Раціональне та
економне використання оборотних
коштів суб'єктів господарювання
у сфері туризму має велике
економічне значення. Для оцінки
ефективності використання оборотних
коштів туристичних підприємств
застосовують певні показники,
а для підвищення ефективності
- відповідні конкретні заходи. Основні
показники - це коефіцієнт оборотності,
коефіцієнт завантаження, тривалість
одного обороту, рентабельність.
Способи підвищення
ефективності використання оборотних
коштів включають прискорення
реалізації продукції та послуг,
поліпшення матеріально-технічного
забезпечення, скорочення тривалості
формування або виробництва туристичного
продукту чи послуг, оптимізацію
запасів ресурсів тощо.
Важливе значення
при створенні і успішній діяльності
туристичного підприємства відіграють
нематеріальні ресурси - це уміння
працювати, нові унікальні знання
у будь-якій формі, винаходи, фірмові
знаки та найменування, комп'ютерні
програми, бази даних, раціоналізаторські
пропозиції, тобто інтелектуальна
власність, яка сприяє монопольності
у наданні певних послуг або
забезпечує зменшення витрат
на виробництво туристичного
продукту чи послуг у порівнянні
з іншими виробниками.
Нематеріальні
ресурси - це складова частина
потенціалу підприємства, здатна
забезпечувати економічну користь
протягом відносно тривалого
періоду.
Реалізація права
власності на нематеріальні ресурси
можлива або через їхнє використання
самим власником, або надання
з його дозволу такого права
іншій заінтересованій стороні.
Така передача права використання
здійснюється у формі ліцензійної
угоди.
Інвестиційні
ресурси є однією з основних
складових ресурсного забезпечення
діяльності туристичних підприємств.
Як показують дослідження групи
фірм і організацій, зайнятих
у сфері туризму, приблизно
половину обсягу фінансових коштів
становлять інвестиції.
Інвестиції - це
довгострокові вкладення капіталу
в туристичну (підприємницьку) діяльність
з метою отримання прибутку.
Той, хто має
капітал і вкладає його у
комерційну діяльність, називається
інвестором, а сам процес вкладання
капіталу -інвестуванням.
Залежно від
того, де вкладається капітал,
виділяють внутрішні (вітчизняні)
й зовнішні (іноземні) інвестиції. У
свою чергу, внутрішні інвестиції
поділяються на фінансові та
реальні, а зовнішні - на прямі
й портфельні.
Фінансові інвестиції
означають використання наявного
капіталу для придбання акцій,
облігацій та інших цінних
паперів, що їх випускають підприємства
або держава.
Реальні інвестиції
- це вкладення капіталу з метою
оновлення існуючих і створення
нових виробництв і як наслідок
- одержання набагато більшого
прибутку. Такі реальні інвестиції
ще називають виробничими, хоча
в практиці господарювання за
ними закріпилась назва — капітальні
вкладення.
Зовнішні прямі
інвестиції - це вкладення капіталу
за кордоном, що за величиною
становить не менше 10 % вартості
конкретного проекту.
Портфельні інвестиції
- це вкладення капіталу за
кордоном, що за величиною становить
менше 10 % вартості проекту.
Як внутрішні,
так і зовнішні інвестиції
можуть бути державними й приватними.
Розвиток туризму
в Україні, ефективна діяльність
туристичних підприємств значною
мірою залежать від загальнодержавного
інвестиційного потенціалу, який
формується за рахунок різних
фінансових джерел, у тому числі
й іноземних інвестицій.
Іноземне інвестування
може здійснюватися в різних
формах залежно від типу інвестора,
його мети та ступеня ризику,
на який він готовий. Основними
видами прямих іноземних інвестицій
є вкладання коштів у:
- створення спільних
підприємств;
- започаткування
діяльності дочірніх підприємств
(філій);
- укладання ліцензійних
угод із вітчизняними фірмами;
- придбання неконтрольних
пакетів акцій або частки в
статутному фонді;
- придбання контрольного
пакету акцій або контрольної
частки в статутному фонді.
Цілеспрямовані
та вміло використані іноземні
інвестиції, в основному, є високоефективними
як для іноземного інвестора,
так і для підприємства - одержувача
інвестицій. За умови політичної
стабільності та сприятливого
економічно-інвестиційного клімату
іноземний інвестор завжди матиме
прибуток від вкладення власного
капіталу. Ефективність іноземних
інвестицій визначається передовсім
через розмір дивідендів або
дохідність (прибуток на одиницю)
від вкладених фінансових коштів
і через термін окупності (повернення)
останніх. В Україні і, зокрема,
в туристичній галузі, названі
показники реально мають досить
високі значення і цим самим
підтверджують
2.2. Правові основи
організації туристичного бізнесу
в Україні
Туристичний бізнес
належить до підприємництва сфери
надання послуг населенню (споживачам).
