Отчет по практике в АТ „Ощадбанк”

ЗМІСТ

1. Історія і досвід роботи банка

2 Реквізити

3 Організаційна структура  управління банку 

4 Розрахунково-касові операції «Ощадбанка-Україна»

5 Форми безготівкових рахунків та їх хорактеристика

6 Порядок відкриття і  режими функціонування рахунків  у банку

7 Міжбанківськ  кореспондентські відносини

8 Організація готівково  грошових рахунків

9 Порядок розрахунку та регулювання обов’язкових нормативів К Б

10 Програмно технічні  засоби

11 Використання електронних  технологій у банку

12 Додатки

 

ВСТУП    

Фінансова практика була пройдена в  Енакіеві в Акціонерному комерційному банку соціального розвитку «Ощадбанк-Україна;. Банк функціонує з 1996 року, пропонує повний спектр банківських послуг для корпоративних і приватних клієнтів. За роки свого існування завоював стійкий авторитет надійної та стабільної фінансової установи, що стрімко розвивається й оперативно реагує на зміни ринку. Банк виконує роль системного фінансового інтегратора, поєднуючи інтереси виробників, торговців і покупців, надаючи кожному клієнтові необхідний спектр продуктів і послуг. Мета звіту про проходження практики - відобразити закріплені знання, отримані в процесі навчання, набуті навички практичної роботи, створення основи для науково-дослідної роботи. На підставі цього завдання звіту по практиці - відобразити:

1) ознайомлення із структурою  управління «Ощадбанком»;

2) ознайомлення з характером  виконуваних операцій, одержанням  ліцензій, з особливостями діяльності;

3) вивчення порядку розрахунку  та регулювання обовязкових нормативів  для комерційного банку; 

4 ) ознайомлення з складанням  звітності.

5) безпосередню участь  у виконанні конкретних функціональних  обовязків працівників фінансових  служб; 

6) ознайомлення з роботою ВЦ, локальних мереж і технологією машинної обробки інформації;

7) придбання навичок щодо  заповнення відповідної документації6

 8) збір матеріалу (в тому числі дані синтетичного й аналітичного обліку)

Історія розвитку ощадної справи та АТ „Ощадбанк”

Ощадна справа –  це діяльність, безпосередньо пов’язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Кожна людина так чи інакше зацікавлена в розумному заощадженні коштів та збільшенні свого добробуту. З огляду на історію виникнення ощадних кас можна зробити висновок, що і два століття тому люди піклувалися про покращення свого життя так само, як і зараз, і не остання роль у цьому належала саме ощадній справі.

 

Зародження ощадної справи на території України

Виникнення перших ощадних  структур на території України, в  Галичині, датоване другою половиною XVIII століття.  
У Західній Україні заощадження приватних осіб першими розпочали приймати державні окружні каси губернаторства. 1783 року у Львівському губернаторстві було засновано 18 таких кас.  
На підставі спеціального царського привілею в 1843 році у Львові започаткувала діяльність Галицька ощадна каса. Її гаслом було „Працюй та зберігай!”, а символом – мурашка. Гарантував вкладникам повернення коштів і процентів  з них крайовий сейм. У цілому ощадні каси на теренах Західної України розвивались як державні установи і контролювались місцевими органами влади.  
На території Східної України ощадних кас було небагато і розміщувались вони переважно у великих містах. Першу ощадну касу було відкрито в Одесі у  1842 році.  
У 1863 р. розпочала працювати Київська міська ощадна каса як окрема установа. У 1864 р. вкладники мали вже міські ощадні каси Одеси і Харкова, у 1865 – Сум, 1868 – Полтави и Миколаєва.  Примітною особливістю східноукраїнських ощадкас того часу було те, що вони не давали позик у приватні руки. Залучені у населення кошти ощадкаси направляли виключно на підтримку державного кредиту.

