Демографічна пролема в кнр

Китайська Народна  Республіка - сама багатонаселена країна в Азії і на земній кулі. Після  утворення КНР в країні став налагоджуватися  повсюдний облік населення, і  в 1953 році була проведена перша загальнодержавна перепис, результати якої показали чисельність населення - 582,6 млн. чоловік (без Тайваню). Друга перепис населення КНР відбулася в 1964 році, чисельність населення на цю дату склало 698,6 млн. чоловік. Влітку 1982 проводилася третя загальнонаціональний перепис населення; чисельність склала 1008200000 осіб, тобто вперше перевищила 1 мільярд осіб. Дані перепису 1990 року показали, що населення 29 провінцій і автономних районів Китаю склало 1,160 млрд. чоловік. Населення КНР за 1949-1990 рік зросла на 618 мільйонів, із 542 до 1160 млн. чоловік, середній абсолютний приріст становив близько 15 млн. чоловік. Такий «демографічний вибух» обумовлений рядом факторів.

У силу вікових  традицій китайські сім'ї зазвичай були багатодітними і вважалися  щасливими, якщо в сім'ї народжувалися  сини, бо, одружившись, вони приводили в будинок своїх дружин - додаткові робочі руки. Сини - що було дуже важливо - забезпечували батькам спокійну старість. «Маєш будинок - не бійся холоднечі, маєш сина - не бійся потреби», - говорили в давнину. Дочка ж догляд до чоловіка, не могла залишатися опорою батькам.

Зростанню чисельності  населення в КНР, безумовно, сприяли  ліквідація голоду, певне підвищення матеріального добробуту, поліпшення системи охорони здоров'я, ліквідація різного роду інфекційних захворювань  уже в перші роки народної влади, що призвело до скорочення дитячої смертності, збільшення тривалості життя.

Важливу роль у  швидкому зростанні населення зіграла  демографічна політика, що проводилася  державою протягом перших десяти років. Стверджувалося, що кожна людина, яка  досягла працездатного віку, - це перш за все робочі руки, і тому в ходу було гасло: «Чим більше робочих рук, тим більше обсяг виробництва, тим більше накопичення». При цьому, однак, не враховувалися відносна обмеженість родючих земель, джерел енергії в країні, її загальна економічна відсталість. У перших державних планах звертали увагу лише на виробничі показники в цілому, але майже не брали до уваги темпи зростання населення. Вважалося, що велика кількість населення являє собою величезний потенціал трудових ресурсів, який створює сприятливі передумови для прискорення соціально-економічного розвитку в умовах розгорнувся будівництва основ соціалістичного суспільства.

Лише в середині 60-х років була усвідомлена помилковість офіційної політики в області  народонаселення, стали вживати заходів, спрямованих на зниження рівня народжуваності. Проте проведення заходів, що ставили своєю метою контроль над народжуваністю, не було систематичним, повсюдним і глибоко продуманим. Роки ж «культурної революції» практично звели до нуля і ті невеликі успіхи, які були досягнуті в ході здійснення цих заходів. Була дезорганізована діяльність державних установ та громадських організацій, що займаються «плануванням сім'ї».

У 70-ті роки китайське  керівництво опинилося вимушеним  піти на ухвалення суворих економічних і соціальних заходів, які регламентують народжуваність. Всім органам влади на місцях було вказано проводити в життя гасло: «Одна сім'я - одна дитина». Плановий зростання населення оголосили одним з найважливіших завдань, що стоять перед державою. При її вирішенні передбачається взяти під суворий контроль швидкий і надмірний його приріст з тим, щоб до 2000 року його чисельність не перевищувала 1200 мільйонів чоловік. На думку китайських демографів, якщо цього не добитися, то досягнуті в економічній області результати будуть зводитися нанівець.

З метою приборкання  надмірної народжуваністю розроблена система мір покарання «порушників» принципу «одна сім'я - одна дитина». На них накладають штрафи, виробляють відрахування із зарплати. Вони в останню чергу отримують житло, їх дітей (другої, третьої дитини) не беруть у дитячі садки, іноді не до навчання у школі, не будуть приймати до вищих навчальних закладів. Батьки, які порушили зазначений принцип, ризикують навіть втратити роботу.

Навпаки, для  подружніх пар, що дотримують установку  «одна сім'я - одна дитина», передбачені  різні пільги. Вони отримують надбавку до заробітної плати до досягнення дитиною 14 років, п'ятивідсоткову надбавку до пенсії. У них право на першочергове отримання житла, влаштування дитини в дитячий сад. Політика скорочення народжуваності заохочує аборти, а також стерилізацію як жінок, так і чоловіків.