Правові основи
та організаційні форми підприємництва
визначають "правила гри", створюють
правовий фундамент бізнесу, забезпечуючи
йому перспективи розвитку на
законній основі.
Правове регулювання
підприємницької діяльності в
нашій країні здійснюється ланцюгом
законів (їх нараховується понад
60), указами Президента та постановами
Кабінету Міністрів України, рішеннями
обласних і місцевих органів
влади, а також міжнародними
договорами й угодами, в яких
бере участь Україна.
До основних
законодавчих актів відносяться:
Конституція України, Цивільний
і Господарський кодекси, Закон
України "Про внесення змін
до закону України "Про туризм".
Центральним органом
індикативного планування та
регулювання є Міністерство культури
і туризму України, Міністерство
курортів і туризму АРК та
Державні служби туризму на
місцях. Ці органи забезпечують
єдиний підхід до планування
туристичного бізнесу, сертифікації
послуг, ліцензування діяльності
підприємств і захисту прав
споживачів туристичних послуг.
Умовами здійснення
підприємницької діяльності в
туризмі є:
- ліцензування туристичної
діяльності. З метою створення
рівних можливостей суб'єктам
туристичної діяльності, забезпечення
захисту прав і законних інтересів
громадян, а також захисту довкілля
та підвищення рівня туристичного
обслуговування здійснюється ліцензування
туроператорської та турагентської
діяльності;
- державна реєстрація
суб'єктів підприємництва за місцем
перебування підприємця. Зареєстровані
суб'єкти вносяться до Єдиного
державного реєстру підприємств
і організацій України (ЄДРПОУ).
Після реєстрації відкриваються
рахунки в банках;
- сертифікація і
стандартизація у сфері туристичної
діяльності;
- встановлення готелям,
закладам харчування і курортним
закладам відповідної категорії;
- страхування туристів
при здійсненні туристичних поїздок;
- наймання працівників
і соціальні гарантії за використання
їхньої праці;
- майнова відповідальність
суб'єктів підприємництва за використання
туристичних ресурсів;
- право припинення
підприємницької діяльності.
Починаючи з
2004 р., в Україні введена фінансова
гарантія цивільної відповідальності
туроператора і турагента перед
своїми туристами за збитки, що
можуть бути їм заподіяні в
разі виникнення обставин неплатоспроможності
чи внаслідок порушення процесу
про визнання цих підприємств
банкрутами. Мінімальний розмір
фінансового забезпечення (гарантія
банку або іншої кредитної
установи) туроператора з усіма
видами туризму передбачено в
сумі, еквівалентній не менше
ніж 20 тисяч евро, туроператора, який
надає послуги виключно з внутрішнього
та в'їзного туризму, - в сумі
не менше ніж 10 тисяч євро, а
турагента - не менше 2 тисяч
євро.
Відшкодування
збитків, заподіяних туристу в
разі неплатоспроможності чи
порушення процесу про банкрутство
туроператора (турагента), здійснюється
відповідною кредитною установою-гарантом
на підставі заяви туриста,
договору на туристичне обслуговування
(ваучера) та документів, які підтверджують
невиконання туроператором (турагентом)
договірних зобов'язань.
Загальною умовою
підприємництва є державна гарантія
надання рівних прав і можливостей
щодо формування й використання
всіх видів суспільних ресурсів.
Держава також розробляє політику,
стратегію і тактику туристичної
діяльності на основі концепції
і програми розвитку туризму.
Нині виконується Державна програма
розвитку туризму в Україні,
яка охоплює період 2002-2010 років.
Крім того, держава
підтримує туристичне підприємництво
такими способами і засобами:
а) надання
відповідно до законодавства
України земельних ділянок і
окремих об'єктів туристичних
дестинацій (природно-рекреаційних
і туристично-екскурсійних ресурсів
країни). Наприклад, природно-заповідний
фонд Донецької області нараховує
109 об'єктів, серед яких особливим
попитом користуються такі туристично-екскурсійні
об'єкти, як:
- історико-архітектурний
заповідник "Святогір'я";
- культурно-архітектурні
споруди в м. Артемівську;
- художній музей
відомого живописця А.І. Куїнджі
в м. Маріуполі;
- степовий заповідник
"Кам'яні Могили" та багато
інших.
б) сприяння
матеріально-технічному забезпеченню
та інформаційному обслуговуванню
туристичного бізнесу;
в) підготовка
і підвищення кваліфікації кадрів
для туристичної діяльності;
г) стимулювання
інноваційних проектів, забезпечення
конкуренції і недопущення монополізму
в туризмі.
Державне регулювання
туризму охоплює систему важелів
прямого та непрямого впливу (рис.
2.3).
Утручання держави
в підприємницьку діяльність
туристичних структур, крім передбачених
законом, заборонено.