Антикризове управління підприємством: проблеми оцінки діяльності

«Антикризове управління підприємством: проблеми оцінки діяльності»

 

Вступ…………………………………………………………………..............3

Розділ 1. Запровадження антикризового управління. Основні причини виникнення кризових явищ..............................................................................4

Розділ 2. Прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства …...9

Розділ 3. Оцінка можливостей відновлення платоспроможності……………………………………………………….....10

Розділ 4. Підготовка при антикризовому  управлінні підприємством……………………………………………………………….12

Висновок…………………………………………………………………......15

Список використаної літератури…………………………………………...16

 

Вступ

Сучасний стан більшості  суб'єктів господарювання в Україні  фахівці визнають як кризовий. Розвиток кризових явищ, з одного боку, і заінтересованість  держави в максимальному збереженні підприємств, які мають необхідний потенціал виживання та є стратегічно  важливими для країни в цілому або певних регіонів, з іншого боку, зумовили виникнення та поширення нового для України, специфічного за своїми завданнями й функціями виду управління - антикризового.

Антикризове управління розглядається  як самостійний вид професійної  діяльності, спрямований на запобігання  кризовим явищам та подолання їх у  діяльності підприємства на підставі раціонального використання наявних ресурсів і потенціалу виживання, мінімізації матеріальних та фінансових витрат шляхом застосування відповідних втрат, принципів та методів роботи. Об'єктом антикризового управління є кризові явища в діяльності підприємства (виникнення, розвиток, усунення та запобігання).

Розділ 1. Запровадження антикризового управління. Основні причини (фактори) виникнення кризових явищ.

Кризова ситуація в діяльності підприємства не виникає раптово, вона має свої причини (етіологію). Причина появи кризових явищ прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, невизначеністю економічної поведінки контрагентів, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем підприємства тощо. Суттєвим фактором є несприятливий вплив зовнішнього оточення.

Виділяють такі загальні ознаки класифікації кризових факторів:

1. Залежно від місця виникнення кризових факторів:

• Внутрішні (ендогенні) — виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, провокується певними рішеннями, подіями або внутрішнім станом системи;
• Зовнішні (екзогенні) — виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, обумовлюється станом зовнішнього оточення.

2. Залежно від наслідків виявлення окремих факторів:

• Загальні кризові фактори, дія яких призводить до погіршення загальних умов ведення підприємницької діяльності;
• Специфічні кризові фактори, дія яких погіршує перспективи підприємств окремого профілю діяльності;
• Індивідуальні кризові фактори, дія яких призводить до банкрутства конкретного підприємства.

3. Залежно від ступеня впливу в межах кожної групи:

• Основні;
• Другорядні.

4. Залежно від ступеня взаємообумовленості:

• Незалежні;
• Похідні.

5. Залежно від часу дії:

• Постійні;
• Тимчасові.

6. Залежно від підходу до визначення:

• Потенційні;
• Фактичні.

Найбільш важливою групою серед перелічених факторів кризових ситуацій є внутрішні та зовнішні фактори.

Зовнішні кризові фактори  поділяються на міжнародні та національні кризові фактори.

Міжнародні кризові фактори  обумовлюються ситуацією поза межами країни, станом та тенденціями світової економіки. У їх складі можуть бути виділені такі підгрупи:

• Загальноекономічні фактори;
• Політичні фактори;
• Фактори, які пов'язані з діяльністю окремих іноземних партнерів.

Міжнародні кризові фактори  мають найбільше значення для  підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Вплив цієї групи факторів на їх діяльність є прямим.

Національні фактори розвитку кризових явищ формуються в межах  країни та можуть бути агреговані в  такі підгрупи:

• демографічні фактори;
• економічні фактори;
• політичні фактори;
• соціальні фактори;
• науково-технічні фактори;
• природні фактори;
• інші фактори (криміногенна ситуація, екологічні фактори, стихійні лиха тощо).

