Культура первісного суспільства

1. Культура первісного суспільства

Передумови виникнення людини як біологічної істоти. Виникнення мислення започатковує появу людини розумної близько 1 млн років тому пітекантроп (Гомо еректус). Час виникнення первісного суспільства – межа середнього і верхнього палеоліту (150-35/35-10 т рр. до н.е.). Сучасна людина остаточно сформувалася бл 40 тис рр. тому. 
Ознаки “справжньої людини”: формується і морфологічно структурується мозок, закріплюється пряма хода, набувають розвитку кінцівки, особливо пальці рук,починається формування колективного досвіду пізнання світу. Формується мова, воля, суспільство. Ті істоти, які краще реагували на знаки (мову), які краще її освоїли, ті виживали. Означення мовою набували передовсім ті ситуації, дії , предмети, які мали переважне значення для виживання. Відповідно, виживали ті особи, які краще орієнтувалися на мовні знаки, тобто адаптовані до ситуації комунікації. Таким чином, у походженні культурної еволюції головним єсеміотичний процес (комунікація, означення, форми знакової поведінки). Саме він забезпечує відтворення ефективних типів поведінки, діяльності, життя. Отже, з позиції теорії культурної еволюції основною причиною виникнення культури є необхідність адаптації людських спільнот до змінних умов їхнього існування шляхом виникнення нових форм, технологій, продуктів діяльності, передачі наступним поколінням шляхом навчання і наслідування, зберігання і передачі, селекції найактуальнішої інформації та її накопичення (а не заміна), яке пришвидшує еволюцію. Характер інформації інший: не рефлекси і інстинкти, а знання нагромаджені оформляються в науку, мистецтво, мораль, матеріальні об’єкти. Результатом став 1) розвиток мислення і усвідомлення причинності зв’язків 2)організація спільноти. Знаряддя, їх удосконалення, розвинули мораль: пріоритет вмілості над силою = культурна еволюція. Культурна еволюція – не біологічна еволюція. Культурна еволюція притаманна лише людині і полягає у інших способах передачі інформації наступним поколінням.

1.1Основні риси первісної культури

Основні ознаки первісної культури:

Синкретизм первісної культури: синкретизм свідомості (на початках не розрізняючої прекрасного і потворного, добра і зла)  
 
синкретизм мислення (органічність з природою) 
 
Синкретизм діяльності (всі вміли все потроху) 
 
Синкретизм художнього осягнення (прамистецтво як результат магічних дій) 
 
Однорідність (гомогенність) неієрархованих цінностей (одинока цінність- виживання) 
 
Первинність (безпрецедентність культурного досвіду) 
 
“Культура заборон” – табу, найважливіших і єдиних засобів контролю стосунків, які стали фундаментом моралі, моральності і права. 
 
Образність, а не абстрактність мислення, першість почуттів.

По-перше, первісна культура гомогенна (однорідна) тобто вона - соціально однорідна, виражає інтереси всіх соціальних груп. Для порівняння: сучасні європейські системи гетерогенні (неоднорідні), їм притаманні аксіологічний (ціннісний) плюралізм та існування численних соціальних груп з диференційованими, суто антагоністичними інтересами. Між цими двома типами культур - гомогенною та гетерогенною, характерною для європейського кола культур, знаходиться невелика група проміжних соціокультурних систем, ілюстрацією котрих є Стародавня Греція та імператорський Китай, де, з одного боку, існують різні соціальні групи з чисто антагоністичними інтересами, а з іншого боку, є спільні основні цінності.

По-друге, первісна культура - це культура табу (заборон). Табу регулює все життя первісного колективу: що їсти й коли, де жити, табу на зображення себе, на ім’я, що пов’язано, як ви розумієте, з магічним світо-сприйняттям.

Дж. Фрезер, Л.С. Васильєв та інші культурологи наводять приклади того, як сприймається порушення табу. Так, один з новозеландських ватажків великої святості кинув край дороги залишки обіду, які потім підібрав і з’їв член його племені. Коли останній дізнався про те, що він з’їв (а табу забороняло простим членам племені їсти те ж саме, що ватажок), то помер від жаху.

По-третє, релігійні уявлення і вірування (анімізм, тотемізм, фетишизм) - це важлива складова частина первісної культури.

