Класифікація кредитів, які надаються підприємствам

Вступ.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.

1.     Поняття кредиту та сутність кредитування підприємств.

Фінансовий кредит — це позичковий капітал, який надається банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами i нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Основним різновидом фінансових кредитів є банківський кредит

         У різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті  банківського кредиту, на якому, зрештою, бу­дуються всі кредитні відносини в країні:

         В статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке визначення:

"Банківський кредит — грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю.

           В статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит — будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка га­рантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продов­ження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату про­центів та інших зборів з такої суми".

      Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими коштами, а розглядається як зобов'язання.[1]

        Такі різні визначення справляють негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

         Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови:

-         По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань.

-         По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот.

Взагалі, можна визначити такі принципи кредитування:

1) повернення (поворотність) кредиту;

2) терміновість кредитування (терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту);

3) цільовий характер кредитування (цільовий характер кредиту);

4) диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту);

5) забезпеченість кредиту;

6) платність кредитування (платний характер кредиту, платність кредиту).[2]

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби у коштах і наявності таких.

2. Функції кредитів.

         Суть кредиту, як і фінансів, розкривається в його функціях. Кредит виконує такі функції: перерозподілу грошових коштів з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві; заміщення готівки у платіжному обігу; контроль за цільовим використанням коштів.

Перерозподільна функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні грошові кошти одних підприємств, організацій і населення, а також державного бюджету, які зберігаються в банку, перерозподіляються банками на основі їх повернення між підприємствами і господарськими органами, у яких не вистачає власних коштів для нормального процесу виробництва.

        Отже, кредит як функція перерозподілу є одним з джерел формування основних засобів і оборотних активів підприємств та організацій. Отримуючи кредит на різні заходи в разі нестачі власних коштів, підприємства в такий спосіб забезпечують безперервність процесу виробництва, його розширення. Повернення і платність кредиту сприяє ефективнішому його використанню та функціонуванню підприємства.

Функція заміщення грошей готівкою. У народному господарстві в обігу перебувають не гроші, а грошові знаки. їх випуск в обіг обмежується потребами господарського обороту у грошах, готівці для розрахунків з працівниками для оплати праці, виплати пенсій, допомоги, оплати відряджень тощо і має кредитний характер. Переважна більшість розрахунків у народному господарстві здійснюється в безготівковому порядку через установи банків.

Платіжні кошти безготівкового обороту так само, як і грошові знаки, мають кредитний характер, оскільки можуть видаватися (виплачуватися) населенню для безготівкових розрахунків в порядку авансування, яке має кредитну форму. "Кредитні гроші, — писав К. Маркс, — виникають безпосередньо з функції грошей як засобу платежу".

        Отже, функція заміщення полягає в заміні кредитом готівки у платіжному обороті, тобто за допомогою кредиту утворюється можливість для підприємств і установ здійснювати взаєморозрахунки у процесі купівлі-продажу, а також розрахунки з фінансово-банківськими органами не готівкою, а шляхом перерахування в безготівковому порядку суми платежу з рахунка платника на рахунок одержувача грошей.

Заміщення готівки у платіжному обороті кредитними грошима дає змогу скоротити витрати держави на виробництво і обіг грошей, прискорити розрахунки грошей, а також оборотність коштів.

Контрольна функція кредиту виявляється при виконанні ним усіх розглянутих функцій, тобто у процесі перерозподілу кредитних ресурсів, контролю за їх цільовим і ефективним використанням, при видачі кредиту для різних платежів тощо, сприяючи підвищенню ефективності виробництва.[3]

3. Суб’єкти і об’єкти кредитних відносин.

         Кредити, які надаються банками, за строками користування поділяються здебільшого на:

а) короткострокові — до 1 року;

б) середньострокові — до 3 років;

в) довгострокові — понад 3 роки.

З погляду підприємств (у контексті фінансової звітності) позичковий капітал (зобов’язання) поділяється на довгостроковий і короткостроковий.

Під довгостроковими кредитами банків розуміються зобов’я­зання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позички), які перейшли до складу довгострокових.

Довгострокові кредити залучаються підприємствами для фінансування довгострокових активів, зокрема основних засобів (їх придбання, реконструкція, модернізація), нового будівництва, інших видів необоротних активів, а також окремих видів оборотних активів, в яких кошти заморожуються на тривалий період.

В економічно розвинутих країнах до довгострокових банківських кредитів вдаються, як правило, підприємства малого та середнього бізнесу. Крупні підприємства довгострокову потребу в капіталі задовольняють здебільшого шляхом емісії облігацій.

Короткостроковими кредитами банків є зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання балансу, а також зобов’язання за кредитами (позичками), як довгостроковими, так i короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання балансу.

Короткострокові банківські кредити залучаються здебільшого для фінансування оборотних активів підприємства, зокрема на покриття тимчасового дефіциту платіжних засобів, придбання товарів, виробничих запасів тощо.[4]

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Об'єкти короткострокового кредитування.

1.     Виробничі запаси.

2.     Незавершене виробництво і власні напівфабрикати.

3.     Витрати майбутніх періодів (наприклад сезонні витрати).

4.     Готова продукція або товарні запаси.

5.     Погашення кредиторської і пролонгація дебіторської заборгованості.

         Об'єкти довгострокового кредитування.

1.     Придбання основних засобів.

2.     Будівництво.

3.     Придбання або викуп цілісних майнових комплексів.[5]

4. Класифікація кредитів, які надаються підприємствам.

            Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

- за кредиторами;

- за формами та видами;

- за метою використання;

- за терміном надання;

- за забезпеченням;

- за порядком надання.

1. за кредиторами підприємств можуть бути:

- банки та спеціалізовані фінансово-кредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);

підприємства (комерційний кредит);

- держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

- міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Форми та види кредитів зображено на рис. 7.2.[6]

2. За формами і видами кредити поділяються на:

банківський;

комерційний;

державний;

лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах. Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

3. Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

оборотних коштів;

основних засобів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові, середньо-строкові, довгострокові кредити.