Вплив власного і позичкового капіталу на фінансово-економічні результати діяльності підприємства

    Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

    Східноєвропейський  університет економіки і менеджменту

    Кафедра фінансів та кредиту 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ДОПОВІДЬ

    З дисципліни «Фінансовий менеджмент»

    На  тему: «Вплив  власного  і  позичкового  капіталу  на  фінансово-економічні результати діяльності підприємства» 
 

    Виконала:

    Студентка 5-го курсу

    Групи ЕФ-71М

    Клименко  Ю.В.

    Перевірив:

    Кандидат  економічних наук

    Доцент  кафедри фінансів та кредиту

    Зачосова  Н.В. 
 
 
 

Черкаси 2011

    Вплив  власного  і  позичкового  капіталу  на  фінансово-економічні результати діяльності підприємства

     «Капітал  – це  сукупність грошових, матеріальних і нематеріальних активів господарюючого суб’єкта, які  мобілізовані  з  різних  джерел  і  що  беруть  участь  в  операційних  та інвестиційних  процесах  з  метою  отримання  доходу  та/або  максимізації ринкової вартостіактивів  підприємства».

     Виходячи  із  запропонованого  нами  поняття  капіталу, можна стверджувати, що  капітал  підприємства  формується  за  рахунок  різних зовнішніх  та  внутрішніх  джерел  фінансування  та  розподіляється  на матеріальні і нематеріальні активи, що створюють дохід, приймаючи участь в різних виробничих процесах. У зв’язку з цим, виникає необхідність розгляду особливостей формування структури капіталу підприємства.

     Структура капіталу – спеціальне логічне  поняття, введене  в сучасний фінансовий  аналіз  для  позначення  комбінації (співвідношення) джерел позичкового  і  власного  фінансування, яка  прийнята  в  підприємства  для реалізації  її  ринкової  стратегії. Сьогодні  цей  термін  часто  замінюють поняттям «фінансовий  важіль», і  цей  вираз  увійшов  до  лексикону  не випадково. Важіль – інструмент, що  полегшує  або  примножує  ефект затрачених зусиль. Залучення позичкового фінансування повинне працювати на стратегічні задачі власника. У контексті фінансування термін «фінансовий важіль» посилає нас до регулярної практики фінансування довгострокового розвитку  за  рахунок  позичкових  засобів  заради  досягнення  інтересів власника, а  точніше, заради  зростання  ринкової  вартості  активів підприємства.

     Розглядаючи  економічну  сутність  капіталу  підприємства  в  якості об’єкта  упралвіння, слід  в  першу  чергу  відзначити  наступні  його характеристики:

     - капітал  підприємства  у   своїй  речовинній  формі   є  основними фактором виробництва;

     - капітал  існує  також   у  формі  фінансових (грошових) ресурсів підприємства, які приносять дохід;

     - капітал  є  головним  джерелом  формування  заможності  його власників;

     - Капітал  підприємства  є   головним  вимірником  його  ринкової вартості;

     - динаміка  капіталу  підприємства  є  найважливішим  чинником, що визначає рівень ефективності його господарської діяльності.

     Найважливішою формою  управління  капіталом  підприємства  повинні стати  рішення, суть  яких  зводиться  до  формування  достатніх  для  розвитку підприємства  фінансових  ресурсів, пошуку  нових  джерел  фінансування  на грошовому  і  фінансовому  ринках, використанню  нових  фінансових інструментів, що  дозволяють  вирішувати  ключові  проблеми  фінансів: платоспроможність, ліквідність, прибутковість і оптимальне співвідношення власних і позичкових джерел фінансування.

     За  даними  експертів  через  відсутність  налагодженої  системи управління капіталом підприємства щорічно втрачають не менше 10% своїх доходів – недоотримання  повної  і  оперативної  фінансової  інформації приводить до помилкових, запізняться управлінських рішень, багато об’єктів фінансового управління йдуть із зони уваги керівництва.

     Як  свідчать статистичні дані, частка збиткових підприємств в Україні складає 30%, найбільша  частка  яких  доводиться  на  промисловість  і транспорт (рис. 1). Разом з тим, даний показник  з кожним  роком зменшується, його величина залишається достатньо високою.

     У  сучасних  умовах  невизначеності  і  ризику  вказані  проблеми набувають  особливу  актуальність. Для  їх  вирішення  необхідна  постановка ефективного  механізму  фінансового  менеджменту  на  підприємстві – інструменту  підвищення  ефективності  і  керованості  підприємства, поліпшення фінансово-економічних результатів його діяльності.

        Поняття «результати діяльності підприємств» має безліч інтерпретацій.

     У  прикладних  дослідженнях  його  часто  пов’язують  із  зростанням рентабельності, ефективності і збільшенням випуску. Як  показники  рентабельності  можуть  виступати  прибутковість акціонерного  капіталу, рентабельність  активів  і  рентабельність  продажів. Вони  можуть  базуватися  на  прибутку  до  вирахування  процентних  витрат (прибутковість власників акціонерного і позичкового капіталу), або чистого прибутку (прибутковість  власників  акціонерного  капіталу) оподаткування, залежно від того на яких аспектах зосереджується конкретне дослідження. 
 

     

Рис.1. Частка збиткових підприємств України

     Сукупна  продуктивність  чинників  виробництва  як  показник ефективності підприємств не знайшла широкого застосування в прикладних дослідженнях  через  труднощі  з  вимірюванням  основного  капіталу. Замість неї  в  багатьох  роботах  як  міра  ефективності  використовується продуктивність  праці. Проте, цей показник  носить  короткостроковий характер, оскільки базується на неявній передумові про незмінність розміру основного капіталу.

     Для  вимірювання  очікуваних  довгострокових  результатів  діяльності підприємств  багато  дослідників  користуються Q Тобіна, визначуваного як відношення ринкової вартості підприємства до відновної вартості її активів.

     Враховуючи  те, що ринкова оцінка позичкового  капіталу і відновна вартість активів  часто  невідомі, звичною  практикою  стало  обчислення Q Тобіна  як відношення  ринкової  суми  капіталізації  підприємства  і  балансової  вартості позичкового  капіталу  до  балансової  вартості  її  активів. Очевидно, що надійність  цього  показника  залежить  від  ефективності  фондового  ринку.

     Більш  того, оскільки  при  його  розрахунку  використовується  балансова вартість  активів, спотворення  можуть  виникати  через  неадекватну  оцінку капіталу.

     У більшості досліджень результати діяльності підприємства прийнято розділяти на три основні групи: фінансові, економічні і соціальні (рис.2)

Рис. 2. Склад результатів діяльності підприємства

     Аналізуючи дані, представлені на рис. 2, можна стверджувати, що у складіфінансових  результатів  основним  є  прибуток. В  умовах  ринкової економіки  роль  і  значення  прибутку  значно  зростають. Прибуток – одне  з основних  джерел  розширення  виробництва  і  забезпечення  інших  потреб підприємства. Тому необхідна обгрунтована побудова механізму формування і  розподілу  прибутку. На  формування  прибутки  впливають  виробничі  і фінансові  чинники, а  також  облікова  політика  в  області  ведення бухгалтерського обліку і оподаткування. Разом з тим, показники фінансових результатів  діяльності  підприємства  відображають  компетентність керівництва і якість управлінських рішень.

     Формування  результатів  діяльності  підприємства  відбувається  під впливом  сукупності  чинників, які  можна  підрозділити  на  зовнішні (макроекономічні і галузеві) і внутрішні (виробничі і позавиробничі).

     Класифікація чинників представлена рис. 3. 

Рис. 3. Класифікація чинників формування фінансового результату

     Прибуток  підприємства — основний  чинник  його  економічного  і соціального  розвитку. Цей  висновок  витікає  з  мети  підприємницької діяльності. Сучасні  західні  економісти  так  формулюють  цілі  акціонерної підприємства (найпоширенішою формою підприємницької діяльності, що є, в розвинених  країнах). Цілі  підприємства  звичайно  включають:

     - максимізацію  акціонерної  власності;

     - максимізацію  прибутку;

     - максимізацію управлінської винагороди;

     - біхевіористичні (поведінкові) цілі;

     соціальну  відповідальність.