 

Розвиток ощадних кас  у період з 1895 по 1922 рік

З 1895 року за новим статутом ощадні каси офіційно почали називатись державними. Цим наголошувалося на відповідальності держави за вкладені в них кошти. При Держбанку Росії було створене Управління ощадних кас, якому підпорядковувалися установи ощадкас, незалежно від місця їх функціонування. Клієнт мав право робити внески на книжку в будь-якій частині імперії. Цікаво, що книжки дозволялось видавати також і неповнолітнім.   
Залучені кошти ощадкаси вкладали у державні виграшні облігації, закладні листи Земельного банку, облігації залізничних позик, цінні папери акціонерних компаній, переводили у Держбанк, який виплачував півпроцентну маржу.  
Подальшого розвитку система заощаджень набула за часів царської Росії, Австро-Угорської імперії, Польщі.   
Війна 1914 року негативно позначилась на фінансово-банківській системі Західної України. Подальший розподіл території держави призвів до зруйнування єдиної мережі кас. У період 1917-1921 років ощадкаси Східної України було ліквідовано і відновлено після входження України до Союзу - в 1922 році.

 

Ощадні каси між двома  світовими війнами

У грудні 1922 р. організовують  роботу ощадкаси  вже радянського взірця. Вони повністю підпорядковуються Наркомфіну, а їх діяльність була спрямована на залучення грошових коштів населення для вирішення державних проблем. У 1923 році в Києві організовано Головну державну трудову ощадну касу, яка взяла на себе керівництво і контроль за розвитком усієї ощадної справи в Україні. Ощадні каси радянського взірця розміщували облігації, проводили вкладні операції, сприяли впровадженню червінців та їх обміну в 1924 році на карбованці, страхували заробітну плату робітників і службовців від знецінення.  Після 1932 року ощадкаси перетворились на монопольні кредитні установи, які залучали грошові кошти населення для державних потреб.   
Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка спричинила закриття та евакуацію ощадних установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника.  
  

Розвиток ощадних кас  у повоєнний період

Відновлення та розширення функцій  ощадних касс тривало і після Другої світової війни. Так, ощадкаси брали активну участь у грошовій реформі 1947 р. Разом з цим вони проводили конверсію облігацій держпозик, що розміщувались у період з 1936 по 1946 роки, в облігації 2%-ої Державної позики 1948 року.

 

Розвиток ощадної справи в СРСР у 1950-1980 роках

Істотні зміни в діяльності ощадкас відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас СРСР було передано від Мінфіну Держбанку.  
Після цього ощадкаси припинили обов’язкове придбання облігацій, використовуючи кошти вкладників на створення єдиного союзного позичкового фонду.   
У зв’язку з тим, що залишки вкладів щорічно передавали Держбанку СРСР, Україна фінансувала п’яту частину союзного позичкового  фонду, кошти якого використовувались у загальносоюзних інтересах.  
З 1972 року в ощадкасах запроваджується повний госпрозрахунок.   
Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки стрімко зростають доходи населення, і як результат, його заощадження.  
Інфляція зумовила реформування банківської системи 1988 року, і мережа ощадкас трансформувалась в установи Сбербанку СРСР.

 

Заснування та розвиток Ощадбанку  незалежної України

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і  проголошує свою незалежність. З проголошенням незалежності України Ощадбанк відокремлюється від Сбербанку СРСР.   
31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано в Національному банку України як самостійну банківську установу – Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Його утворено на базі установ Сбербанку СРСР в Україні, попередником якого з 1922 року були Держтрудощадкаси СРСР.  
 Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (скорочена назва – ВАТ „Ощадбанк”). На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 р. №502 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 р. №261” 7 червня 2011 року здійснено державну реєстрацію змін до Статуту ВАТ “Ощадбанк”, які стосуються, в тому числі, найменування банку. Відповідно до п. 4 Статуту АТ „Ощадбанк” повне найменування Банку: публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", скорочене- АТ”Ощадбанк”.  
Ліцензія Національного банку України № 148 від 05.10.2011 р. на право здійснення банківських операцій. Засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою

 

• Реквізити банку:
• код банку 300465,
• код ЄДРПОУ 00032129

 

Оргонізаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:

• структурою управління банком;
• структурою його функціональних підрозділів та служб.