Найбільш негативний вплив  на поглиблення кризи, безумовно, справляють економічні фактори. У складі економічних факторів традиційно виокремлюють:

• загальноекономічні, що визначають загальні умови функціонування підприємств;
• ринкові фактори, пов'язані з негативними для даного підприємства тенденціями розвитку окремих ринків, з якими взаємодіє підприємство в процесі своєї діяльності.

Внутрішні фактори, що обумовлюють  появу кризових явищ також достатньо  різноманітні. Первинним внутрішнім фактором, який є головною першопричиною розвитку кризи, вважається погане керівництво. Виокремлюють такі недоліки, які зумовлюють кризовий тип менеджменту: склад керівників, управлінських працівників, недостатні знання керівництва, незбалансована адміністративна команда, команда, яка погано працює, відсутність стратегічного підходу, слабка дисципліна тощо. Погане керівництво посилює дію такого фактора кризи, як недостатній контроль.

Залежно від функціонального  спрямування менеджменту, якість якого  спричинила появу кризових явищ у  діяльності підприємства, виділяють кризові фактори, обумовлені станом:

• загального менеджменту — невідповідність сучасним вимогам загальних принципів в управлінні підприємством, відсутність стратегічного підходу, незнання сучасних методів аналізу, планування, прийняття рішень;
• операційного (виробничого) менеджменту — неоптимальність виробничої програми, збитковість випуску окремих видів продукції (товарів), високий рівень постійних витрат тощо;
• фінансового менеджменту — неефективне управління формуванням та використанням окремих видів активів, неефективність формування власного та залученого позикового капіталу, високий рівень фінансового ризику тощо;
• маркетингу — неефективність товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики, незадовільне вивчення та прогнозування попиту;
• інвестиційного менеджменту — неефективність відбору та реалізації окремих інвестиційних проектів, незбалансованість інвестиційних потреб та можливостей, збитковість та неліквідність інвестиційного портфеля підприємства тощо.

Запровадження антикризового  управління потребує розв'язання таких складних та багатоаспектних питань, як:

• концепція циклічності економічного розвитку й методологія дослідження кризових явищ мікроекономічних систем;
• теоретичні засади проведення антикризового управління підприємством (сутність, принципи, порядок та інструменти управлінського впливу);
• методологічні засади та практичний інструментарій діагностики кризових явищ і загрози банкрутства підприємства, зокрема методичне забезпечення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства підприємства, перспективної оцінки фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства, прогнозування можливостей підприємства щодо подолання кризових явищ;
• теоретико-методологічні засади розроблення антикризової програми підприємства;
• фінансово-економічні аспекти обґрунтування окремих антикризових заходів (використання внутрішніх резервів відновлення платоспроможності, реструктуризація активів та пасивів підприємства, зовнішня і внутрішня реорганізація, продаж підприємства як цілісного майнового комплексу тощо), методичні засади оцінки результативності реалізації антикризової програми й організації контролю за ходом її виконання та ін.

Одним з найважливіших  завдань суб'єкта антикризового  управління є оцінка вартості підприємства та його активів для визначення методичних засад та практичного інструментарію, яким при цьому можна користуватися, потрібно насамперед уточнити об'єкти, що підлягають оцінці, мету та обмеження оцінки. Аналіз завдань антикризового управління дає змогу визначити основні випадки проведення оцінки вартості підприємства та його майна.

 

Розділ 2. Прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства. Перспективна оцінка можливих фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства є необхідним етапом проведення діагностики господарсько-фінансової діяльності підприємства.

У ході цієї роботи мають  бути оцінені ймовірні фінансові  наслідки початку провадження у  справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності з погляду економічних інтересів його власників (оцінка витрат від виникнення ситуації банкрутства, під якими розуміються витрати частин інвестованого капіталу), кредиторів підприємства (оцінка втрат внаслідок недостатнього обсягу грошових коштів, отриманих від реалізації наявного майна для повного розрахунку за всіма зобов'язаннями), підприємства як господарюючого суб'єкта (оцінка наявних коштів після розрахунку з усіма кредиторами та їх достатності для продовження підприємницької діяльності).

