Відсутність або нерозвиненість будь-якого з  цих трьох факторів (або їх складових), неминуче буде сповільнювати процес досягнення конвертованості, а в  гіршому випадку прирікати створювану систему на бездіяльність.

     Можливість  обміну національної валюти на валюту іншої держави і валюти цього  государства на валюту першої держави  або третьої країни вирішується  по національному законодавству.

     Вирішальним критерієм в цих операціях  є конвертованість валюти, тобто є відсутність обмежень. Обмеження конвертованості валюти – це законодавчі перешкоди, пов’язані з особливостями національного грошового та валютного регулювання. Ці обмеження залежать від нормативної заборони, лімітування або регламентації операцій резидентів та нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Ціль таких обмежень – перерозподіл валютних цінностей на користь держави, але можливо і на користь великих підприємств. В залежності від того,  як вирішується це питання, валюта може бути:

• конвертованою за поточними операціями – відсутність обмежень на платежі за поточними валютними операціями;
• конвертованою за валютними операціями капітального характеру - відсутність обмежень на платежі за валютними операціями, які пов’язані з  рухом капіталу;
• повна конвертованість – відсутність будь-якого контролю і обмежень у проведенні різних валютних операцій.

Особливості формування конвертованості  гривні

     Проблема  конвертованості української грошової одиниці нині з теоретичних дискусій переросла у практику її впровадження. Провідними економічними аргументами  тут стали: потреба контролювати всю національну територію; формувати з колишнього імперського економічного простору власний народногосподарський комплекс; забезпечити нормальний процес відтворення; здійснити віковічні прагнення народу до добробуту й процвітання; розбудувати свою власну фінансово-кредитну систему, без якої економіка не може формально функціонувати. Є й політичні причини, що вказують на грошову повноцінну одиницю як на ознаку авторитетної держави. Ще й нині діють норми візантійського права, що визначають започаткування держави не з її проголошення, а з утворення власних грошей. За умов, коли ліквідована Бреттонвудська система й скасовано статус золота як засобу міждержавного регулювання, більшість валют світу забезпечена товарами й державними цінними паперами. Тому для забезпечення стабільності української валюти найважливішим є виробництво високоякісних і конкурентоспроможних товарів особистого й виробничого призначення.

     Особливістю формування конвертованості гривні є насамперед той факт, що в усіх нинішніх країнах відновлення конвертованості пов'язане з тими чи іншими причинами, що позбавили національну валюту властивостей оберненості. Оскільки в Україні взагалі не було власної грошової одиниці, то потрібно спочатку побудувати абсолютно новий власний український валютно-економічний механізм, який не має нічого спільного з минулою системою унітарної радянської держави. Другою особливістю е той факт, що економіка України лише розпочала відхід від командно-адміністративної системи, проте ще не стала вільноринковою і демократичною. Третьою особливістю є проблема залежності України від енергоносіїв та економічних і політичних чинників Росії. Фактично всі негаразди економічної ситуації звідти нині вільно переливаються в Україну із значно більшим руйнівним коефіцієнтом, ніж це спостерігається в Росії.

     Безпосередній процес становлення української  валюти випливає з потреби впровадження гривні як складової частини міжнародної  валютної системи, як системи валютного  регулювання, контролю й підтримки  резидентів на стадії, коли ще немає  належної довіри до валютної стратегії держави. Щоб конвертованість дала позитивні наслідки, потрібно мати чотири найважливіші передумови:

     а) реальний валютний курс;

     б) достатній рівень міжнародних ліквідних  засобів;

     в) здорову макроекономічну політику, що забезпечує ліквідацію грошових надлишків;

     г) економічну систему, яка б створила підприємцям можливість вільно реагувати  на цінові зміни та усувати диспропорції.

