Фізіологія харчування

     Всмоктування - складний фізіологічний процес, у  результаті якого різні речовини проходять через епітеліальну мембрану і надходять у кров чи лімфу. Цей  процес здійснюється за рахунок кількох  механізмів:

     фільтрації (вона залежить від величини гідростатичного  тиску, що створюється скороченням  гладеньких м'язів кишкової стінки);- дифузії  та осмосу (законами осмосу можна пояснити всмоктування води з гіпотонічних розчинів); первинно- та вторинно-активного транспортування.

     Інтенсивність всмоктування в різних ділянках шлунково-кишкового  каналу неоднакова і залежить від  будови слизової оболонки, часу перебування  їжі та ступеня її перетравлення. Так, білки всмоктуються у кров у  вигляді амінокислот у тонкому  кишечнику. Винятком є оксипролінові пептиди, які всмоктуються завдяки дифузії, і деякі дрібні пептиди. У дітей іноді всмоктуються і більші білки, що супроводжується реакцією організму у вигляді діатезу.

     Всмоктування  жирів у лімфу здійснюється у  вигляді моногліцеролів і жирних кислот за участі жовчних кислот. Жирні кислоти з короткими ланцюгами дифундують із просвіту кишечника в ентероцити і далі безпосередньо в кров'яне русло, минаючи лімфатичні судини. Зі всмоктуванням ліпідів тісно пов'язане всмоктування жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К). Водорозчинні вітаміни всмоктуються завдяки дифузії.

     Всмоктування  вуглеводів здійснюється у вигляді  глюкози, фруктози і навіть галактози - у дітей під час вигодовування  молоком. Основним механізмом всмоктування вуглеводів є вторинно-активне транспортування.

     Вода  всмоктується в усіх відділах травного каналу, але основна частина -в  тонкому кишечнику в обсязі до 8-10 л на добу. На водний обмін впливає  обмін жирів, білків, вуглеводів і  особливо мінеральних речовин. За підвищеного  вмісту солей натрію в їжі спостерігається  затримка води в організмі, а солі калію і кальцію сприяють її виведенню.

     Всмоктування  залежить від перистальтики кишечника  і скорочень ворсинок епітелію, які  регулюються симпатичними та парасимпатичними нервами і гормоном дванадцятипалої  кишки валікініном.

     Розлади всмоктування спостерігаються під  час порушень моторної функції шлунково-кишкового  каналу, проникності і структури  ворсинок, авітамінозів (вітаміни групи В, фолієвої кислоти), хвороб ендокринних залоз (надниркових, підшлункової) під дією несприятливих факторів довкілля (гіпоксії, іонізуючих випромінюваннях).

8. Стан голоду, апетиту  і спраги

     Регуляція роботи травної системи тісно  пов'язана з механізмами формування цілеспрямованої харчової поведінки, в основі якої лежить голод. Останнє  розглядають як мотивацію, спрямовану на усунення дискомфорту, пов'язаного  з нестачею поживних речовин в  організмі.

     Центри  голоду та насищання розміщуються в  гіпоталамусі й регулюються нервовими  та гуморальними механізмами. Відчуття голоду виникає від імпульсів  аферентних нервових волокон, які надходять  у центральну нервову систему  від механорецепторів шлунково-кишкового  каналу. Стан голоду пов'язаний зі зниженням  у крові вмісту глюкози, яка діє  на спеціалізовані рецептори гіпоталамусу - глюкорецептори. Вважають, що на формування голоду впливає посилений вихід ліпідів із жирових депо і зниження загальної температури.

     Насищання з'являється в результаті вживання їжі. Воно виникає за стимуляції нюхових, смакових і механорецепторів порожнини  рота, глотки, стравоходу,шлунка і дванадцятипалої  кишки. Таке насищання називають  сенсорним. Існує і вторинне насищання, пов'язане з надходженням продуктів  гідролізу в кров.

     Важливу роль у регулюванні вживання їжі, виникненні почуття голоду насищанні  відіграють пептидні гормони (холецистокінін, соматостатин, бомбе-зин, кальцитонін - знижують, а пентагастрин, інсулін, окситоцин - активізують харчову поведінку).

     Апетит - емоційне відчуття, пов’язане з  прагненням до вживання їжі. Це відчуття може бути частиною голоду, але може виникати і самостійно, незалежно  від фізіологічних потреб. У цьому  разі він є виявом природженої  чи набутої схильності до певного  виду їжі. Приймання їжі не завжди пов'язане з почуттям голоду. Апетит може з'являтися і в зв'язку зі звичкою  приймати їжу у певний час.

     Втрата  води від 0,5 до 1,5% маси тіла спричиняє  відчуття спраги. Виведення води з  організму призводить до зменшення  її вмісту в міжклітинному просторі та клітинах. Це зумовлює підвищення осмотичного  тиску в клітинах і позаклітинній  рідині. Втрата води призводить також  до зменшення секреції слини, що зумовлює відчуття сухості в ротовій порожнині  та глотці. Адекватним стимулом для  виникнення почуття спраги є зменшення  об'єму клітин і зниження обсягу позаклітинної рідини.

     Чутливими клітинами, що реагують на зменшення  обсягу позаклітинної рідини, є рецептори  розтягу, розміщені в стінках  великих вен. Крім того, є спеціальні осморецептори, що реагують на підвищення осмотичного тиску у зв'язку зі зменшенням обсягу позаклітинної рідини. Спрага може виникнути за термічної  дії на гіпоталамус.

     Суттєву роль у формуванні периферичного  компоненту почуття спраги відіграють рецептори слизової оболонки ротової  порожнини і глотки.

     Таким чином, почуття спраги формується під  час взаємодії різних типів рецепторів, розміщених у периферичній і центральній  нервовій системах. Основну роль в  інтеграції імпульсів, що виникають, відіграє проміжний мозок (гіпоталамус).

     Звичайний спосіб задоволення потреби організму  у воді - пиття.