Четвертою особливістю первісної культури є її ритуальний характер. Ритуал - це альфа й омега міфологосакрального світогляду. Через його призму розглядається і природа, і соціальне буття, оцінюються ті чи інші об’єкти, а також вчинки і дії людей. Ритуал містить інформацію про закономірності природи, побуту в ході спостережень за біокосмічними ритмами. Завдяки ритуалу людина відчуває себе не тільки часткою космосу, а й часткою цих космічних ритмів, осягає логіку і діалектику космосу, універсуму.

В архаїчному ритуалі поєднані молитва, співи і танок - тобто це синкретична форма, з якої згодом й виникло мистецтво, наука (бо людина осягає світ і його закони) і філософія (бо це процес розвитку мислення). У ритуальному танці не тільки відтворювався міф, але й відбувалася розрядка психофізичного напруження, пов’язаного з дисгармонією життя, у результаті чого людина досягала катарсису.

У ритуальному акті важливе місце займали маски. Вчені по-різному тлумачать роль маски в ритуалі. Деякі наполягають на тому, що в масках відобразився жах первісної людини перед могутньою природою. І така точка зору має право на існування. Розглянемо, наприклад, маски, знайдені вченими в одному з племен Конго. Але, щоб вирішити остаточно, який зміст має та чи інша маска, спробуємо проаналізувати одне запитання: “З якого матеріалу вироблено ці маски?” З дерева. І це не випадково. У більшості народів та чи інша порода дерев є тотемною. Тобто маску робили з тотемної рослини. А що таке тотем? Священний предок. Маска-тотем нібито включає предків у коло живих, таким чином, зв’язок поколінь не переривається так само, як не переривається і життя, яке тільки змінює форми. У ритуалі беруть участь всі члени племені: живі і мертві; у той же час живі ніби поклонялися предкам (до речі, у Стародавньому Єгипті, а пізніше в античній Греції і Римі посмертні маски померлих відігравали певну роль у поховальних ритуалах. Крім того, саме з них народився такий жанр образотворчого мистецтва, як скульптурний портрет).

Маски мали багато геометричних символів, які несли важливу інформацію. Ці символи-архетипи склалися на зорі історії людства і відобразили досвід первісних людей, їх світосприйняття і висновки щодо природних процесів і закономірностей.

Останнім часом з’явилося чимало енциклопедій символів, де порівнюються символи різних народів і виявляються фундаментальні архетипні символи (див. Дж. Купер. Энциклопедия символов. - М., 1995). До найголовніших символів можна віднести:

Коло - універсальний символ, що означає цілісність, неперервність, первісну досконалість. Коло заключає в собі час і простір, це небесна єдність, знак солярних циклів, циклічного руху. Коло - рух взагалі, тобто життя.

Квадрат - символ землі, статики, яка антиномічна руху, тобто колу Неба. Статика або відсутність руху - знак смерті як протиставлення циклу життя. Квадрат, вписаний в коло, (так само, як і куб, вписаний в сферу) стає символом єдності життя і смерті.

Ці символи ми зустрічаємо і в трипільському орнаменті, і у давніх греків, і на азіатських та українських килимах. І ще одне цікаве спостереження. У кочових народів, які постійно рухаються, домівки мають круглу форму, а в осідлих - квадратну або форму прямокутника, в якому відбився їхній статичний спосіб життя.

Колесо - солярний знак, символ сонячної енергії теж належить до загальнолюдських, його ми бачимо на українських рушниках і в османській архітектурі.

Хрест - дуже важливий символ, що означає центр світу, точку сполучення Неба і Землі, Космічне Древо. Це втілення Древа Життя, а його чотири промені - річки Раю, що беруть свій початок з-під коренів Древа Життя. Хрест - архетипний знак єдності двох головних начал життя: чоловічого та жіночого. Вертикальна лінія - небесна, духовна, інтелектуальна, позитивна, активна - чоловіча, а горизонтальна - земна, пасивна, негативна - жіноча.

Хвиляста лінія - символ води, однієї з головних для людини космічних стихій.

Зображення гілочки - знак рослин, які вирощує людина для вживання (здебільшого це борошно).

Отже, кожну маску, кожний орнамент, малюнок на рушнику чи килимі можна прочитати як світоглядний текст, заснований на інформації, яку отримала первісна людина зі своїх спостережень над міфологічним космосом. У первісному суспільстві мистецтво не було автономною частиною культури. Художня діяльність тісно перепліталася з відповідними формами культури: міфологією, релігією, з якими утворювала первісний синкретичний культурний комплекс.