     Провідними  складовими елементами проблеми впровадження конвертованої гривні є масштаб  зміни курсу по відношенню до іноземних валют, зміни масштабу цін і вартостей, вибір економічних показників і забезпечення внутрішньої конвертованості. Скажімо, щоб курс гривні був реальним, необхідно встановити його на основі паритету купівельної здатності валют, який визначається комплексом таких факторів, як попит і пропонування даної валюти на ринку, співвідношення національних рівнів цін тощо. Реальність курсу гривні забезпечить достовірність вартісних вимірів і правильність вибору того чи іншого напрямку в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Насамперед у забезпечення конкурентоспроможності національного виробництва. Приміром, реальний курс вартості українського продовольчого кошика середнього громадянина зіставляється з таким же набором кошика іншої країни. Лише на основі цього співвідношення можна встановити реальний курс і підняти заробітну плату до світового рівня.

     Проблему  забезпечення достатнього рівня  міжнародних ліквідних засобів  потрібно вирішити шляхом створення  наявних запасів валютних резервів та ліквідації від'ємного сальдо платіжного балансу. Нестачу міжнародних ліквідних засобів можна вирішити шляхом створення стабілізаційного фонду з коштів, що їх кредитують міжнародні фінансові заклади, укладення міжнародного платіжного союзу країн СНД тощо. Щоб не допустити негативного впливу короткотермінових коливань платіжного балансу в країні, потрібно мати резерви не менше, ніж тримісячного імпорту. Проте плаваючий курс валюти може зробити достатнім навіть менший валютний резерв. Найефективнішим засобом регулювання економіки є фінансово-кредитна система з національною валютою в основі формування стабільних і вільноконвертованих національних валют. Звичайно, це - тривалий процес, який переплітається з проблемами підвищення економічної ефективності виробництва, переборення інфляції й стабілізації внутрішнього ринку.

     Тому  друкування українських грошей - не політична гра, а шлях перебудови вкрай неефективної економіки. Будь-яка  країна, що має власну валюту, має  більше простору для вдосконалення  своїх продуктивних сил, ефективніше регулює свою економіку і є розвинутішою, незважаючи навіть на те, що не має багатих природних ресурсів та володіє малою територією (наприклад, Японія, Сінгапур).

     Співвідношення  українських грошей та інших національних валют визначиться ринком у процесі вільного плавання курсів та конкуренції. Україні потрібна така система економічних відносин, за якої підприємства постійно прагнутимуть більше заробляти українських грошей, тому що вони матимуть вище забезпечення товарною масою, ніж інші валюти.

     Звичайно, Україні насамперед слід розпочати диверсифікацію виробництва. Нав'язана їй спеціалізація й кооперація в масштабах Союзу розірвала виробничі й технологічні взаємозв'язки всередині країни, нав'язала численні неефективні поставки сировини, напівфабрикатів й комплектуючих деталей, абсолютну більшість яких здатні виробляти підприємства України. Диверсифікація може різко збільшити виробництво засобів виробництва та товарів народного споживання, акумулювати валютні надходження та встановити взаємовигідні зовнішньоекономічні зв'язки.

     В таких умовах удосконалення виробництва  й підвищення якості продукції за одночасного зниження затрат на її виготовлення порівняно з іншими країнами дасть можливість розраховувати  на виробництво товарів, які або  не виготовляються в світі, або ж їх випускається мало. Зовнішні їхні покупці для забезпечення угод будуть купувати українські гроші для розширення своїх зв'язків з Україною.

     Розвиватиметься і кредит грошових коштів та інші угоди, що приведуть до вільного обертання  українських грошей на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тобто через конвертованість товарів буде досягнута і конвертованість української валюти.