Згідно з положеннями  законів України «Про господарські товариства» та «Про банки і банківську діяльність» структура управління кооперативними, пайовими та акціонерними банками з недержавною формою власності є такою:

Структура управління державним банком має свою специфіку. Держава реалізує свої права власника також через органи управління і контролю. Однак вища управлінська ланка державного банку суміщає функції вищого органу управління та спостережного органу. Структура управління державним банком є такою:

Вищим органом управління акціонерного, пайового та кооперативного банку з недержавною формою власності є загальні збори учасників*3 . Збори вирішують стратегічні завдання в діяльності банку:

*3: {Учасниками банку  є акціонери акціонерного банку,  учасники пайового банку та  учасники (пайовики) кооперативного банку.}

• визначення основних напрямків діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;
• обрання та відкликання голів і членів спостережної ради та ревізійної комісії;
• внесення змін та доповнень до статуту банку;
• затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи дочірні підприємства, порядку розподілу прибутку;
• прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціонерного банку) чи встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капіталу (для пайового чи кооперативного банку);
• затвердження звітів і висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
• прийняття рішення про припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу;
• інші питання, що віднесені статутом банку до компетенції загальних зборів учасників.

Загальні збори  скликаються щорічно, не пізніше ніж через місяць після складання балансу банку за звітний рік.

Вищим органом управління державного банку є наглядова рада , діяльність якої визначається відповідним положенням, затвердженим на її засіданні, а повноваження визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність». Вони охоплюють:

• визначення основних напрямків діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;
• затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи дочірні підприємства, порядку розподілу прибутку;
• затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
• функції, аналогічні тим, що покладаються на спостережний орган банку з недержавною формою власності.

Наглядова рада здійснює контроль за діяльністю правління та захищає інтереси держави як акціонера, не втручаючись в оперативну діяльність банку.

До складу наглядової ради входять сім членів, призначених  на посаду постановою Верховної Ради України, та сім членів, призначених на посаду Указом Президента. Строк повноважень членів наглядової ради — п’ять років. До складу наглядової ради можуть входити громадяни України, у тому числі народні депутати та представники органів законодавчої влади, які відповідають таким вимогам:

• наявність вищої економічної або юридичної освіти чи наукового ступеня у галузі економіки, фінансів, права;
• досвід роботи в органах законодавчої влади, на керівних посадах центральної виконавчої влади, банківських установах чи досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів, права.

Очолює вищий  орган управління державного банку  голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів.

Вищий орган управління будь-якого банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.

Виконавчим органом  управління банків недержавної форми  власності є правління (рада директорів) . Правління банку (рада директорів) діє на основі затвердженого загальними зборами учасників чи спостережною радою банку положення і вирішує всі питання поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Роботою правління керує голова правління, який обирається чи призначається згідно зі статутом банку. Голова правління банку не може бути одночасно головою загальних зборів учасників.

Виконавчим органом  державного банку є правління , повноваження якого визначаються статутом. Кандидатури голови та членів правління державного банку обов’язково узгоджуються з Національним банком України.

Контроль за фінансово-господарською  діяльністю банку здійснює ревізійна комісія , склад якої затверджується загальними зборами учасників. Персональний та кількісний склад ревізійної комісії державного банку визначається наглядовою радою. Члени ревізійної комісії обираються зі складу учасників банку або їх представників за винятком працівників банку. Повноваження ревізійної комісії затверджуються статутом, а порядок її роботи визначається положенням, затвердженим вищим органом управління банку. Засідання комісії повинні проводитись за необхідності, але не рідше одного разу на рік.