Банківський кредит

      Банківський кредит — це основна форма кредиту, який надається комерційними банками  у грошовій формі господарським  органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового  використання.

      Залежно від строків, на які надаються  банківські кредити, вони поділяться на коротко-, середньо- і довгострокові.

      Короткострокові кредити — це кредити, які надаються  банками господарським органам  для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і  обороту, не забезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на строк до одного року.

      Середньостроковими  є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкладень. Видаються  вони на строк до трьох років.

      Довгострокові кредити — це кредити, що надаються  на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво  нових об'єктів тощо. Довгострокові  кредити видаються на строк понад  три роки.

      Основною  формою надання вказаних позик є  пряме банківське кредитування, тобто  видача установами банків позик безпосередньо  суб'єктам господарювання в порядку  оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на інші передбачені договором цілі.

      Кредитування  — це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб'єктам підприємницької  діяльності (позичальникам) у тимчасове  використання на чітко визначені  цілі, за оплату і на умовах повернення.

      Кредитор  — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності в тимчасове  користування.

      Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який одержує в тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, оплати і строковості.

      Видача  банками кредитів суб'єктам підприємницької  діяльності здійснюється в разі дотримання таких принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового  використання.

      Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку в заставу вартість наявного в нього майна, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього забезпечення — захистити банк від можливих збитків у разі неповернення позичальником взятої позики через неплатоспроможність. Забезпеченість є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість закладеного у забезпечення кредиту майна, матеріальних цінностей тощо повинна на 25-30 % перевищувати суму кредиту, що видається.

      Принцип повернення кредиту означає, що одержані суб'єктом господарювання позичені кошти мають бути повернені банку у строк, встановлений у кредитному договорі. Джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги.

      У разі неповернення позичальником у встановлений строк кредиту з об'єктивних причин, які привели до тимчасових труднощів з надходження грошових коштів, банк може надати відстрочення на обумовлений строк погашення кредиту. Якщо ж підприємство не має об'єктивних причин непогашення кредиту у встановлений строк, банк непогашену суму відносить на рахунок прострочених позик з нарахуванням на них підвищених відсотків.

      Принцип строковості кредиту полягає  в тому, що позики підприємству видаються  на чітко визначений у договорі строк, після завершення якого вони мають бути повернуті. Строк повернення позики встановлюється виходячи з мети фінансування. При порушенні позичальником строків повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в подальшому у видачі кредиту.

      Принцип платності кредиту полягає в  тому, що позики установи банків видають  суб'єктам господарювання за певну  плату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок  її сплати встановлюються банком залежно  від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, оплати за кредитні ресурси, інфляції та інших факторів. Встановлений розмір оплати (відсоток) за кредит фіксується у кредитному договорі.

      Принцип цільового використання кредиту  передбачає надання позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредит надається для фінансування конкретних заходів, а не у всіх випадках, коли підприємство потребує грошових коштів. У разі

      використання  підприємством одержаної позики не за цільовим призначенням, банк призупиняє його кредитування і вживає заходів дострокового стягнення виданої позики.

      Позики  видаються суб'єктам господарювання для різних цілей. Визначені види обігових активів (запасів, витрат, розрахунків) і капітальних витрат, на фінансування яких надаються позики, називаються об'єктами кредитування.

      Основними об'єктами короткострокового кредитування у складі оборотних активів є  такі:

      • готова продукція і товари;

      • виробничі запаси (сировина та основні  матеріали, придбані напівфабрикати та допоміжні матеріали, запасні частини і паливо, малоцінні і швидкозношувані предмети);

      • незавершене виробництво і витрати  майбутніх періодів;

      • розрахунково-платіжні документи за розрахунками з постачальниками  та покупцями та ін.

      Потреба у кредитах за об'єктами кредитування виникає з різних причин. Так, під виробничі запаси потреба у кредиті виникає, якщо у підприємства вартість залишків виробничих запасів перевищує вартість джерел їх формування. Наприклад, у результаті збільшення в окремі періоди обсягів купівлі відповідних видів сировини, матеріалів тощо у підприємства створюються їх наднормативні запаси, які й підлягають кредитуванню.

      Кредитуванню  підлягають також наднормативні  витрати, що виникають в незавершеному  виробництві за рахунок збільшення витрат на виготовлення незавершеної продукції на всіх стадіях виробничого процесу, а також за рахунок збільшення обсягів виготовлення напівфабрикатів.

      Наднормативні запаси готової продукції, які підлягають кредитуванню, можуть утворюватися в  результаті скорочення або призупинення її відвантаження покупцям через їх неплатоспроможність.

      Розмір  кредиту на оплату розрахунково-платіжних  документів постачальників у разі відсутності  власних коштів визначається вартістю купованої продукції, товарів, послуг, вказаних у цих документах.

      У складі капітальних витрат позики видаються  на фінансування витрат, пов'язаних з  реконструкцією і технічним переозброєнням діючих підприємств, впровадженням  нової техніки, вдосконаленням технології виробництва тощо. Розмір позик на капітальні

      витрати визначається як різниця між вартістю виду здійснених капітальних витрат і наявністю власних та залучених  джерел їх фінансування.

Порядок оформлення отримання кредиту в банку

      Кредитні  взаємовідносини банку і суб'єкта господарської діяльності регулюються  кредитним договором, який укладається  між кредитором і позичальником  у письмовій формі після згоди  банку на видачу позики позичальнику.

      Але до укладання кредитного договору позичальник, який бажає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з'ясовує в цьому банку (в усних переговорах з відповідними працівниками банку) можливість позитивного вирішення цього питання. Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються, і джерела погашення кредиту.

      Разом з клопотанням-заявою позичальник  подає банку такі документи:

      • техніко-економічне обґрунтування  кредитованого заходу;

      • копії контрактів (договорів) між  продавцем і покупцями;

      • копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;

      • розрахунки очікуваних доходів від  здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;

      • бухгалтерські й фінансові звіти (форма № 1 "Баланс підприємства", форма № 2 "Звіт про фінансові  результати", форма № З "Звіт про рух грошових коштів", форма  № 4 "Звіт про власний капітал") за звітний рік і квартал;

      • виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

      • висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

      • договір застави, поручництва, гарантії, страхування (один з цих документів або кілька за вимогою банку);

      • бізнес-план нового здійснюваного заходу;

      • розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

      • розрахунок одержання та розподілу  прибутку.

      У разі потреби банк може вимагати від  позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище  підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

      Позичальник, який не є клієнтом банку, подає йому додатково такі документи:

      • статут підприємства, зареєстрований і затверджений у встановленому  порядку;

      • засновницький договір;

      • свідоцтво про реєстрацію;

      • довідку про перебування на обліку в податковому органі;

      • завірену у встановленому порядку  картку із зразками підписів осіб, які  мають право розпоряджатися коштами  на рахунку.

      Оформляючи  одержання довгострокового кредиту  на фінансування капітальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного виробничого обладнання, документи на відведення земельної ділянки (землекористування), проектно-технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, основні техніко-економічні показники проекту, бізнес-план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються, та ін.

      Після одержання клопотання-заяви і  необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення.

      Серед показників, на основі яких банк приймає рішення про видачу позичальнику кредиту, найважливішим є кредитоспроможність, тобто наявність умов для видачі кредиту та можливості своєчасного його погашення.

      Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох  показників, які характеризують дохідність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами та ін. Вибір показників для оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від форми власності, галузі економіки, особливості виробничо-фінансової діяльності тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, велику увагу приділяють розрахунку та аналізу коефіцієнтів, які характеризують ефективність вкладень у виробництво, ліквідність балансу, забезпеченість власними джерелами, платоспроможність.

      Визначаючи  кредитоспроможність клієнта, банк аналізує умови (ділове середовище), в яких працює підприємство-позичальник, тобто вивчає види його діяльності, конкурентоспроможність продукції, ринки збуту, постачальників, покупців тощо.

      Після розрахунку та аналізу відповідних показників (коефіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк здійснює (виводить) загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір.

      Кредитний договір — це документ, що укладається  між банком і позичальником про  взаємні зобов'язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому  вказуються найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов'язання сторін: з одного боку — за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого — за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін (кредитора і позичальника) за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

      Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий  рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.