Взаємовідносини НБУ з органами державної влади

В умовах наростаючої економічної  кризи уряд і Верховна Рада взяли  курс на гальмування ринкових перетворень. Під гаслами захисту вітчизняного виробника, зменшення кризових явищ, запобігання подальшому зубожінню  населення розпочався деструктивний (з огляду на ринкові реформи) період у формуванні та реалізації економічної  політики держави. Головними ознаками цього стало:

- Підтримка державного сектору економіки, навіть за умов нерентабельності функціонування державних підприємств.

- Підтримка виключно  за рахунок бюджетного фінансування  існування громіздкої соціальної  сфери, яка була неринковою  і відображала споживацький стереотип,  стійко сформований за 70 років  існування радянської влади.

- Заходи проти зменшення  зайнятості населення, що була  властива неринковій економіці  в СРСР.

- Явне затягування вирішення питання про вихід з «рублевої» зони. Це рішення прийнято лише в кінці 1992 року, а це означало, що Україна, по суті, не могла проводити власної грошової політики.

Насправді це означало, що вирішальна роль в економіці належала державному сектору, який потребував усе більше й більше коштів. Стан економіки  в 1991 році був дуже тяжкий. Так, дефіцит  державного бюджету досяг 21,1 млн крб., або 7 % від ВВП.

В таких умовах і формувалась  кредитно-грошова політика НБУ, що підпорядковувалась реалізації політики уряду на підтримку  державного сектору і була емісійно-експансіоністською за своїм характером. Так, тільки в 1992 р. кредитна емісія досягла позначки 1 трлн крб., а в наступному році збільшилась  у 30 разів і становила 30 трлн крб. При цьому 70 % цієї емісії поглинув абсолютно не реформований агропромисловий комплекс, який ще базувався на колгоспній та державній формах організації. У таких умовах приватний сектор та його розвиток відійшли на другий план. Для повного розуміння ситуації у сфері кредитно-грошового регулювання слід підкреслити, що й сам Національний банк України не мав належного рівня самостійності і лише виконував указівки уряду. А на певний час (6 місяців), за короткого прем’єрства JI. Д. Кучми, Національний банк України повністю (крім емісійної функції) підпорядковувався уряду.

Такий перебіг подій був  наслідком двох основних причин:

- У перші роки незалежності  зберігався властивий Радянському  Союзу механізм виконання державного  бюджету, згідно з яким автоматично  фінансувався бюджетний дефіцит  за рахунок прямої емісії центрального  банку.

- Керівництво НБУ стояло  на позиціях емісійно-монетаристської концепції і сприяло уряду в покритті бюджетного дефіциту через пряме кредитування. Ці позиції були зафіксовані в Законі України «Про банки та банківську діяльність» і тому бюджетний дефіцит 1991 року був автоматично профінансований емісією НБУ. В 1992 р. пряме кредитування уряду з боку НБУ наблизилось до позначки 90 %.

Суть кредитно-грошової політики НБУ, якщо не звертати уваги на ззовні ринкові і правильні гасла, під якими вона здійснювалась (обмеження кредитної емісії, підвищення облікової ставки і т. ін.), звелась до реалізації емісійно-експансіоністської ідеї.

Так, облікова ставка НБУ  в 1992 р. дорівнювала 80 % (табл. 2) річних і тільки на кінець цього періоду була піднята до 100 %. В умовах величезної інфляції (2100 % за 1992 р.) це робило кредити дешевими й вигідними для виробників. У поєднанні з надмірною централізацією розподілу кредитних ресурсів це призвело до переливання державних коштів у приватний сектор і тіньову економіку. Низький рівень облікової ставки призвів і до відпливу капіталу з України в ту ж Росію, де облікова ставка була вищою.

Експансіоністська політика НБУ продовжувалась і в 1993 р. Якщо в 1992 р. був запланований бездефіцитний  бюджет (покриття фактичного дефіциту за рахунок емісії здійснювалось, по суті, поза законом), то на 1993 р. дефіцит  був уже запланований, а єдиним джерелом його покриття визнавалось  пряме фінансування потреб уряду  з боку НБУ. Якщо на початку 1993 р. таке фінансування становило 70 % бюджетного дефіциту, то на кінець року — вже 95 %.

Облікова ставка НБУ в 1993 р. підвищувалась удвічі, сягнувши в кінці року 240 % (табл. 2), але вона була від’ємною порівняно з інфляцією. При цьому ситуація суттєво погіршувалась наявністю великих пільг у кредитуванні промислового комплексу і вугільної промисловості. Реалізацію цих преференційних умов НБУ забезпечував через надання кредитів за ставками, нижчими від встановленої облікової колишнім державним спеціалізованим банкам (Промінвестбанк, Банк Україна та ін.) для здійснення державних програм.

