Структура золотовалютного резерву центрального банку, механізм його поповнення і використання

Тема: Структура золотовалютного резерву центрального банку, механізм його поповнення і використання.

 

План

Вступ

1.Сутність  і  значення  золотовалютних  резервів як  інструменту валютної політики НБУ.

1.Структура  золотовалютних резервів України.

1.Діяльність  НБУ  з формування та управління  золотовалютними резервами.

Висновки

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В умовах фінансової глобалізації гарантією  стабільності в періоди світових фінансових криз є формування золотовалютних резервів, адекватних масштабам національної економіки і рівню  її  інтегрованості  в процес міжнародного руху капіталу. Важливими проблемами при цьому є визначення ступеню їх забезпеченості та достатності, а також оптимізація структури та ефективне управління ними. Останнє набуває особливої ваги в ситуації нестійкості світової валютної системи та значного впливу на Україну ризиків світового масштабу.

Динаміка офіційних золотовалютних резервів, яка тісно пов’язана з масштабами зовнішньоекономічної діяльності й валютного обороту, безпосередньо впливає на стан внутрішнього грошового обігу в країні. Таким чином, офіційні золотовалютні резерви є ключовою ланкою, яка пов’язує обсяги грошової маси і масштаби зовнішньоекономічної діяльності та забезпечує взаємодію між ними, результат якої відображає сальдо платіжного балансу. Відтак валютна політика центрального банку, спрямована на формування й оптимальне управління офіційними золотовалютними резервами, є необхідним елементом у загальній системі заходів регулятивного впливу на динаміку обмінного курсу, стан платіжного балансу і підтримання макроекономічної рівноваги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність і значення золотовалютних резервів як інструменту валютної політики НБУ.

Золотовалютні резерви або міжнародні резерви (англ. Official reserves) — це зовнішні високоліквідні активи у вигляді іноземної валюти та золота, що знаходяться під контролем державних органів грошово-кредитного регулювання і в будь-який момент можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу, інтервенцій на валютних ринках, що впливатимуть на курс національної валюти або для аналогічних         цілей [4].

Згідно  з Законом України «Про Національний банк України» золотовалютні резерви  – резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних           розрахунків [8].

Основною характерною ознакою офіційних золотовалютних резервів є те, що їх власником виступає держава (звідси і назва  –  офіційні). На практиці  ці резерви перебувають у розпорядженні  визначених  законодавством  органів  державної влади, до яких належать центральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управління, стабілізаційні валютні фонди. 

Значення  золотовалютних резервів полягає у  забезпеченні платоспроможності країни на світовому ринку. Таким чином, питання золотовалютного резерву співвідносяться із питаннями зовнішньої торгівлі і валютного курсу, а тим самим – з усіма питаннями валютного регулювання. 

Використання  офіційних золотовалютних резервів для покриття дефіциту платіжного балансу відображає остаточні методи регулювання його сальдо, коли дефіцит за рахунком поточних операцій не покривається активним сальдо за рахунком операцій із капіталом і фінансових  операцій.

За таких  обставин використання офіційних валютних резервів центрального банку, нарівні з отриманням кредитів від Міжнародного валютного фонду, є засобом збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку для задоволення зростаючого попиту за необхідності утримання на незмінному рівні обмінного курсу національної валюти.

Реалізація  девізної політики центрального банку  шляхом проведення валютних інтервенцій на ринку безпосередньо  залежить від величини наявних офіційних  золотовалютних резервів. Продаж національної валюти  і придбання іноземної визначає обсяги зростання офіційних валютних резервів. З іншого боку, купівля центральним банком національної валюти і відповідно продаж іноземних активів визначається величиною вже сформованих валютних резервів. Відтак, можливості реалізації ефективної девізної політики залежать від наявних оптимальних за обсягами, складом і структурою виражених в іноземній валюті резервних активів центрального банку.

Зміни  стану  платіжного балансу  зумовлюють  зміни  величини  офіційних валютних резервів, що впливає на обсяг грошової бази, а відтак на обсяги грошової маси в обігу. За активного сальдо платіжного балансу, в умовах припливу іноземної валюти на внутрішній ринок і відповідного збільшення обсягів  золотовалютних резервів центрального банку  величина  грошової маси зростає. У свою чергу надмірне зростання обсягу грошової маси загрожує інфляційними процесами і дестабілізацією макроекономічної ситуації в країні, зумовленою надмірною грошовою пропозицією на внутрішньому ринку.

Дефіцит платіжного балансу і відповідне скорочення золотовалютних резервів у зв’язку з продажем іноземної валюти в обмін на національну призводить до скорочення грошової маси. Це зумовлює загрозу дефляції, а відтак переходу економіки до стагнації і виробничого спаду.

Отже, динаміка офіційних золотовалютних резервів, яка тісно пов’язана з масштабами зовнішньоекономічної діяльності й валютного обороту, безпосередньо впливає на стан внутрішнього грошового обігу в країні. Таким чином, офіційні золотовалютні резерви є ключовою ланкою, яка пов’язує обсяги грошової маси і масштаби зовнішньоекономічної діяльності та забезпечує взаємодію між ними, результат якої відображає сальдо платіжного балансу. Відтак валютна політика центрального банку, спрямована на формування й оптимальне управління офіційними золотовалютними резервами, є необхідним елементом у загальній системі заходів регулятивного впливу на динаміку обмінного курсу, стан платіжного балансу і підтримання макроекономічної рівноваги. 

Валютний резерв Національного  банку України формується в основному за рахунок таких джерел:

- коштів, які він отримував від обов'язкового продажу йому частини виторгу українських експортерів (1992 — 1995 рр. );

- операцій на внутрішньому валютному ринку;

- кредитних коштів, які Національний банк та уряд України отримують від Міжнародного валютного фонду, Світового банку,Європейського банку реконструкції та розвитку, інших міжнародних валютно-фінансових організацій, а також іноземних держав;

- доходів, які є результатом його операцій з власними коштами 
на зовнішньому ринку.

Валютні ресурси Міністерства фінансів України складаються з:

- надходжень від централізованого експорту;

- мита в іноземній валюті;

- сум, які отримуються за іноземними кредитами.

Офіційні валютні резерви України почали поповнюватися за рахунок золота, яке накопичується та видобувається в Україні. Обсяги видобутку на сьогодні незначні, але в перспективі нові методи господарювання (акціонування компанії «Укрзолото») та сучасні технології видобування золота дадуть змогу збільшити його запаси як резервної валюти.

 

 

2. Структура золотовалютних резервів України.

Необхідним елементом валютної політики центрального банку, пов’язаної з формуванням та управлінням офіційними золотовалютними резервами країни, є визначення їх оптимальної структури.

Актуальність цього питання  особливо підвищується у зв’язку з останніми тенденціями розвитку провідних світових економік, нестабільністю фінансових ринків, значною волатильністю валютних курсів, що змушує центральні банки диверсифікувати свої золотовалютні резерви і ставить проблему вибору резервної валюти.

Структура офіційних золотовалютних резервів – це сукупність підібраних у певній пропорції валютних активів, використання яких дає  змогу центральному банку забезпечувати регулятивний вплив на валютні відносини й організацію зовнішньоекономічної діяльності в країні [2]. 

На  даному  етапі  розвитку  структура  золотовалютних  резервів  більшості країн і рівень її диверсифікації залежать від економічного положення країни, її місця у світовій економіці, стійкості національної валюти, тієї ролі, яку відіграє валютно-курсова  політика країни у регулятивному впливі на зовнішньоекономічну діяльність і динаміку експортно-імпортних операцій.

У сучасних умовах структура офіційних  золотовалютних резервів, що

формуються центральними банками  більшості країн світу, включає, як правило, чотири основні компоненти: 1) монетарне золото; 2) іноземна валюта (у вигляді банкнот та монет, або коштів на рахунках за кордоном;  а також цінних паперів (крім акцій), що оплачуються в інозмній валюті);         3) спеціальні права запозичення (СПЗ); резервна позиція в МВФ.