     Сучасна  західна  управлінська теорія фінансів діє на основі припущення про те, що первинною метою бізнесу є збільшення матеріальної зацікавленості своїх акціонерів, тобто максимізація біржового курсу звичайної акції підприємстви. Інші цілі, вказані вище, також впливають на політику підприємства, але вони менш важливі в порівнянні з першою. Така  постановка  мети  для  сучасного  рівня  розвитку  західної економіки  цілком  логічна. Максимізація  прибутку  є  короткостроковою задачею, рішення якої розраховане на порівняно невеликий період часу, тоді як  максимізація  акціонерної  власності – довгострокова  мета, оскільки акціонери  зацікавлені  як  в  майбутніх, так  і  в  справжніх  прибутках.

     Максимізація  прибутку  може  бути  досягнута  в  короткі  терміни  за  рахунок довгострокової рентабельності. Наприклад, підприємство  в цілях отримання короткострокового  прибутку  може  відкласти  проведення  ремонтних  робіт, ризикуючи  в  довгостроковій  перспективі  втратити  більше  засобів  на відновних роботах. Прибуток  є  складною  категорією  і  класифікується  за  джерелами походження і утворення, за призначенням, видам підприємницької діяльності і іншим критеріям.

     В  умовах  ринкових  відносин  підприємство  повинне прагне  якщо  не  до отримання максимального прибутку, то принаймні до того об’єму прибутку, який дозволив би йому не тільки міцно утримувати свої позиції на ринку збуту своїх  товарів  і  надання  послуг, але  і  забезпечити  динамічний  розвиток  його виробництва в умовах конкуренції. Кінець кінцем це припускає знання джерел формування прибутку і знаходження методів по кращому їх використання.

     При  виборі  можливих  напрямів  розвитку  підприємства  за  умови  дії ринкового  механізму  необхідно, перш  за  все, виявити  залежність  між можливістю  досягнення  фінансового  благополуччя  і  загрозою  банкрутства.

     Проте, підприємству, щоб  вижити, в  жорсткій  конкурентній  боротьбі, доводиться  піклуватися  про  збільшення  своєї  виручки  і  прибутку, а  по можливості – і  про  розширення своєї  ніші, тобто  збільшенні  своєї  частки  в загальному  об’ємі  ринкових  операцій. Але  дуже  швидке  зростання виробництва і реалізації продукції може привести до надмірної напруженості у фінансових ресурсах, браку власних коштів, втраті платоспроможності і навіть до  банкрутства. Проте, прагнучи  забезпечити  швидке  зростання  в  умовах конкуренції, породжуваної  ринковим  механізмом, підприємства  вимушені  йти на реалізацію більш прибуткових, але і більш ризикованих проектів. Практика показала, що багато підприємств терплять крах саме унаслідок дуже високих і необгрунтованих  темпів  зростання. У  теж  час, немає  абсолютної  гарантії  від банкрутства і при темпах розвитку нижче середніх.

     Відомо, що  розвиток  підприємства  в  умовах  дії  ринкового  механізму, збільшення  об’єму  його  продажів  вимагають  підвищення  витрат, зростання активів, останнє  примушує  підприємство (підприємству) або відносно скорочувати  свої  фінансові  потреби, або  знаходити  додаткові  фінансові ресурси.

     В  той  же  час, залучення  додаткових  фінансових  ресурсів  зв’язане  з деякими труднощами:

     - збільшення  частки  позичкового   капіталу  призхводить  до  виникнення найбільш небезпечних фінансових ризиків, що призводить до збільшення вартості позичкового капіталу;

     - активи, сформовані  за  рахунок   позичкового  капіталу, генерують   меншу норму прибутку через зростання витрат, у зв’язку з включенням у витрати вартості позичкового капіталу;

     - збільшення частки позичкового  капіталу призводить до зниження  вартості ліквідних активів підприємства.

     Частково  проблему дослідження додаткових фінансових ресурсів вирішує збільшення  маси  чистого  прибутку, що  направляється  на  розвиток виробництва – вона  росте  разом  зі  всім  прибутком  завдяки  розширенню масштабів збуту. Якщо ж виділених таким шляхом сум прибутку не вистачає, знаходять  джерела  зовнішнього  фінансування. Ними  можуть  виступати  або фінансові ресурси, що залучаються за допомогою випуску акцій, або додаткові позичкові засоби.