі пояснюється такими факторами:

• розширенням  виробництва синтетичних матеріалів на базі розвитку хімічної промисловості;

• переходом  на ресурсозберігаючі технології;

• впровадженням  прогресивних методів обробки первинних  матеріалів.

Унаслідок розвитку хімічної промисловості та змін у структурі паливно-енергетичного  балансу різко зросла торгівля мінеральним паливом — нафтою і природним газом. Так, у 1996 р. світовий експорт нафти зріс на 18,5 %, а експорт сільськогосподарської й мінеральної сировини впав більш ніж на 5 %. Частка палива в міжнародній торгівлі в 1996 р. становила 8,1 % (20 % у середині 70-х років).

Таблиця 1

Товарна структура міжнародної  торгівлі

Товари	1960		1970		1980		1990		2000
	млрд. дол.	%	млрд. дол.	%	млрд. дол.	%	млрд. дол.	%	млрд. дол.	%
Всього	127,4	100,0	312,0	100,0	1993,3	40,9	3433,8	100,0	5442,1	100,0
Продовольчі і сировинні товари, паливо	56,3	44,2	103,2	33,1	815,3	40,9	840,0	24,5	1082,5	19,9
продовольчі товари	22,3	17,5	41,3	13,2	201,1	10,1	297,3	8,7	423,1	7,8
промислова сировина	21,3	16,7	33,0	10,6	136,8	6,9	178,4	5,2	233,8	4,3
паливо	12,7	10,0	28,9	9,3	477,4	24,0	364,3	10,6	425,6	7,8
Готові товари та напівфабрикати	69,7	54,7	202,3	64,8	1143,8	57,4	2508,6	73,1	4188,5	77,0
хімічні товари	7,5	5,9	22,1	7,1	147,4	7,4	304,6	8,9	507,9	9,3
машини, обладнання і транспортні  засоби	27,7	21,7	89,8	28,8	511,4	25,7	1210,0	35,2	2139,3	39,3
інші готові товари	34,5	27,1	90,4	29,0	485,0	24,3	994,0	28,9	1541,3	28,3
Інші товари	1,4	1,1	6,5	2,1	34,2	1,7	85,2	2,5	171,1	3,1

Джерело: «Statistical Yearbook» і «Monthin of Statistics»  за відповідні роки.

 

НТР дала новий поштовх поділові праці, спеціалізації  виробництва, яка набирає особливо широких масштабів у машинобудуванні. Відбувається перехід від міжгалузевої спеціалізації до внутрішньогалузевої, від готової кінцевої продукції — до проміжних видів виробів. Різко зростає обмін вузлами, деталями, компонентами, які часто виготовляються на підприємствах різних країн. Внутрішньо-національні й міжнародні кооперовані поставки досягають 50—60 % вартості продукції багатьох галузей промисловості індустріальних країн Заходу. Більш ніж 30 % товарообороту між цими державами припадає на взаємні кооперовані поставки. Кооперовані поставки відіграють помітну і дедалі зростаючу роль в експорті цілої низки країн, що розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.

Отже, вироблена  продукція дедалі частіше становить  результат міжнародних коопераційних  зв'язків, а зовнішня торгівля не тільки виконує функцію реалізації кінцевого продукту, але все більше перетворюється на сполучну ланку виробничого процесу. Ця тенденція особливо помітна щодо провідних індустріальних країн світу. В експорті їх машинобудівної продукції частка комплектуючих виробів уже в середині 80-х років упритул наблизилася до 50 % і продовжує зростати.

Поглиблення спеціалізації спричинюється також  прискоренням морального старіння і швидким оновленням асортименту, що веде до спеціалізації наукових досліджень. У передових сучасних галузях (напівпровідники, ЕОМ) цикл «життя» продукції становить 3—5 років, в усіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8—9 років порівняно з 20 роками в середньому на початку сторіччя. Згідно з оцінками, в минулому десятиріччі на світовому ринку було оновлено близько 80 % товарів. На світових ринках з'являється велика кількість принципово нових товарів, здебільшого продукції наукоємних галузей, сфери високих технологій (лазерна техніка, швидкодіючі ЕОМ, обладнання для АЕС і т. д.).

Отже, відбувається інтелектуалізація світової торгівлі. В експорті промислово розвинутих країн зростає частка високотехнологічної продукції (США, Швейцарія та Японія — понад 20 %, Німеччина та Франція — близько 15 %).

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП  у світовому господарстві з'являються  нові виробники, що створюють собі нові «ніші» або тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиблення спеціалізації, а й  до змін у соціальній структурі господарства.

За останні  десятиріччя значно зросла роль торгівлі машинами й обладнанням. З 1983 р. по 1997 р. частка цієї товарної групи у світовій торгівлі збільшилася з 28,8 % до 38,8 %. Важлива тенденція — розширення торгівлі машинами й обладнанням між промислове розвинутими країнами. З 1980 р. до середини 90-х років експорт машин і обладнання з розвинутих країн зріс у 3 рази. Найбільш швидкими темпами зростає експорт електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого припадає понад 25 % усього експорту машинно-технічної продукції.

 

 

 

2. Регіональна структура міжнародної  торгівлі

Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою розподіл торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за територіальною або організаційною ознакою.

Територіальна географічна структура торгівлі звичайно узагальнює дані про міжнародну торгівлю країн, які належать до однієї частини світу (Африка, Азія, Європа) або до певної групи (індустріальні країни; країни, що розвиваються).

Організаційна географічна структура показує  розподіл міжнародної торгівлі або між країнами, які належать до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних об'єднань (країни Європейського Союзу, країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу за тим або іншим аналітичним критерієм (країни — експортери нафти, країни — чисті боржники).