Для вирішення всіх перелічених  проблем суб'єкт антикризового  управління повинен здійснити оцінку ліквідаційної вартості наявного майна  підприємства, тобто грошових коштів, що можуть бути отримані в наслідок продажу об'єкта оцінки на відкритому конкурентному ринку, якщо термін реалізації буде коротшим від розумно довгого для даного типу об'єктів на даному ринку. Отриманий результат є базою для визначення системи оціночних показників, які запропоновані автором для відображення наслідків виникнення ситуації банкрутства.

Оскільки Законом України "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) термін реалізації майна  в ході здійснення ліквідаційної  процедури не обмежено, об'єктом  оцінки є упорядкована ліквідаційна вартість, на підставі якої визначають прогнозний обсяг грошових коштів, отриманих після розпродажу активів підприємства протягом такого періоду часу, який дає змогу отримати максимально високі ціни продажу активів для найбільш повного задоволення інтересів держави та кредиторів підприємства.

Розділ 3. Оцінка можливостей відновлення платоспроможності. Одним з можливих напрямів роботи фінансового оздоровлення та недопущення банкрутства підприємства є проведення реструктуризації активів, тобто сукупності операцій щодо іммобілізації в грошову форму наявних матеріальних та фінансових активів підприємства.

Реструктуризація активів  є дієвим інструментом проведення внутрішньої  санації силами самого підприємства без участі кредиторів і участі зовнішніх санаторів. Не потребуючи значних фінансових ресурсів, організаційних затрат, та витрат часу, ця форма фінансового оздоровлення дає змогу відвернути загрозу банкрутства чи відстрочити виникнення ситуації банкрутства і завдяки цьому отримати час для вжиття заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення підприємства.

Реструктуризація активів  передбачає проведення певної сукупності операцій з окремими видами активів  підприємства: продажу основних фондів підприємства та невстановленого обладнання;

• продажу або виходу з інвестиційних проектів;
• продажу наднормативних товарних запасів;
• інкасації та рефінансування дебіторської заборгованості.

Обґрунтування можливості (з  погляду наявності попиту на певні  види активів підприємства) та прогнозування  результативності (тобто очікуваного  обсягу та термінів надходження грошових коштів від продажу цих активів) також потребують оцінки ліквідаційної вартості окремих елементів майнового комплексу підприємства.

Особливості оціночної діяльності для розв'язання цих проблем полягають  у такому:

• здійснюються визначення та вибіркова оцінка майнових цінностей, які можуть бути продані в потрібні терміни та з мінімальними втратами. Під втратами в цьому випадку розуміють як недоотримані грошові надходження у зв'язку з прискореними темпами реалізації активів, так і наслідки для життєздатності підприємства і рівня його потенціалу виживання;
• об'єктом оцінки можуть виступати як упорядкована, так і примусова ліквідаційна вартість майна, вибір між якими залежить від часових обмежень антикризового процесу.

Як відомо, під вимушеною ліквідаційною вартістю розуміють оцінку можливого обсягу грошових надходжень від продажу активів підприємства в максимально короткі терміни без належної маркетингової підготовки, як правило, одночасно на одному аукціоні.

Цей вид оцінки може застосовуватися  для визначення можливих грошових надходжень від реструктуризації частини або  повного обсягу активів підприємства, яка здійснюється з ініціативи власників підприємства за високого рівня виникнення загрози банкрутства (жорстких часових обмежень антикризового процесу) з метою запобігання порушенню справи про банкрутство підприємства. Хоча цей інструмент відновлення платоспроможності підприємства розглядає як небажаний для підприємства (оскільки зменшуються майновий потенціал підприємства та можливості отримання доходів у майбутньому), його застосування є доцільним виходячи з різниці між обсягами грошових надходжень у разі упорядкованого та примусового продажу і витрат підприємства внаслідок початку проведення судових процедур.