Здійснювалась ця необдумана кредитна політика переважно адміністративними  методами, що були характерні адміністративній системі. Це пільгове кредитування, пряме  втручання в систему ціноутворення, дефіцитне фінансування тощо.

Узагальнюючим наслідком  такої політики стала величезна  інфляція, що досягла свого піку саме в 1993 p., існування маси збиткових  підприємств, значний перерозподіл коштів на користь тіньового сектору.

Другий етап у формуванні й розробці грошово-кредитної політики НБУ почався вже у кінці 1993 р. З приходом до керівництва центрального банку В.А. Ющенка ця політика почала формуватись на засадах антиінфляційної  монетарної політики, в якій акцент було зроблено на рестрекційний метод.

Вже в кінці 1993 р. облікова ставка НБУ стала змінюватись  більш активно і коливалась у 1994 р. зі 140 % до 300 % (табл. 2). Антиінфляційні заходи НБУ дали свої перші наслідки і вже в 1994 р. було досягнуто позитивного значення спочатку позичкового, а згодом і депозитного відсотка. Це призвело до зміни орієнтирів суб’єктів господарювання і появи у них зацікавленості в накопиченні грошей.

Важливим кроком у формуванні нової кредитно-грошової політики стала  й зміна в порядку касового обслуговування державного бюджету. Припинялось  автоматичне кредитування бюджетного дефіциту, а бюджетні витрати обмежувались фактичними надходженнями. Нова антиінфляційна кредитно-грошова політика НБУ здійснювалась  на фоні спаду обсягів виробництва  і нерозуміння (а інколи й відкритої  протидії) з боку законодавчої та виконавчої влади, бо серед представників цієї влади ще панували способи мислення минулих часів. Унаслідок цього  нова політика НБУ не вийшла за межі грошового обігу і не привела  до суттєвих зрушень в економіці. Але все ж таки створила важливі  передумови для майбутніх зрушень, головними з яких стали зниження інфляції й відносна стабілізація національної грошової одиниці.

Після 1994 р. кредитно-грошова  політика НБУ здійснювалась на фоні певної протидії законодавчої влади, яка, по суті, чіплялась за емісійний  варіант виходу з кризи і тим  самим реально протидіяла монетарній політиці НБУ. Зокрема, це проявилося в  тому, що на 1994 р. бюджет було прийнято як бездефіцитний, що було явно нереально (фактичний дефіцит у 1994 р. склав 9,5 % від ВВП), а отже, прирікало  НБУ на емісійне покриття бюджетного дефіциту, бо в бюджеті ніяких джерел покриття дефіциту не передбачалось.

У подальшому ситуація дещо змінилась. Уже на 1995 р. бюджет затвердили з дефіцитом у 7,3 %, а для його фінансування вперше було передбачено  неемісійні джерела покриття: випуск облігацій внутрішньої державної  позики і зовнішні запозичення. Ці зміни  в законодавчо-концептуальних підходах до головного фінансового документа  держави супроводжувались і певними  позитивними змінами в економіці. Вони були ще слабкими, знаходили вираження  лише в зменшенні динаміки падіння  ВВП (зменшення виробництва ВВП  у розрахунку до попереднього року склало в 1994 р. — 23 %; 1996 р. — 10 %; 1997 р. — 3,2 %; 1999 р. — 1,7% (табл. 3), але вони все ж були і це приводило до створення більш сприятливих умов для розробки і втілення в життя антиінфляційної кредитно-грошової політики НБУ. У період 1994-1999 pp. вона характеризувалась такими основними ознаками:

- Відбувалось зниження  облікової ставки НБУ. На кінець 1997 р. вона становила вже 35 %, а на кінець 2000 р. — 27 % (табл.2).

- Важливою подією було  створення в 1998 р. за участю  НБУ і комерційних банків фонду  страхування внесків фізичних  осіб, який став одним із факторів  стабілізації відпливу строкових  депозитів фізичних осіб з  комерційних банків у період  фінансової кризи 1998 р. і суттєвого  збільшення вкладів фізичних  осіб, починаючи з 1999 р.

Принципово новий етап у розробці й реалізації грошово-кредитної  політики НБУ починається з 2000 р. Саме цей рік став переломним у  розвитку нашої економіки. Уперше за всі попередні роки на 5,9 % зріс реальний ВВП. У подальшому ця тенденція збереглась і приріст ВВП становив у 2001 р. 9,2 %, а у 2002 р. - 5,2 %. Він залишився  досить високим і в наступні роки: у 2003 р. — 9,3%, а в 2004 p. —12% (табл.3).