Девіз «одна  сім'я - одна дитина» втілює собою  політику не тільки жорстку, але часом  і жорстоку. Її здійсненням займається міністерство у справах планування сім'ї, яке в Китаї називають одним з силових міністерств. Воно має в своєму розпорядженні штатом у кілька сот тисяч людей і має представників у всіх адміністративних одиницях, аж до волостей. Міністерство містить свій науково-дослідний центр і сорок підприємств з виробництва протизаплідних засобів. Їх безкоштовно отримують понад 200 млн. подружніх пар. Воно також має клініки та медпункти, де можна безкоштовно зробити аборт (яких нині в Китаї кінчається кожна четверта вагітність). Щорічно погоджуються на стерилізацію понад 20 млн. чоловіків, що вже мають одного або двох дітей (це складає майже половину таких операцій в світі).

У той же час  серед населення залишається  різне ставлення до державної  політики планування сім'ї. Більша його частина правильно розуміє демографічні установки уряду. Однак дослідження сучасної демографічної ситуації в КНР і репродуктивної поведінки китайського населення показує, що в справжніх умовах населення ще не готове до сприйняття і реалізації установок на однодетную сім'ю. Здійснення цієї політики стикається з великими труднощами, особливо в сільській місцевості, де населення орієнтується не менш, ніж на двухдетную сім'ю. Такий орієнтації сприяють і традиційні переконання у необхідності віддавати перевагу синам, боязнь не мати підтримки в старості. Наслідок цього - що почастішали останнім часом явища інфантіціда (вбивство новонароджених дівчаток). За матеріалами вибіркового обстеження селянських родин у провінції Хубей мати одну дитину бажають лише 5% сімей, 2-х дітей - 51%, 3-х і більше - 44%. Крім того, можна нерідко чути, що мати одну дитину в сім'ї ненормально з психологічної точки зору, оскільки батьки завжди стурбовані можливістю того, що з їхньою дитиною може статися який-небудь нещасний випадок.

У цілому в країні перевищуються встановлені державою норми народжуваності. У ряді сімей  є двоє, а то і троє дітей. Люди вважають за краще відбуватися штрафом  за народження дитини «понад норму». У  народі говорять, що вони «купують»  собі дітей. Коли таких подружжя запитують, чому вони не бажають дотримуватися встановлений «ліміт», вони зазвичай відповідають: «Якщо народжуються дівчатка, ми готові витратити кілька тисяч юанів, щоб мати хлопчика. Гроші можна легко заробити, а сина отримати нелегко ».

Проблеми народонаселення  накладають відбиток на різноманітні сторони життя китайського суспільства - екологічну і продовольчу ситуації, особливості зайнятості та зростання  продуктивних сил в цілому, характер виробничих відносин.

Проблеми, пов'язані  зі зростанням кількості населення

Загострення проблеми зайнятості

З 50-х років  у Китаї спостерігалися два сплеску  народжуваності. Перший відбувався з 1954 р. по 1957 р. Тоді кількість новонароджених щорічно перевищував 20 млн. Другий - з 1962 р. по 1975 р. Дані третьої перепису населення Китаю показують, що і в 1981 р. після 10 років застосування планового дітонародження кількість новонароджених за рік становила 20,7 млн. чоловік. При дуже низькій смертності населення у віці від 0 до 14 років - з кінця 70-х років до 1996 р. - в Китаї щорічно більше 20 млн. чоловік входило в працездатний вік.

У підсумку тут  вже в 1990 р. чисельність трудових ресурсів склала 754,5 млн. чоловік, 65,6% від  усього населення; серед них соціально  зайняті - близько 614 млн. чоловік. У 1996 р. кількість осіб працездатного віку зросла до 850 млн. чол і до кінця минулого століття перевищило 900 млн. чоловік. За абсолютною чисельності економічно активного населення КНР знаходитися на першому місці. Населення працездатного віку в Китаї притаманні такі особливості: масштабність; швидке зростання; значна частка в загальній чисельності населення; тривалий період триває збільшення.

Велика кількість  працездатних має позитивну сторону  тільки при відповідності чисельності  трудящих рівнем соціально-економічного розвитку країни і за умови, що суспільство  має достатньо коштів, ресурсів і устаткування для забезпечення працевлаштування. У Китаї ж, де цих умов ще немає, воно є тягарем, «бомбою» для суспільства. Тут на ринку праці пропозиція постійно перевищує попит. Очевидно, перед Китаєм ще досить тривалий період буде стояти проблема працевлаштування. Її «тиск» буде загострювати протиріччя між «рівністю» і «ефективністю», заважати реформам у суспільному економіці.

Питання соціальної рівності є дуже важливим і чутливим. Найменша необачність при вирішенні  цього питання може викликати заворушення в суспільстві. З іншого боку, якщо Китай хоче побудувати систему ринкової економіки, потрібно використовувати механізм конкуренції та економічної ефективності. Необхідне створення єдиного ринку робочої сили, щоб здійснити достатню освоєння, правильне й ефективне розподіл трудових ресурсів. Але в умовах, коли ринкова економіка тільки розвивається, не відбувається поки оздоровлення систем ринку робочої сили і соціального забезпечення. Тому на шляху здійснення вищеназваних цілей ще існують великі перешкоди.

Тиск з боку проблеми працевлаштування в основному  викликано надлишком робочої  сили на селі. Вирішення питання, пов'язаного  із зайвою робочою силою в сільській  місцевості, вже стало найважливішим  чинником, що визначає успіх реформ на селі. Це призвело до вибору: або пустити селян у міста, що знову призведе до проблем, або обмежити сюди їх переселення і, в кінцевому рахунку, обмежити розвиток села.

Проблеми освіти населення 

Чимало проблем, що існують в Китаї, значною мірою  викликане низьким рівнем освіти.

У перші роки народної влади досягнуті великі успіхи в галузі освіти. Була близька  до повної ліквідації неписьменність. Великий розвиток отримала загальноосвітня  і вища школа. Однак політика «великого  стрибка», «культурна революція» негативно позначилися на освіті. Хоча останнім часом багато чого виправлено, положення залишається важким. За даними статистики, 23,5% жителів країни безграмотні і напівграмотних. До 1982 р., через 32 роки після створення КНР, кількість населення збільшилася на 566 млн., і тільки 325,2 млн. чоловік отримали освіту: 157,1 млн. - на рівні початкової школи, 52,5 млн. - другого ступеня середньої школи, 5,8 млн. - на рівні технікуму, 3,18 млн. - вища. За даними четвертої перепису населення Китаю, на 1 липня 1990 населення у віці старше 12 років у середньому мало освіту на рівні 5,5 років навчання. Неписьменних і напівграмотних у віці 15 років і старше було 182 млн. осіб, з яких переважна більшість проживало в сільській місцевості. Число неписьменних жінок становить 70% загального числа неписьменних. 350 млн. чоловік мали початкову освіту, що становило 47% від загальної чисельності населення країни. 170 млн. здобули середню освіту. Частка осіб, які мають вищу освіту, склала тільки 0,6%, студентів вузів - 0,12% від усього населення. Це означає, що відсоток осіб, що надходять з початкової школи в середню невисокий, а з середньої школи до вузу ще нижче.

Нинішнє відставання  в освіті, безсумнівно, буде впливати на подальший розвиток економіки  і суспільства в цілому. За даними зарубіжних досліджень, половина національного доходу США є результатом підвищення освіти робочої сили. Згідно з дослідженнями, проведеними в Японії, рівень освіти працівників впливає на технічне перетворення: якщо рівень освіти робітників піднімається на один клас, то рівень техніки - на 6%. Звичайно, чим нижчий рівень освіти, тим менше національний дохід країни.

Таким чином, низький  освітній рівень населення є важливим чинником, що негативно впливає на соціально-економічний розвиток Китаю. Швидке зростання чисельності населення завадив накопичення матеріальних засобів та вкладенню капіталу в освіту. У 1965 р. в Китаї витрати на одного учня початкової школи складали 19,96 юанів на рік, на одного учня середньої школи - 88,89 юанів. До 1978 р. через збільшення чисельності населення щорічні витрати зменшилися відповідно до 12,61 і 37,57 юанів.

Загострення продовольчої проблеми

У зв'язку із загостренням демографічної проблеми погіршується забезпечення населення продовольством і товарами широкого вжитку. Після створення КНР вже за короткий період часу вона увійшла до числа країн-лідерів з виробництва основних сільськогосподарських продуктів. На сьогоднішній день за кількістю виробленого зерна, м'яса, ріпаку Китай вже займає перше місце у світі. Обсяг виробництва зерна в Китаї з 113,2 млн. тонн в 1949 р. зріс до 394 млн. тонн в 1988 р., тобто в 2,5 рази. Виробництво зерна з одного гектара за цей період також збільшилася в 2,5 рази. Це величезні темпи розвитку. Обсяг же виробництва основних сільськогосподарських продуктів на одну людину збільшився незначно. Це залежить від чисельності жителів країни.

Через невисокий  обсягу виробництва на душу населення  основна частина зерна йде  на харчування людей. І це створює  складності для скотарства. Обсяг  виробництва свинини, яловичини і баранини на 22,4% менше від середньосвітового рівня. Виробництво курячих яєць на 17,2% нижче, ніж середньосвітовий рівень. Обсяг виробництва продуктів водного промислу на 60,5% нижче за середньосвітовий рівень. Надалі буде важко зберегти навіть такий низький рівень, тому що кількість населення країни стабільно збільшується приблизно на 15 млн. осіб у рік, а разом з цим збільшується і потреба в зерні. При невеликій площі неораних земель, які ще можливо обробляти, вирішення питання про зерно починає все більше залежати від збільшення обсягів виробництва з одиниці площі. Але потенційно можливе збільшення обсягів виробництва з одиниці площі не безмежно.