Основний  обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за одночасного зростання  питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. В цілому в 1996 р. на індустріально розвинуті країни припадало 68 % світового експорту, на країни, що розвиваються, —28,5 %, на країни з перехідною економікою —3,3 %.

З другої половини XX ст. помітно проявилась нерівномірність  динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуючі позиції  США похитнулися. Так, якщо в 1950 р. на частку цієї країни припадало 32 % світового експорту, то в 1960 р. — 17,1 %, у 1997 р. — 12,0. Відповідно зросла частка Західної Європи та Японії. Західноєвропейські держави за цей період збільшили свою частку з 23 % до 44,6 %.

Ще краще  виглядають показники Японії: 0,5 % —після закінчення Другої світової війни, 3,4 % —в 1960 р., 7,7 % —в 1997 р. В 1983 р. Японія вийшла на перше місце у світі з експорту машин та обладнання. Японія значно випереджає всі країни за вивозом легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки та ін.

Одна  третина японського експорту припадає на США Дефіцит США в торгівлі з Японією у 90-ті роки тримався на рівні 50 - 60 млрд. дол. на рік.

Таблиця 2

Регіональна структура світової торгівлі

Країни та регіони	Експорт				Імпорт
	Вартість, млрд. дол. 2003	2002 -2003, %	Щорічне зростання, %		Вар- тість, млрд. дол. 2003	2002 -2003, %	Щорічне зростання, %
			2002	2003			2002	2003
Північна Америка	903	8,2	6,4	3,2	1100	8	6,2	10,3
Латинська Америка	279	9,8	12,3	10,4	31,9	14,7	11,4	17,5
Мексика		15,2	21,1	14,7	113	15,9	25,5	23,6
інші латино-американські країни	16,9	7	7,1	7,8	206	13,3	2,6	14,5
Західна Європа	2276	4,8	3,6	-0,9	2263	4,1	3,3	-0,8
Європейський Союз (15 країн)	2105	4,9	3,5	-0,8	2070	4,1	2,9	-1,1
Перехідні економіки	179	6,6	5,9	3,5	193	6,9	13,5	8,8
Центральна/ Східна Європа	90	7,2	2,6	6,9	118	11,6	15,2	5,6
Африка	123	2,7	12,7	2,0	127	4,7	-0,3	3,2
Південна Африка	30	3,7	2,5	5,8	33	8,7	-1,4	9,3
Середній Схід	164	2,9	13,9	-0,4	144	5,5	7,0	1,6
Азія	1379	9,3	0,6	5,4	1321	9,3	4,8	0,2
Японія	421	5,6	-7,3	2,5	339	5,3	4,0	-3,0
Китай	183	16,7	1,5	20,9	142	15,1	5,1	2,5
п'ять східноазійських ринків*	351	12,8	4,7	5,2	367	П,9	7,6	-3,2
Світовий показник	5300	6,8	4,3	3,2	5470	6,8	4,9	3,0

* Індонезія,  Південна Корея, Малайзія, Філіппіни,  Таїланд.

Джерело: World Trade Organization. Annual Report 2004. Vol. II. Р. 13.

 

Послаблення домінуючої ролі США в міжнародній  торгівлі певною мірою було пов'язане  зі зниженням конкурентоспроможності американського виробництва.

Конкурентоспроможність  визначається як здатність конкретної держави створювати пропорційно більше благ, ніж її суперники на світових ринках.

В основі світової класифікації країн за конкурентоспроможністю лежать 378 різноманітних критеріїв. Передусім це доход на душу населення, рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. Зважають на наявність природних копалин, інфраструктуру, розвиненість засобів комунікації та ряд інших факторів. Окрім об'єктивних факторів, враховуються результати опитування керівників найбільших підприємств у світі.

На кінець 80-х років за факторами конкурентоспроможності стала виходити в лідери Японія. Тоді ж до неї приєдналися «нові  індустріальні країни» Азії — Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США повертають перші позиції у світі за конкурентоспроможністю. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років посідала перше місце. На 17-му місці Франція, на 34-му — Китай, на 40-му — Туреччина. В самому кінці списку — Греція, Мексика, Польща, Угорщина та Венесуела. І, нарешті, Росія —остання, на 48-му місці.

За прогнозами фахівців, у перші роки XXI ст. найбільш конкурентоспроможними будуть США та азійські держави. У 2030 р. у трійку найбільш конкурентоспроможних держав увійдуть США, Японія та Китай. Подальші позиції у цьому списку займатимуть Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія та Швейцарія.

Щодо  країн, що розвиваються, то вони в основному  залишаються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Відносне зниження попиту на сировину і продовольство на світовому ринку до початку 90-х років означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення експорту. До того ж промислове розвинуті країни збільшили свою частку у світовому експорті продовольства і сировини (за винятком нафти). Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті цих товарів (без нафти) скоротилася з 40 % (1960 р.) до 28 % (на початку 90-х років).

Прагнення країн, що розвиваються, диверсифікувати  свій експорт за рахунок товарів промислової групи дуже часто натрапляє на протидію в тій або іншій формі з боку промислове розвинутих країн. Разом з тим окремі країни, що розвиваються, передусім «нові індустріальні країни», домоглися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення у ньому частки готової продукції, промислових виробів, у тому числі машин та устаткування. Так, питома вага промислового експорту країн, що розвиваються, у його загальному світовому обсязі на початку 90-х років досягла 16,3 %. Загалом експорт країн, що розвиваються (за винятком «нових індустріальних країн»), зростає нерівномірно як по групах країн, так і по галузях.