Досить помітним явищем стало  певне (порівняно з 2000 р.) зменшення  інфляції. Якщо у 2000 р. вона становила 25,8 %, то у 2001 р. — 6,1 %, у 2002 р. — 99,4 %, у 2003 р. — 8,2 %, а у 2004 р. — 12,3 % (табл.4). Зниження інфляції зміцнило курс національної валюти, а головне, зробило бажаним її накопичення як населенням, так і суб’єктами господарювання. Поступово, хоч і не значною мірою, але все ж таки починає зменшуватись безробіття. Має місце зростання реальних доходів населення. І хоча невирішених проблем у народному господарстві нашої держави ще досить багато, загальне поліпшення економічної ситуації в країні є очевидним.

У цих умовах грошово-кредитна політика НБУ за своїми основними  ознаками стала суттєво відрізнятися від тієї, що мала місце в період кризи. На кожен рік Рада Національного  банку України згідно зі статтею 100 Конституції України та статті 9 Закону України «Про Національний банк України» розробляє й реалізує комплекс заходів, які, власне, і складають грошово-кредитну політику центрального банку країни.

У період з 2003 по 2008 pp. держава зазнавала величезних витрат з погашення раніше реструктуризованих зовнішніх боргових зобов’язань. Щорічні платежі коливалися в межах 2,1—2,6 млрд. дол., а це майже третина Державного бюджету України. Зрозуміло, що розраховуючись із зовнішніми боргами, уряд змушений через Національний банк скуповувати валюту, а ці валютні інтервенції неодмінно посилювали надходження в обіг гривні по каналах валютного ринку, що викликало інфляцію в межах 10% річних (табл. 4).

У період з 2008 і по сьогодні, листопад 2011 року, відбулась світова  фінансова економічна криза (2008-2009 рр.), яка сильно вдарила по економіці  України та спричинила значний тиск на НБУ, реалізатора грошово-кредитної політики та емісійного центра країни з боку її владних структур. Зокрема через часті зміни його керівництва та великі дефіцити бюджету, які нерідко покривали додатковою емісією. На сьогоднішній момент ситуація не набагато покращилася і коли офіційна інфляція  за даними Держкомстату, в серпні 2011 року проти базової інфляції грудня 2010 року становила 4,9%, проти серпня 2010 року - 8,8%, у січні-серпні 2011 року проти аналогічного періоду 2010 року - 7,8%, то реальні цифри значно вищі, як і, між іншим, показники 2009-2010 років (табл. 4).

На теперішній момент, з  приходом нового правління НБУ, від  уряду Януковича (табл. 1), ситуація стабілізувалася  хіба що з політичних міркувань, але  аж ніяк не економічних.

3. Проблеми незалежності грошово-кредитної політики НБУ та методи їх розв’язання

Незалежність грошово-кредитної  політики центрального банку забезпечує розв'язання трьох основних питань: довіри до грошово-кредитної політики, ефективності досягнення центральним  банком цілей його діяльності, встановлення грошової стабільності. Ці проблеми мають  певний взаємозв'язок. Незалежність центрального банку дає змогу здійснювати  незалежну грошово-кредитну політику, що підвищує рівень довіри до неї населення  та суб'єктів господарювання, а це, в свою чергу, впливає на її ефективність.

Проблема довіри до грошово-кредитної  політики центрального банку особливо важлива для економічної системи  України, тому що має могутній психологічний  аспект впливу рішень НБУ на економічну поведінку учасників ринку. Цей  аспект недостатньо враховується на практиці, хоч від нього багато в чому залежать успішність та ефективність заходів НБУ.

Тому успішність реалізації заходів, спрямованих на становлення та розвиток ефективної грошово-кредитної системи й досягнення макроекономічної стабілізації в Україні, значною мірою визначається статусом Національного банку як незалежного органу, що виконує загальнодержавні завдання захисту Національної валюти та забезпечення функціонування кредитної системи. Але на практиці самостійність НБУ щодо проведення грошово-кредитної політики було істотно обмежено тиском з боку парламенту та уряду. Їхня непослідовна економічна політика негативно впливає на стан як банківської, так і грошово-кредитної системи в цілому. У цих умовах особливе значення мало прийняття Закону "Про Національний банк України", який чітко визначає функції НБУ, регламентує його відносини із законодавчою та виконавчою владою.

Ключовим моментом відносної  незалежності центрального банку від  виконавчої влади є перебудова його відносин з бюджетом. Це також було враховано в Законі "Про Національний банк України". Принципове значення має чітке розмежування державних фінансів та банківської системи, тобто обмеження можливості уряду користуватися коштами НБУ для покриття дефіциту бюджету як у формі надання кредитних ліній, так і в формі придбання державних цінних паперів на первинному ринку. І в цьому напрямку вже було зроблено деякі кроки, з прийняттям Закону «Про національний банк України», наприклад істотне значення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону, яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперами НБУ дозволено лише на вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ.