Структура і розміщення населення України

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНОГО  УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ФІЛІЯ

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Структура і розміщення населення України»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка групи ОА-31

                   Чорна А.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олександрія

2011

 

Зміст

1. Структура населення

2. Розміщення населення  України

    Використана  література

 

1. Структура населення

Співвідношення між  жінками і чоловіками в різних вікових групах відображає статево-вікова структура населення.

Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається  постійне переважання жінок в  загальній чисельності її населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого.

Наприклад, якщо коефіцієнт смертності жінок у віці 40-50 років становив в останні роки 4,8—6,6 осіб на тисячу населення цього віку, то чоловіків — відповідно 13,1—19,5 осіб. Наявну структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення. Так, у віковій групі до 25 років включно чисельність чоловіків була більшою, ніж жінок; у віковій групі понад 26 років чисельна перевага — на боці жінок. І ця перевага збільшується з кожною віковою групою.

Важливу роль у природному відтворенні  населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення.

Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є  співвідношення між основними віковими групами населення — допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16—59 років і жінок — 16—54 роки). Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про постаріння населення країни.

Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення  дуже важливе, оскільки воно дає змогу  глибше оцінити зміни в демографічній  ситуації, визначити особливості формування трудових ресурсів у регіонах.

Таким чином, територіальні  особливості вікової та статевої структури населення є результатом  відмінностей природного відтворення  населення та його міграції.

 

2. Розміщення населення  України

Для характеристики розміщення населення використовують поняття «розселення». Розрізняють розселення міське і сільське. Основними чинниками розселення, а також інтенсивності й напрямів є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні й демографічні. Природні чинники позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.). Територіальне розселення, крім того, залежить від інтенсивності та напрямів постійних і маятникових переміщень населення.

Виділяють регіональні (Центральна, Західна, Північно-Східна і Південна, а іноді  Подільська) й обласні (всього 24) системи  розселення. Виділяють ще такі системи у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Всі вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв'язків.

Міське розселення. На розміщення населення, в гому числі міського, на території України впливають три основні чинники, найважливішим з яких є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, від якого залежать виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 1999 рр. зросло у 5 разів, а сільське - зменшилося в 1,6 рази.

Найгустіша мережа міст у Донецькій (51), Луганській (37), Київській (26), Одеській та Харківській (відповідно 19 і 17) областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10, 10, 11) областях.

Більшість міських жителів  припадає па так звані містечка - проміжну між містом і селом ланку поселень. Розміщуються вони навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкають дві та більше тисяч, переважно робітників і службовців, членів їхніх сімей.

В Україні виділяють  такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), дуже великі (500-1000 тис.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. осіб).

Найчисельніша група - малі міста (до яких належать і містечка). Із загальної кількості міст (1345) вони становлять 1242, тобто 92,3%, проте  в них проживає всього 31,8°/оо міського населення України. Середніх міст 55 (в них мешкає 11,3% міського населення), великих - 39 (26,9% міських жителів), дуже великих - 4 (8,4% мешканців). У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення. Отже, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 56,9% міського населення України.

Сільське розселення. На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальним. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Якщо і в 1913 р. його частка становила 81% всього населення України, то в 1999 р. -лише 32%, тобто зменшилася в 1,76 раза. Сільське населення ще переважає у Вінницькій (52%), Закарпатській (61%), Івано-Франківській (56,6%), Рівненській (52,4%), Тернопільській (56%), Чернівецькій (57,3%) областях, тобто в західному регіоні України та на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (10%), Луганській (13,6%), Дніпропетровській (16.4%), Харківській (21%) областях та ін. Сільське населення живе в селах, загальна кількість яких зменшується (з 42 229 у 1961 р. до 28 775 у 1999 р., або майже в 1,5 раза). Половина сіл (54.8%) зосереджена в Захід-4 ній економічній зоні.

За кількістю жителів  села поділяють на малі (1 тип - до 500 осіб) - 57,7%, середні (2 тип - 500-1000 осіб) - 22,4%і, великі (3 тип - понад 1000 осіб) - 19,9%. Більшість сільського населення проживає в середніх і великих селах. Територіальні відмінності сільського розселення у різних природних зонах і районах України зумовлені природними, суспільно-економічними умовами та історичним минулим.

Так, па Поліссі з його мозаїчними сільськогосподарськими угіддями села переважно невеликі за людністю, хоча існують певні відмінності між правобережним і лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення висока і багато сільських поселень, розмішених поблизу одне від одного) мережа сільських поселень зріджена, вони розміщені біля водотоків густота сільського населення незначна.

Сільське розселення в тій чи іншій місцевості України  має свої особливості. Це й зрозуміло, оскільки села розміщені в різних соціально-економічних та географічних умовах. Загалом по Україні виділяють 26 класів сільського розселення. Найтиповішим є Східноукраїнський регіон сільського розселення (за площею він становить трохи більше третини території країни - 38%).

Другим за площею є  Подільський регіон сільського розселення, розміщений на Подільській височині (Хмельницька, Вінницька області). Його середні показники розселення: густота сільського населення - 34 особи/км і людність сільських поселень в середньому 620 осіб. Села розміщені в лісостеповій частині України вздовж численних річок та шосейних шляхів.

Сільське розселення може якісно відродитися лише на основі докорінної зміни виробничих відносин на селі та приватизації землі.

 

Використана література:

1. Дорогунцов С. І., Пітюренко Ю. І., Олійник Я. Б. та ін. Розміщення продуктивних сил України. - К., 2003.
2. Заставний Ф.Д. Населення України. Національно-територіальні питання. – Львів, 2002.
3. Розміщення продуктивних сил України / за заг. ред. Є.П. Качана. – К., 2004.
4. Соціально-економічна географія України / за заг. ред. О.І. Шаблія. –Львів, 2001.
5. Єрьомін С. Розміщення продуктивних сил. – К., 2003.