     Безпідставними  є домисли про дороговизну  друкування національних валют Із світового  досвіду відомо, що невигідно друкувати самим власні гроші лише тим країнам, в яких чисельність населення становить менше 4 млн. чоловік. Водночас збитково не друкувати власні гроші тим країнам, чисельність населення в яких становить понад 7 млн. чоловік. Лише через відсутність власної грошово-банківської системи Україна щорічно втрачала понад 20 млрд. крб., а відсутність дійової митниці додає ще 11 млрд. крб. Багато інших джерел безкоштовного відпливу національного капіталу можна назвати через те, що не існувало власної банківсько-грошової системи. Отже, Україна - надто велика держава і їй вигідно самій друкувати власні гроші та формувати національну базу друкування цінних паперів. Не обов'язкове нині також золоте забезпечення української грошової одиниці. Конференція країн - членів МВФ відмінила статус золота як засобу міждержавного валютного регулювання. З 1976 р. золото залишилося лише як резерв кредитних ресурсів банків для погашення міждержавних зобов'язань; воно виступає як страховий фонд при проведенні дефляційних заходів і резерв ліквідних грошових ресурсів для часткового забезпечення грошової одиниці. Тому більшість валют світу забезпечені державними паперами (облігаціями, векселями тощо).

     Головним  стабілізатором української гривні стане жива праця її громадян. Економісти підрахували, що під сукупну живу працю Україні необхідно мати 25 млрд. гривень. Такої ж величини повинна бути й товарна маса. А резерви для її виробництва - колосальні. Поки що лише 22% економічного потенціалу працює на людину. За ефективного проведення конверсії та модернізації виробництва стабільність грошового обігу можна гарантувати абсолютно.

     Отже, незалежна Україна має достатні передумови для формування гарантованої оберненості своєї грошової одиниці, яка буде спиратися на вигідне  використання міжнародного поділу праці, на формування таких виробничих відносин, які вигідно використають національні риси українців - бережливість, працьовитість тощо. А це дасть змогу досягти й достатньо забезпеченого рівня життя, бо всі надбання народу залишаться на національній території, стануть основою піднесення рівня життя нинішніх та прийдешніх поколінь. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Валютою називають грошову одиницю, яку  використовують для виміру вартості товару.

     Поняття "валюта" використовується в трьох  значеннях:

     1) грошова одиниця певної країни;

     2) грошові знаки іноземних держав, а також: кредитні та 
платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях та вико- 
ристовуються в міжнародних розрахунках, іноземна валюта;

     3) умовна міжнародна (регіональна) грошова розрахункова                       одиниця або платіжний засіб.

     Економічні, політичні, культурні та інші зв'язки між країнами породжують грошові відносини між ними, пов'язані з оплатою отриманих товарів та послуг. Державно-правова форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин країн представляє собою валютну систему. Таким чином, валютна система представляє собою сукупність двох елементів: валютного механізму та валютних відносин. Під валютним механізмом мають на увазі правові норми та інститути, які діють на національному та міжнародному рівнях. Валютні відносини мають повсякденні зв'язки в які вступають приватні особи, фірми, банки на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. В умовах поглиблення інтеграції економік різних країн валютна система відіграє все більш важливу та самостійну роль в світогосподарських зв'язках. Вона здійснює безпосередній вплив на економічне становище країни: темпи зростання виробництва та міжнародного обміну, на ціни, заробітну плату тощо. Від ефективності валютного механізму, рівня втручання державних та міжнародних валютно-фінансових організацій в діяльність валютних, грошових та золотих ринків багато в чому залежить економічний розвиток, зовнішньоекономічна стратегія промисловорозвинутих країн. Зростання вагомості валютної системи примушує промислово розвинуті країни удосконалювати старі та шукати нові інструменти та методи державно-монополісіичного регулювання валютної сфери на національному та наднаціональному рівнях.

     Конвертованість або обіг національної грошової одиниці  — це можливість для учасників  зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти. Ступінь конвертованості обернено пропорційний обсягу та жорсткості валютних обмежень, що практикується в державі. Обіг може бути зовнішній та внутрішній. При зовнішньому обігу повна свобода обміну зароблених в даній країні грошей для розрахунків із закордонним партнером надається лише іноземцям (нерезидентам). При режимі внутрішнього обігу свободою обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користуються лише резиденти даної країни. Обіг національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довготермінові вигоди додаткової участі в багатосторонній світовій системі торгівлі та розрахунків: