Грошові реформи, особливості їх проведення в Україні

    Нуліфікація- метод стабілізації валюти, за якого держава скасовує знецінені грошові знаки й замінює їх новими [3, c.88].

    Суть даної реформи в тому, що старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускають нові гроші. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або зміни влади або створення власної національної грошової системи.

    Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низькій суто символічній пропорції. Наприклад, у Німеччині у 1924 р. 1 нова рейхсмарка – на 1 трлн. старих марок; у Греції – 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою ця операція мала вигляд деномінації.

    Дефляція – це штучне вилучення з обігу чистини надлишкової грошової маси порівняно з потребами грошового обігу паперових грошей [9, c.145].

    Дефляційна політика проводиться державою за допомогою таких фінансових та грошово-кредитних заходів як: підвищення оподаткування з метою збільшення доходу держави і скорочення купівельної спроможності населення, заморожування заробітної плати, зменшення витрат на заходи, продаж державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення банківських дисконтних ставок, введення регулювання у сфері торгівлі.

    За своїм змістом і наслідками дефляція – протилежність інфляції. Інфляція – це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, є процесом зниження рівня цін. Дефляція може спричинити негативні наслідки – скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного зростання, збільшення безробіття та інше. У результаті вся економіка може опинитися в стані глибокої депресії.

    Девальвація – офіційне зниження державного металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць.

    Світова практика використовує два методи девальвації:

• Приховану девальвацію (якщо обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але одночасно пониженням вагової кількості металу в грошовій одиниці);
• Відкриту девальвацію (коли обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу).

     Поки держави фіксували золотий вміст своїх валют, його зниження та зниження курсу валюти відбувалося приблизно однаковою мірою. Після скасування золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Рівень її в обох випадках визначався рівнем знецінення валют, тобто новий золотий вміст і курс встановлювались на рівні фактичної вартості валюти, яка формувалася внаслідок інфляційного знецінення.

    Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки: значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня ін на всі товари.

    Причиною девальвації є інфляційні процеси й хронічний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, у зв’язку з інфляційним знеціненням радянського карбованця останній був кілька разів девальвований протягом  1990 – 1991 рр., унаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар.

    Після скасування розміну банкнот на золото девальвації почали проводитися у межах грошових реформ як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: підвищення конкурентоспроможності, врегулювання платіжного балансу тощо. Більше того, за режиму плаваючих курсів валют девальвація може відбуватись стихійно і у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

    Ревальвація – підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют.

    Головною причиною ревальвації є наявність дефіцитів у партнерів даної держави. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищую інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропорція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

    Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені давати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність експортера.     Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують значний зиск, і ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, проте з іншого – вона призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно, виходячи з макроекономічної ситуації.

За золотого стандарту ревальвації піддавались  відносно сталі валюти збільшенням  офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Відповідно підвищувався їхній  курс щодо знецінених валют. Так, 1973 р. німецьку марку було двічі ревальвовано – у березні її золотий вміст і офіційний курс було підвищено на 3%, а в червні – ще на 5,5%. Проте обмін марки на золото не відновлювався. У такий спосіб проводили ревальвацію швейцарського франка, японської єни. Необхідність ревальвації відносно сталих валют визначалась тим, що їх офіційний валютний курс і золотий вміст виявився заниженим порівняно з паритетом купівельної спроможності.

    В сучасних умовах курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому майже зникла потреба у ревальвації та девальвації як елементах грошової реформи. За умов плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищенні курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

    Отже, і ревальвація, і девальвація – явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортерів не заважати, і стабільність національної валюти утримувати. Тобто валютний курс має бути певним компромісом між інтересами експортерів і стабільністю грошей [8, c.121].

    Найважливішою метою грошової реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертованості. Оскільки “твердість” національної валюти має два тісно пов’язані між собою, але не тотожні аспекти: зовнішній – стабільність обміну національної валюти, і внутрішній – стабільність цін, тобто відсутність інфляції, то, вибираючи модель проведення грошової реформи, украй важливо чітко визначитись щодо напрямку “вектора твердості” національної валюти у просторі цих двох вимірів.

     Грошові реформи необхідні у випадках:

• зміни державних устроїв;
• глибоких економічних криз фінансової системи;
• економічних потрясінь, коли гроші перестають виконувати свої функції;
• поглиблення дифіциту бюджету та інфляційних процесів;
• падіння ролі грошей, розрахунків, кредиту.

     Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обігу. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золото-валютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          

 

 

 

                        Розділ 2. Грошова реформа в Україні

 

2.1. Підготовка до грошової реформи

  

     Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Політика України, яка проводилась у 1995 році і першій половині 1996 року, забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

• суттєво уповільнилась інфляція;
• відсутність так званого “грошового нависання”, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;
• зміцнів курс національної валюти;
• уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;
• зросла активність домогосподарств як суб’єктів економіки;
• зросли доходи та заощадження населення;
• поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.

     Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 року і набуло стабільного характеру. У червні і липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1%, у серпні ¾ 105,7% до попереднього місяця при 109,4% у січні. Деяке зростання інфляції в серпні є наслідком подальшої лібералізації цін на платні послуги. Ціни на продовольчі товари за серпень знизилися на 1,7%, а на непродовольчі зросли лише на 0,8%. Індекс оптових цін за січень-серпень становив 113,6%, що значно нижче за індекс цін споживчого ринку (132,2%), і свідчить про зниження тиску інфляції витрат на рівень споживчих цін.

     Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис.крб. за 1 долар США, що разом з пониженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.

     Суттєво призупинено спад виробництва у порівнянні з попереднім роком (з 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 року). Падіння обсягів валового внутрішнього продукту за зазначений період знизилось з 12,4% до 9,5%.

     Грошові доходи населення в липні 1996 року в порівнянні з червнем зросли на 26% [7, c.244].

     Незважаючи на ревальвацію українського карбованця протягом першого півріччя 1996 року експорт товарів та послуг у порівнянні з відповідним періодом 1995 року зріс на 30,6%, що при меншому темпі зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від’ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України і стало передумовою подальшого розвитку зовнішнього сектора економіки.

     Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні досягнуто більш послідовним і активним застосуванням ринкових механізмів, зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, подальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності і валютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків.

     В цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи різко відрізнялась від ситуації в таких країнах як Естонія, Молдова, Німеччина (1948р.), в яких була висока інфляція і навіть гіперінфляція, і близька до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині. Тому характер реформи і методи її проведення відрізняються від грошових реформ у першій групі країн і співпадають з реформами, які проводилися другою групою країн[5, c.89]. Це цілком природно і витікає з існуючих умов та розвитку економічних перетворень в Україні. Таким чином, аналіз економічної ситуації напередодні реформи дає нам змогу стверджувати, що в Україні були створені належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею України.

     Головними завданнями грошової реформи були:

1) заміна тимчасової грошової одиниці ¾ українського карбованця (додаток А) на національну валюту ¾ гривню (Додаток Б, В);

2)  зміна масштабу цін;

3) створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

     Це передбачало закріплення фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення розрахуків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

     Характер реформи, вибір прозорового варіанту та безконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

1) забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти і як резултат ¾ довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;

2) утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопущення інфляційного сплеску та порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;

3) запобігання спекулятивних операцій при обміні карбованців на гривні;

4) створення прийнятного соціального клімату, недопущення великої психологічної і соціальної напруги у суспільстві у зв’язку з проведенням грошової реформи.