Ст. 47 Закону України «Про Національний банк України» передбачає структуру  золотовалютного резерву, який складається  з таких активів: «монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у  вигляді банкнот та монет або  кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх

надійності  та ліквідності» [8]. 

Розглянемо  склад та особливості кожного з активів, що формують золотовалютний резерв України.

Монетарне  золото  (золотий  запас) – високо чисте  золото у формі монет, зливків  або брусків не нижче 995 проби, що перебуває у власності або  під контролем центрального банку або інших державних органів [2]. 

Золотий запас виконує роль страхового фонду для отримання, у разі необхідності, міжнародних платіжних засобів у формі вільно  конвертованих валют (золото можна продати на відповідних спеціалізованих ринках). Крім того, золотий запас може використовуватись і як застава для отримання зовнішніх кредитів в іноземній валюті. 

Важливою  складовою золотовалютних резервів є  запаси іноземної валюти, що перебувають,  як правило, у безготівковій формі  і  зберігаються на кореспондентських  рахунках і короткострокових депозитах  у зарубіжних

банках, а  також у формі різних цінних паперів, виражених у валюті, що обертаються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать, в основному, казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна частка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку.

 Основними валютами, що виконують роль резервних, виступають: долар США; євро; японська єна; англійський фунт стерлінгів; швейцарський франк.  

Резервна позиція в МВФ –  це особлива форма активів, що означає  право країни-члена автоматично  отримувати від нього  кошти  в  іноземній  валюті  у межах 25% квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У

зв’язку з  тим, що квота в Міжнародному валютному  фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75% вноситься у  національній валюті,  а на 25% –  у вільно конвертованій валюті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претендувати країна як на кредит на  першу вимогу  без будь-яких застережень. Для використання цих коштів, на  відміну від кредитів МВФ,  не встановлюються  часові обмеження і не  потрібно  попередньої згоди з боку Фонду. Отже,  резервна  позиція в МВФ  є,  за  своєю сутністю,  тим лімітом,  у межах якого країна автоматично отримує від Фонду необхідну їй  іноземну валюту [2].

Спеціальні права запозичення (СПЗ)  –  це  компонент  золотовалютних

резервів, який складається  з  запасів  коштів  у  емітованих МВФ міжнародних резервних і платіжних засобах, які розподіляються між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Угода про емісію СПЗ набула чинності 1 січня 1970 року. Їхнє основне призначення  –  регулювання  сальдо  платіжних  балансів, поповнення офіційних резервів, вимірювання вартості національних валют та розрахунки з МВФ.

СПЗ функціонують лише на міждержавному рівні у вигляді записів на спеціальних рахунках МВФ. Фактично, СПЗ  –  це штучна «колективна» грошова одиниця МВФ, курс якої встановлюється на основі середньозваженого спеціального набору валют.  До  1999  року  вартість  СПЗ визначалася Фондом на основі  середньозваженого курсу п’яти провідних світових валют, які складали  «валютний  кошик»  СПЗ:  долар  США,  японська єна, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів. З 1 січня 1999 року  (тобто із  запровадженням євро у безготівковий обіг) визначення курсу СПЗ  проводиться за кошиком у такому складі: долар США, євро, японська єна  й англійський фунт стерлінгів [2].

Маючи актив у СПЗ, Національний банк України може купувати в обмін на них вільно конвертовану валюту, яку може використати для інтервенцій на валютному ринку або для врегулювання сальдо платіжного балансу. У зв’язку з тим, що  СПЗ використовуються лише для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом  записів  на  спеціальних  рахунках МВФ,  то  як компонент міжнародних ліквідних коштів СПЗ можна використовувати лише на рівні урядів, центральних банків і міжнародних валютно-кредитних  організацій, приватні особи та банки не можуть бути власниками СПЗ [2].